Клод Моне – це один з найвідоміших художників світу та певно найвідоміший імпресіоніст. Його творчість асоціюється зі світлом та красою. Та його остання серія картин, на яких зображені лілеї, на справді мала глибший сенс. Але про це детальніше наприкінці статті.
Клод Моне – це рідкісний випадок митця, який за життя пройшов шлях від нікому не відомого до неймовірно популярного та дуже багатого художника. Тож, розпочнем з самого початку.
Клод Моне прожив довге 86-річне життя. Народився він у Парижі, та ще дитиною переїхав з батьками в Нормандію, а саме місто Гавр. Не має викликати подиву, що батько був проти творчої кар’єри сина, а хотів дати йому «нормальну» професію. Тобто, щоб Клод продовжив сімейну справу і став бакалійником. Та Клод вперто хотів малювати. Треба зазначити, що нормандська природа своєю живописністю також його надихала. Так, на узбережжі Нормандії Моне зустрів пейзажиста Ежена Будена, якого вважають передвісником імпресіонізму. Відомий художник показав Моне деякі принципи роботи з натури.
Навчання на факультеті мистецтв розчарувало молодого Моне і він кинув навчання. Після чого пішов вчитись у студію Шарля Глейра, де познайомився з однодумцями Огюстом Роденом та Фредеріком Базилем.
В 1870 році художник їде у Великобританію, де знайомиться з картинами Вільяма Тернера (про нього у нас на сайті є окрема стаття). Творчість британських художників, в основному Тернера, мала суттєвий вплив на становлення майбутнього імпресіонізму.
А вже через 2 роки, у 1872 році, Моне напише один з найвідоміших пейзажів в історії – «Схід сонця. Враження», який і дасть назву художньому напрямку у мистецтві «імпресіонізм».
Клод Моне досліджував світло. Це було його головне захоплення. Художника цікавив не стільки сам об’єкт, скільки те, як він виглядає в залежності від освітлення. Так, Моне кілька разів приїздив в Руан, щоб писати місцевий готичний собор. Перша поїздка була в гості до брата Леона. В Руанському соборі художника зацікавило те, як світло відбивається від фасаду собору, який мав багатий декор, як і інші готичні собори. Під час роботи над цією серією картин, Моне купує землю в Живерні, де згодом з’явиться його будинок та сад. Моне казав, що якби він не став художником, то став би садівником. Рослини були його другою пристрастю.
Серія «Руанський собор» зайняла у художника три роки з 1892 по 1895. Вона складається з 35 картин. З яких 28 зображень собору (найвідоміші картини серії), 4 загальних плани, 3 види двору Альбана, який знаходиться поруч з собором.
Ще за 20 років до того, Моне створює серію «Вокзал Сен-Лазар» з 12 картин. Можна припустити, що ця ідея виникла у нього після споглядання картин Тернера в Лондоні, адже видатний англієць писав картини з потягами, передаючи неймовірну швидкість нового виду транспорту. Моне ж до того як зайнявся темою Сен-Лазар теж вже писав вокзали. Проте, це була його перша велика серія, де художник досліджував саме вплив світла на об’єкт. Згодом, це стане основним його дослідженням в творчості.
Слід відзначити, що перший досвід не призвів до хвилі популярності. Його картини взагалі різко критикували, називаючи «мазнею». Та за кілька десятиліть, Моне отримав не лише визнання, але й спромігся продавати свої картини достатньо дорого, щоб утримувати свій великий маєток та сад в Живерні. Саме туди до митця приїздили колекціонери та дилери з усього світу від Японії до США, щоб побачити та придбати його роботи.
Окрім захоплення живописом та садівництвом, Моне був великим гурманом. Про його вечері ходили легенди. В його домі можна було зустріти найрізноманітніших цікавих людей того часу. Одним із найочікуваніших гостей був «Тигр», як називали Жоржа Клемансо.
Жорж Клемансо – прем’єр-міністр Франції та «батько перемоги», як його називали військові, був добрим другом Клода Моне. Цікаво відмітити, що Клемансо був ледь не єдиним політиком в повоєнній Європі, хто застерігав від німецького реваншизму. Клемансо казав, що загроза Другої світової війни нависла над Європою та його заклики не сприймались на той час серйозно.
Остання серія картин Клода Моне – «Grande Decoration» стала його наймасштабнішим проєктом.
Треба зазначити, що імпресіоністи не робили масштабних стінних розписів. Вони прославились камерними роботами, які писали на пленерах. Проте, як казав Теодор Жеріко: «Справжній живопис – це тонни фарби на багатометрових полотнах» і ця теза певно не давала спокою Моне.
Франція перебувала у війні з Німеччиною. Вся французька преса писала, що це війна цивілізації з варварською навалою гунів. І доки німці руйнували культурну спадщину Франції, сучасні митці зайняли свою позицію в прославленні Батьківщини.
В 1915 році художник вперше показує в Живерні свої величні полотна з лілеями та вербами. А в 1918 році композиція в довжину була вже більше 30 метрів. Та художник зіткнувся з черговим дефіцитом, спричиненим війною: дефіцитом фарби.
На фронті вирішили зробити маскування з використанням 135 000 кв.м. полотна з намальованим пейзажем, щоб приховати окопи та лінію постачання.
В 1917 році Моне мав поїхати в Реймс, щоб намалювати серію картин руйнування головного собору Франції. В соборі ХІІ ст. були короновані шість королів та королев. Але, замість цього циклу, він працював над «Les Grandés Decorations».
Клод Моне задумав зробити монументальне полотно орієнтовно 20 метрів в довжину, яке мало експонуватись у великому круглому приміщенні.
В 1920 році художник анонсує великий подарунок Франції – 12 декоративних полотен. Над циклом картин, присвячених пам’яті про І Світову війну, де були зображені лілеї з саду художника, Моне працював довго, переборюючи свій вік та катаракту. Боротьба з катарактою була дуже важкою, а сама недуга крала у художника найцінніше – зір.
Любов Моне до лілей тягнеться з 1889 року. Саме тоді він вперше побачив незвичні гібриди водяних лілей французького юриста та садівника – Жозефа Борі Латур-Марліака на Всесвітній виставці в Парижі. Ці гібриди вперше були пристосовані до життя в європейському кліматі. Вже в 1894 році перші лілеї з’являються в озері Моне в Живерні.
Жорж Клемансо знайшов приміщення для експонування Grandes Decoration – музей Оранжері. Клемансо був дуже засмученим через те, що після смерті художника інтерес публіки до виставки в Оранжері і загалом творчого доробку Моне був незначним.
Відродження інтересу до Моне та до його останнього циклу картин прийшло звідки не чекали – від представників абстрактного імпресіонізму в Америці. Саме великі полотна з Оранжері вони визнали за витоки свого мистецтва. Моне стали сприймати як батька абстрактного живопису. Іронія полягає в тому, що Моне скептично ставився до американців і за життя не хотів продавати їм свої картини.
Більше про Клода Моне, імпресіоністів та європейське мистецтво можна дізнатись на лекціях від арт-студії «Ліхтарик», а на майстер-класах з олійного живопису можна намалювати репродукцію картин Моне. Завітайте до нашої затишної студії та пориньте в світ творчості.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
