Поль Сезанн (1839 – 1906) – це один з найвидатніших французьких художників, який працював у напрямках імпресіонізму та постімпресіонізму і став основоположником багатьох напрямів і течій мистецтва ХХ століття завдяки своєму новаторському підходу до живопису. Він був на сім років молодшим за Мане і на два роки старшим, ніж Ренуар та на відміну від цих ікон імпресіонізму зміг перейти до більш новітнього бачення. Навіть сучасні митці захоплюються новаторством Сезанна та визнають його за свого вчителя.
«Сезан не бунтар, він один з найвеличніших революціонерів» казав про великого митця колега Жорж Брак. І це правда, адже саме на основі бачення Сезанна сформувалось чимало мистецьких течій ХХ ст. За своє життя Сезанн написав понад 900 олійних полотен і 400 акварелей. Це його спадщина, яка дійшла до наших днів та достеменно також відомо, що художник багато своїх робіт знищував як недосконалі.
Поль Сезанн був прекрасним пейзажистом та портретистом. І в обох цих жанрах у митця були улюблені сюжети: автопортрет і пейзаж гори Сент-Віктуар. Він проміняв бурхливий Париж на затишний Екс-ан-Прованс, як свого часу Клод Моне на Живерні, а Вінсент Ван Гог на Арль.
Народився Поль Сезанн в 1839 році в Екс-ан-Провансі, звідси пішло і його майбутнє прізвисько «майстер з Ексу». Його батько був банкіром та залишив йому значний спадок, що дало змогу Полю бути фінансово незалежним.
Поль навчався в школі Святого Йосифа в Екс-ан-Провансі, згодом вступив до екського коледжу Бурбон, де познайомився з Емілем Золя. Батько хотів, щоб син став юристом, але Поль вибрав собі іншу кар’єрну дорогу. В 1861 році він приїхав до Парижу навчатись живопису, але вступити до навчального закладу з першого разу йому не вдалось.
У 1860-х роках він знайомиться з імпресіоністами, які мали значний вплив на його творче становлення. Значний зв’язок з імпресіоністами мав і Еміль Золя, який, крім іншого, писав рецензії на виставки імпресіоністів та есеї про нову мистецьку течію.
В 1874 році Сезанн бере участь у першій виставці імпресіоністів, а в 1877 – у третій. Та його картини зазнали багато нищівної критики. Навіть персональна виставка з 150 картин Сезанна 1895 року, яку організував Амбруаз Воллар так і залишилась неоціненою серед критиків. Однак, ця виставка перетворила Сезанна на культового художника для молодих митців.
«Він був першим художником, який малював, використовуючи обидва ока», – сказав якось художник Девід Гокні директору Тейт Модерн Віллу Гомперцу. І це, певно, найкраща характеристика для творчості Поля Сезанна через понад 100 років після його смерті. Адже, він присвятив все своє життя тому, щоб побачити і передати на полотні об’єкти свого спостереження не створюючи ілюзію реалізму, а так як ці об’єкти бачив сам художник.
Сезанна турбувало питання того, що саме він бачить і чи дійсно він відображає на полотні те, що бачить. Це був радикально новий підхід до творчості після епохи старих майстрів. Повертаючись до цитати Гокні, варто зауважити, що Сезанна не влаштовувало те, що художники зображують предмети так, наче бачать їх з одного боку. В той час, як у людини є два ока, які по різному бачать предмет і до того ж, людина здатна рухатись і розглядати той самий предмет з іншого ракурсу. В живопису це не бралось до уваги і не відображалось в роботі, адже панували закони перспективи, які були загальноприйняті ще за доби Ренесансу.
Сезанн знайшов вихід з такої ситуації і відкрив двері до модерну. Він почав писати предмети з кількох ракурсів. Яскравий приклад «Натюрморт з яблуками та персиками» (1905). Сезанн писав яблука чи не найбільше в світі. Яблука не крутились, не заважали йому досліджувати себе. Єдине що страшенно дратувало Сезанна, так це те, що інколи вони встигали почати гнити до закінчення картини і це псувало його вивірену роботу з кольором. Про такі стосунки з фруктами детально писав у своїх спогадах арт дилер Амбруаз Воллар.
До Сезанна художники користувались правилами перспективи, які були запроваджені для живопису ще в добу Відродження завдяки Філіппо Брунеллескі. Якби ці правила діяли на цьому натюрморті, то яблука мали б покотитись на підлогу. Сезанн поєднує кілька перспектив в одному зображенні. Таким чином зображення стає менш об’ємним, а натомість начебто сплющується. Це стало першою сходинкою для зародження кубізму. Тобто, не було б Пікассо таким як ми його знаємо, якби не Сезанн.
А ще він робить неймовірне відкриття про наше сприйняття реальності. Якщо ми бачимо певну кількість яблук на тарілці, то не думаємо про них як про окремі яблука, а сприймаємо як тарілку яблук. З цього відкриття художник приходить до висновку, що загальний вигляд картини важливіший, ніж її окремо взяті елементи.
Та ще до того натюрморту, в 1895 році художник пише «Натюрморт з гіпсовим амуром», де він також грається з перспективою, простором та глибиною. Головним об’єктом є гіпсовий зліпок барокового купідона 17 століття з майстерні художника. Перед статуеткою розсипані улюблені яблука Сезанна та кілька цибулин. Підлога за столом наче вигинається. За спиною купідона стоїть картина художника (є версія, що це його «Пляшка з м’ятою»). Блакитне драпірування, наче вода стікає в простір вже основної картини. Сезанн досягає ефекту своєрідного об’єднання обох картин в єдиний простір. У верхньому правому куті можна побачити ще одну картину на якій зображена інша гіпсова скульптура. Таким чином, Сезанн експериментує з простором всередині своєї картини.

Здавалося б звідки у Сезанна такі революційні погляди на мистецтво?! Відповідь можна знайти у тезах самого художника, який вважав, що всі відповіді варто шукати в природі. І тут ми згадуємо, що античність спиралась на дослідження природи, а потім до цього ж першоджерела прийшли і ренесансні митці. Тобто, є своєрідний рецепт того, як стати видатним художником та зробити революцію в мистецтві – треба досліджувати природу.
Не зважаючи на революційність поглядів Сезанна його ідеалом був «Пуссен з натури», тобто відштовхувався Поль Сезанн від класичного живопису одного з найкращих академічних майстрів. Однак, як і імпресіоністи, Сезанна захоплювало дослідження кольору та ліплення форми. Сезанн хотів новими методами досягти відчуття порядку та закономірності, які були характерні для Пуссена, перш за все як в його культовій роботі «Аркадські пастухи» (1637-1638).

Окрім яблук, про які йшлось вище, Сезанн вибрав своїм предметом дослідження гору Сент-Віктуар (Montagne Sainte-Victoire – гірська гряда Святої Вікторії) на півдні Франції, неподалік свого дому. Він написав багато пейзажів з цією горою, досліджував її з різних боків та під різним кутом зору. Він експериментував з масштабом та скорочував перспективу. Під час роботи над пейзажами художник почав спрощувати ландшафт до геометричних форм: поле – зелений прямокутник, будинок – коричневий куб і так далі.
В пейзажі з горою Сент-Віктуар, Сезанн створює враження порядку та спокою. Як зазначає в своїй книзі «Історія мистецтв» Ернст Гомбріх, навіть мазки пензля повторюють головні композиційні лінії та підсилюють відчуття природньої гармонії.
Ще одним великим об’єктом дослідження Сезанна став портрет, а якщо бути точнішими, то автопортрет. Сезанн створив багато своїх зображень. Його продуктивність в автопортретах співставна з Рембрандтом та Дюрером. Проте, він писав і портрети своїх друзів. Це завжди неординарні портрети з авторським баченням та тим пошуком нового як і в пейзажах та натюрмортах.

1907 рік став тріумфальним для Сезанна, в Осінньому салоні пройшла виставка багатьох його робіт, які стали сенсацією. Молоді художники знайшли в цих картинах сенс для подальших творчих пошуків. Сезанн був кумиром для нового покоління митців. Сезанн став батьком кубізму, футуризму, конструктивізму та фовізму. Без нього сучасне мистецтво точно було б інакшим.
Більше про Поля Сезанна, імпресіоністів та постімпресіоністів, а також про та інших митців ХХ століття можна дізнатися в арт-студії «Ліхтарик», де на майстер-класах олійного живопису можна відтворити картини великих майстрів минулого.
Ми на карті
