Український авангард – це один з китів українського мистецтва на якому можна і треба будувати бренд українського мистецтва в світі. Однак, з українським авангардом є велетенська проблема. Творчий спадок та навіть ідентичність основних митців, які представляють український авангард початку ХХ століття вкрадений Росією.
Останнім часом виставки українського авангардного мистецтва відбуваються в найкращих європейських музеях і це перший крок у поверненні нам своєї мистецької спадщини. Адже, український авангард, який тривалий час маркувався в європейських музеях як «російський» мав значний вплив на розвиток європейського мистецтва ХХ століття. Прийшов час голосно заявити, що найвидатніші авангардисти – українські митці.
Український авангард – це мистецька течія 1910 – 1930 років, яка поєднує в собі традиції українського народного мистецтва та європейського модернізму. Тож, знайомтесь з п’ятіркою найвідоміших українських модерністів.
Казимір Малевич (1879 – 1935) – це український митець польського походження, засновник супрематизму, теоретик мистецтва. Майбутній художник народився в Києві 1879 року, хрестили його в костелі на вулиці Костельній, який височіє над Європейською площею в самому серці Києва. В родині було чотирнадцять дітей. Батько працював на цукровому заводі, які були дуже розвинені в той час. Цукрова промисловість була надзвичайно прибутковою і дала можливість заробити величезні статки промисловцям. Яскравим прикладом є родина Терещенків.
Малевич вперше познайомився з професійним живописом в Білопіллі на Харківщині, де бачив як працюють іконописці в місцевому соборі. Крім того, у своїй автобіографії Малевич багато уваги приділяє своїм дитячим враженням від народного мистецтва, яке він бачив в українському селі: розпис хат, вишивка, ткацтво і т.д. Захоплення Казиміра мистецтвом не зустріло розуміння у батька, тому він вступив в агрономічне училище. Але, живопису пішов вчитися до Київської художньої школи Миколи Мурашка, яка по праву вважалась найкращою в той час.
Він майже 10 років жив у Курську, де одружився. Однак, його вабила творча кар’єра. В 1905 році він переїздить до Москви де тричі не може вступити в Московське училище живопису. Однак, тут він знайомиться з художниками і починає виставляти свої роботи.
Окремо варто зауважити, що можливості отримати вищу художню освіту в Києві у Малевича не було, адже Київ лише в 1917 році отримав право на відкриття першої Академії мистецтв.
В 1913 році в поставці футуристичної опери «Перемога над сонцем» вперше на сцені з’являється «Чорний квадрат», як декорація. Це стає початком супрематизму – який зробив Малевича всесвітньо відомим.
В Україні на запрошення Олександри Екстер, Малевич розробляв супрематичні візерунки для майстринь-вишивальниць. Вони за цими схемами вишивали пояси, сумочки, гаманці. Таким чином поєднувались традиції народного мистецтва з модерним мистецтвом. Ці дизайнерські речі продавались в Берліні, Парижі та Лондоні.
Про біль, який відчував Малевич через події в Україні свідчать його роботи про Голодомор 1932-33 років. Яскравою є сама назва однієї з картин «Де серп і молот, там смерть і голод».
Малевича, яким зараз так пишається рф, двічі заарештовували, а в 1933 році його мистецтво взагалі заборонили. В 1935 році Малевич помер не витримавши жахливого тиску з боку тоталітарного режиму.
Олександра Екстер (1882 – 1949) – це українська художниця-авангардистка, дизайнерка, театральна художниця, сценографістка, педагогиня. Її життя тісно пов’язано з Києвом, де Олександра вчилась в Ольгинській гімназії, потім вчилась у Миколи Пимоненка в Київському художньому училищі та приватно навчалась в майстерні Сергія Світославського. Продовжила свою освіту Олександра Екстер в Парижі в Академії Жуліана.
1908 року разом з Давидом Бурлюком вона організовує першу виставку авангардного мистецтва «Ланка», а в 1914 році вже разом з Олександром Богомазовим виставку «Кільце». Приймала участь в оздобленні виставки «Прикладного мистецтва та кустарних виробів» в Київському художньо-промисловому музеї (НАМУ), який був побудований за сприяння та значного фінансування родини Терещенків і основу колекції якого склали мистецькі твори з приватної збірки родин Ханенків і Терещенків.
Олександра Екстер багато працює в театрі, створює революційні для свого часу костюми та декорації. Працює Екстер як в Києві, так і в Парижі. Кілька років живе буквально на два міста.
Художниця створює першу в Києві приватну школу, де навчає авангардному мистецтву. Однак, учнів бере тільки зі знанням основ академічного малюнку. Викладацька діяльність була для художниці вимушеною, адже після революції вона буквально голодувала і їй вкрай був необхідний додатковий заробіток.
Під час роботи в Парижі, Екстер познайомилась з Пікассо. Іспанець як раз починав працювати в стилістиці кубізму. Олександра Екстер надихнула його використовувати яскравий колорит в його творчих пошуках. Сама ж Екстер неодноразово наголошувала, що її любов до яскравих кольорів йде від українських вишивок, які вона так часто бачила з дитинства.
Наприкінці життя Олександра Екстер виїздить до Парижа, адже жити в воєнному Києві було вкрай важко. Вона викладала в Академії сучасного мистецтва в Парижі та не змогла повноцінно працювати в сценографії. Померла Олександра Екстер 1949 року в передмісті Фонтене-о-Роз.
Давид Бурлюк (1882 – 1967) – це український художник авангардист, теоретик мистецтва, арт критик та митець, який зумів зробити кар’єру в США та Японії та називав себе «українцем козацького роду». Народився Бурлюк 1882 року на Слобожанщині. По материнській лінії у художника була родина освітян, по батьковій – нащадки козаків.
Живопису Бурлюк навчався в Одесі, Казані, Берліні та Парижі. Певний час з родиною художник жив на Херсонщині, де багато малював місцеві пейзажі.
Згодом створював багато картин на українську тематику: «Козак Мамай», «Тарас Шевченко», «Запорожці в поході» та інші.
Своєрідною візитівкою Бурлюка був боді-арт у вигляді трипільських символів на обличчі.
Після революції 1917 року художник переїжджає в Японію, де здобуває популярність. А потім емігрує в США, де є музей його імені. Очікуємо на появу такого музею і в Україні.
Олександр Богомазов (1880 – 1930) – це український художник авангардист, теоретик живопису, педагог. Народився майбутній митець 1880 року в Ямполі на Харківщині. Оскільки батько Олександра не схвалював його захоплення живописом, то хлопець був змушений отримати освіту в Херсонському сільськогосподарському училищі. Однак, згодом він вступає в Київське художнє училище, де навчається разом з Олександрою Екстер і Олександром Архипенко. Як і Екстер, він також бере уроки у Сергія Світославського.
Разом з Екстер і Бурлюком в 1908 році він приймає участь у виставці «Ланка». А в 1914 році пише теоретичну роботу «Живопис і елементи».
З 1922 по 1930 роки Богомазов викладає у Київському художньому інституті. Нещодавно вийшла книга Наталі Терамае про фінський період творчості Богомазова, де художник створив серію картин.
У Фінляндії Богомазов подорожує в Іматру, Лаппеендранту, Виборг, Пункагарʼю та Савонлінну. Цікаво чи чули ви колись ці географічні назви, бо я крім Іматри та Виборгу ні. А це одні з найкрасивіших місць Фінляндії. Хоча і сильно трансформовані з часів Богомазова. В чому довелось переконатись Наталії Терамае під час роботи над книгою, коли вона їздила місцями Богомазова з репродукціями його акварелей та олійних робіт.
Під час роботи в Фінляндії Богомазов захоплювався модерном.
В одному з готелей, де ймовірно зупинявся Богомазов є кімната, де працював Маннергейм під час війни.
В Іматрі, судячи з листів, Богомазов пише картини по 5 годин та дуже багато ходить в пошуках локацій для живопису. І вже в наш час, ці пейзажі Богомазова будуть користуватись попитом на аукціонах Sotheby’s.
Іматра захоплювала й інших українських художників, зокрема Рєпіна (чи то пак Ріпина, як намагаються ввести у вжиток філологи, бо його прізвище походить від козацького –Ріпа).
В Іматрі Богомазов звертає пильну увагу на лісопильні, які через 16 років стануть сюжетом його найбільш відомої роботи: Триптих «Праця пилярів». Щоправда, ту лісопильню художник вже буде писати в Боярці під Києвом з місцевої лісопильні.
Успіх «Праці пилярів» був приголомшливий і в 1930 році робота виставлялась на Венеційському бієнале. Та це не врятувало художника від гонінь. Після смерті Богомазова, його картини потрапили в так званий «спецфонд» з позначкою «до знищення». Так само як і картини інших українських митців.
Анатоль Петрицький (1895 – 1964) – це український живописець, театральний художник, книжковий графік. Народився 1895 року в Києві. Його батька паралізувало невдовзі після народження Анатоля і з 1910 року родина жила в колонії інвалідів-залізничників (батько працював на залізниці до паралічу) на Полтавщині. Умови і ставлення до людей там було жахливе і це стало яскравим дитячим спогадом Анатоля.
У родини не було коштів щоб забезпечувати сина і його віддали до сирітського притулку. Саме там попри жахливе ставлення, а можливо щоб втекти від реальності, Анатоль зацікавився малюванням.
Петрицький навчався в Київському художньому училищі у Василя Кричевського, одночасно відвідуючи майстерню Олександра Мурашка. Василь Кричевський дозволив Петрицькому пожити в своїй квартирі на вул. Панківській в середмісті Києва у будинку, яким володіла родина Михайла Грушевського. Та 1918 року в будинок потрапив російський снаряд і будинок згорів разом з ранніми творами Петрицького.
З дитинства художник цікавився театром, тому працювати театральним художником було його мрією. Вершиною такої театральної роботи була посада головного художника Молодого театру Леся Курбаса. Сам Курбас казав: «Художник в українському театрі з’явився тоді, коли в Молодий театр прийшов Анатоль Петрицький». Про театр Курбаса та Анатоля Петрицького в ньому можна почитати в «Філософії театру» Курбаса та в «Споминах» Йосипа Гірняка (провідного актора театру Курбаса).
Більше про український авангард можна дізнатися на лекціях з історії українського мистецтва. А на майстер-класах з олійного живопису або флюїд арт можна спробувати себе в ролі художника-авангардиста. Долучайтесь до мистецтва разом з арт-студією «Ліхтарик». Також до вашої уваги подарункові сертифікати на творчі майстер-класи та лекції з історії мистецтв.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
