Тема жінок в мистецтві довгі роки була не дослідженою. І така ситуація була не лише в Україні, але й в інших країнах. Лише з розвитком фемінізму та появою дослідниць з’явились перші книги про мисткинь. Та український контекст ускладнений ще й тим, що українські художниці мали або емігрувати з батьківщини або їх спадок був вкрадений російськими мистецтвознавцями (справедливості заради варто відмітити, що крали вони й спадок чоловіків художників). Останні роки, зусиллями молодих українських мистецтвознавиць, провідні музеї, такі як Музей мистецтва Метрополітен, почали змінювати атрибуцію видатних митців та маркувати Рєпіна, Айвазовського та Куїнджі як українських художників. Нещодавно, і головний художній музей Фінляндії Атенеум, історія колекції якого почалась з подарованих Репіним картин, змінив атрибуцію митця з «російського художника» на «українського художника».
Прийшла черга повернути собі й українських художниць, яких вкрала Росія (Марія Башкірцева, Олександра Екстер) та чітко зазначити українське походження мисткинь, які цілковито реалізувались за кордоном (Соня Делоне, Лі Краснер, Луїза Невельсон) та активно пропагувати в світі цілковито українських художниць (Софія Левицька, Марія Примаченко, Катерина Білокур) та художниць, які свідомо обрали бути українськими мисткинями маючи іншу національність (Софія Нелепинська-Бойчук, Алла Горська).
Соня Делоне (1885 – 1979) – це всесвітньовідома художниця єврейського походження з України. Народилась Соня на Полтавщині. Раннє дитинство дівчинки проходило на півдні України в Одесі та, на превеликий жаль, її батьки рано померли і її удочерив дядя, який перевіз маленьку Соню з собою в Петербург. Щоліта вона подорожувала Європою, активно цікавилась малюванням, відвідувала найкращі музеї Франції, Німеччини та Італії. Ці подорожі виховували у дівчинки гарний смак. Згодом Соня переїздить до Парижа, де навчається в Академії де ля Палетт та відвідує багато галерей. В той час в паризьких галереях виставляються роботи Ван Гога, Гогена, Матісса та інших митців, які створили сучасний живопис.
Разом з чоловіком Робером Делоне, створили власний абстрактний напрямок в мистецтві – орфізм або симультанізм. Справжню славу та визнання Соні Делоне принесла її дизайнерська робота. Художниця активно працювала в різноманітних техніках, активно займалась декоративно-ужитковим мистецтвом, створювала колекції одягу, меблі та кераміку.
В 1963 році Соня Делоне дарує Франції 117 власних робіт, а вже через рік Лувр робить велику виставку цих робіт. Так, Соня Делоне стала першою жінкою чия прижиттєва ретроспективна виставка відбулась в Луврі. У 1975 році її нагороджують орденом Почесного Легіону.
Окремо варто відмітити вплив дитячих спогадів та взаємодії з українською культурою в ранньому дитинстві, які вплинули та становлення її творчого стилю. В своїх спогадах Соня Делоне писала: «Яскраві фарби я люблю. Це фарби мого дитинства, фарби України».
Олександра Екстер (1882 – 1949) – українська художниця, сценографка, одна з засновниць українського авангарду, педагогиня. Олександра мала грецьке та білоруське коріння. Її становлення, як художниці відбулось в Києві, тут вона навчалась, працювала та створила художню школу. Її вплив на учнів був на стільки великим, що сучасниками називався «екстерівщина».
Особливу увагу Олександра приділяла освіті. Першу мистецьку освіту вона здобувала в Київському художньому училищі. Додатково вона відвідувала уроки в майстерні Сергія Світославського. Продовжила навчання Олександра в Парижі, де проходила курси одразу в двох навчальних закладах: більш класичній Академії Жуліана та сучасній Академії Ґранд -Шом’єр. В Парижі вона знайомиться з кубізмом і фовізмом, а також з їх творцями Пабло Пікассо та Анрі Матіссом.
Олександра Екстер зуміла поєднати авангардні течії в мистецтві з глибоким знанням українського народного декоративно-ужиткового мистецтва. Вона разом зі своєю подругою Наталією Давидовою працювали з вишивальницями та художниками у вишивальній майстерні, метою якої було створення декоративних предметів одягу (пояси, гаманці, сумки) які вишивались в традиційних техніках, але за ескізами художників авангардистів (серед яких був і Казимир Малевич).
В 1908 році Олександра Екстер разом з Давидом Бурлюком організовують в Києві першу авангардну виставку «Ланка». Та основною діяльністю Екстер була сценографія. Вона створювала революційні декорації, які рухались та були пов’язані з костюмами (їх теж створювала Екстер). До того ж, Олександра вперше застосувала боді-арт для акторів балету.
Та буремні часи початку 20 століття, революція і прихід совєтів змусив художницю емігрувати. Вона поїхала до Парижа, де успішно працювала її близька подруга Соня Делоне. Там Екстер викладала мистецтво до кінця життя.
Марія Башкірцева (1858 – 1884) – це художниця, скульпторка, письменниця. Марія прожила дуже коротке життя, за яке дуже багато вистигла. Вона написала «Щоденник», який став бестселлером в Європі, а її картини прижиттєво купив Лувр.
Марія народилась в селі Гавронці на Полтавщині (батьківщина Гоголя) в родині заможного аристократа. З раннього дитинства дівчинка проявляла інтерес до навчання. У неї були здібності до математики і фізики, вона читала в оригіналі Платона і Арістотеля, знала багато мов, її голос був співставний по октавам з голосом Марії Каллас.
Художню освіту Марія здобула в паризькій Академії Жуліана (де згодом навчатиметься Олександра Екстер). В 1879 році Марія здобуває золоту медаль на конкурсі творчих робіт в Парижі, отримує схвальні рецензії від найавторитетнішого арт критика тих часів Еміля Золя.
До нас дійшли фотографії Марії в українському вбранні та її спогади про дитинство в Гавронцях. Вона, як і інші українські художниці, відзначала значний вплив, який на неї мав український колорит, знайомий Марії в першу чергу з вишивок.
Нажаль, багато картин Башкірцевої були втрачені під час ІІ Світової війни. В Україні наразі зберігається три її полотна: в Харкові, Дніпрі та Сумах. Маєток Башкірцевих був зруйнований ще в ХХ столітті.
Софія Левицька (1874 – 1937) – це українська художниця, графік, яка цілковито реалізувалась в Парижі. Народилась художниця на Поділлі в заможній графській родині. Дитинство проходило між родинним маєтком на Поділлі та Києвом. Та щойно дівчині виповнюється 19 років, як її видають заміж. Шлюб був не вдалим, а майбутня художниця народжує хвору дитину. Та коли дівчинка підростає, Софія вирішує залишити доньку зі своєю родиною, а сама вирушити будувати кар’єру. Адже, вона знала про свій мистецьких хист ще з часів навчання у Сергія Світославського в Києві (в тій самій майстерні де брала уроки і Олександра Екстер).
Софія Левицька вирушає до Парижа, де вивчає творчість старих майстрів у Луврі. Вона активно працює та виставляється в Салоні «Незалежних» та Осінньому салоні. Художниця отримує схвальні рецензії від арт критиків, зокрема від Гійома Аполлінера.
Софія Левицька всіляко намагається популяризувати українське мистецтво у Франції. Вона займається перекладом та ілюстраціями до французького видання «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. Наразі це видання є бібліографічною рідкістю та бажаним для колекціонерів.
Левицька багато працювала в графіці, ілюструвала книги, які майже одразу ставали бібліографічними цінностями. Нажаль, картин Левицької зберіглось вкрай мало. ІІ Світова війна зруйнувала і її спадок також. Хоча після її смерті було створене товариство її пам’яті з метою збереження творчого спадку української художниці.
Лі Краснер (1908 – 1984) – американська художниця, єврейського походження, родом з України. Народилась Лі (Лєна) в сім’ї єврейських емігрантів з Поділля. Вона була шостою дитиною в родині та першою, яка народилась вже у США. Мовою спілкування в родині був їдиш. У випадку з Лі Краснер ми можемо говорити лише про її емігрантське походження з України. На відміну від художниць, яких ми розглядали вище Лі не мала спогадів про Україну та впливів, які мав український колорит на Соню Делоне або Марію Башкірцеву. Та тут важливо комунікувати зі світом, що приїхали її батьки до США саме з України.
Лі Краснер довго перебувала в тіні свого надзвичайно популярного чоловіка Джексона Поллока, життя з яким точно не було казкою через його постійне пияцтво. І кілька років вона не могла плідно працювати. Однак Лі не забула про власну творчість і знайшла в собі силу повернутись до живопису. Сучасні критики розглядають її як ключову персону в переході від мистецтва початку ХХ ст., яке прийшли з Європи, до нових мистецьких течій післявоєнної Америки.
Основою творчості Лі Краснер був абстрактний експресіонізм. МоМА організував ретроспективну виставку її робіт вже після смерті художниці у віці 75 років.
Луїза Невельсон (1899 – 1988) – це американська художниця, скульпторка і граверка українського походження (ім’я при народженні – Лея Берлявська). Народилась майбутня мисткиня в Переяславі на Полтавщині і у віці 6 років з батьками переїхала до США. Навчалась Луїза в США та Європі, а також у мексиканського монументаліста Дієго Рівери.
На творчість Луїзи мали значний вплив африканське та індіанське мистецтво. Вона успішно виставляла свої скульптури в найкращих галереях Нью-Йорку, а 1958 року її скульптури експонувались в МоМА та Музеї американського мистецтва Вітні.
Дослідники не відзначають суттєвих впливів українського мистецтва в спадщині Луїзи Невельсон, тому ми можемо говорити лише про емігрантське походження мисткині з України.
Марія Примаченко (1908 – 1997) – це українська художниця, символ української культури, представниця наївного мистецтва. Все життя художниці пройшло в селі Болотня на Київщині, за винятком нетривалого часу навчання та роботи в майстерні декоративно-ужиткового мистецтва в Києві на території Лаври.
Стилістика робіт Марії Приймаченко була в тренді європейського мистецтва початку ХХ століття. Наївне мистецтво мало чималу популярність в тогочасній мистецькій столиці Європи – Парижі.
Характерними образами Марії Примаченко були дивовижні звірі. Її звірі завжди мали визначені межі голови і тулуба на кшталт палеолітичних зображень з печер на півдні Франції та Іспанії. Художниця підписувала свої роботи невеличкими фразами або віршиками, які пояснювали що відбувається на картині.
Після Чорнобильської трагедії Марія Примаченко пише серію картин про цю страшну техногенну катастрофу. Тут теж є характерні для художниці підписи, такі як: «Атомна війна будь проклята вона».
На відміну від самої художниці, яка все життя прожила на одному місці, її картини подорожували і продовжують подорожувати. В 1937 році картини Приймаченко виставлялись в Парижі, а потім Празі, Монреалі та навіть Пекіні.
Катерина Білокур (1900 – 1961) – це українська художниця, яка на ряду з Марією Приймаченко є однією з найвпізнаваніших українських художниць. Представниця наївного мистецтва, основним сюжетом творчості якої були квіти з власного подвір’я художниці.
Катерина Білокур все життя прожила у селі Богданівка Київської області. Вона дуже хотіла навчатися мистецтву, але не мала такої можливості. Тому її геній розвинувся внаслідок інтуїтивних спроб малювати навколишній світ. В першу чергу це стосується квітів, які заповнюють картини художниці наче чарівне мереживо.
Катерина була змушена ночами копати город, бо голова колгоспу не давав коней для оранки, адже їх родина не працювала в колгоспі. А вдень, художниця малювала, доки було сонце, бо з освітленням в темну пору доби теж були проблеми.
Катерина Білокур попри успіх її картин так і не отримала паспорт, адже за радянських часів селяни тривалий час не мали права отримувати паспорт (кріпацтво 2.0).
Особливо в творчості Катерини Білокур та Марії Примаченко вражає те, як вони зуміли бачити в світі стільки краси, добра і світла попри те, що жили в одні з найстрашніших часів під час репресій та геноциду. Власне такому погляду на світ точно варто повчитись у цих геніальних художниць, які стали беззаперечними символами українського живопису.
Більше про українських художниць можна дізнатись на лекціях в арт-студії «Ліхтарик», а спробувати себе в ролі художниці або художника можна відвідавши майстер-класи з олійного живопису в студії на Печерську. На творчі майстер-класи та лекції з мистецтва можна придбати подарункові сертифікати.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
