Едуард Мане

Подзвоніть зараз і замовте

«Довкола цієї нової зірки
вже кружляє кілька супутників,
окреслюючи орбіту,
в центрі якої – він».
Теофіль Ґотьє про Едуарда Мане

Едуард Мане народився 1832 р. в Парижі в родині Оґюста Мане – голови департаменту Міністерства юстиції – й Ежені-Дезіре Фурньє – дочки французького дипломата. Майбутній художник виявляв байдужість до навчання, тож навіть коли його перевели у престижний коледж Роллана, Мане не проявив особливих здібностей. Попри велике бажання Мане стати живописцем, його батько був проти, оскільки бачив сина майбутнім юристом. «Абсолютно непридатний» – такий вердикт був у табелі з коледжу Роллана. Але його дядько по материнській лінії – Едуар Фурньє – помічав художні здібності юного Мане і порадив йому відвідувати спеціальні лекції з живопису, на які сам записав племінника й особисто їх оплачував. Разом із дядьком, а ще зі своїм приятелем Антоненом Прустом, художник також відвідував музеї і відкрив для себе Лувр – знакове місце в житті митця.

Уроки з малювання не викликали в хлопця інтересу через свою академічність. А в 1848 р. запальний Мане вирішив вступити у військово-морську академію, але з тріском провалив вступні іспити. А втім, йому було дозволено спробувати ще раз, якщо він вирушить у плавання на учбовому судні. Під час подорожі парусник відвідав Бразилію. Екзотика й багатство барв тропічних країн лише збільшили бажання Мане навчатися живопису. З подорожі він привіз багато нарисів, малюнків, етюдів. У якості моделей він часто використовував членів екіпажу. В листах до своїх рідних він описував враження від карнавалу в Ріо-де-Жанейро й екзотичну красу бразильських жінок.

В 1849 р., після повернення в Париж, Мане ще раз спробував скласти іспити у військово-морську академію. Але й цього разу не склалось. На щастя, тепер батько оцінив картини привезені з подорожей і нарешті повірив у здібності сина. Усе почало налагоджуватися. Батько радив вступити художнику в Національну школу витончених мистецтв, але Мане остерігався надто важкої й академічної програми школи, тому вступив у майстерню модного на той час художника – Тома Кутюра. Саме в цей період починається конфлікт Мане з класичними і романтичними традиціями Франції, який визначить подальшу долю митця в художніх колах. Різке несприйняття буржуазного направлення мистецтва викликало конфлікт між Мане і Кутюром. Положення юного художника погіршилося через небажану вагітність його давньої коханої Сюзанни Леєнгоф – нідерландки, яку батьки найняли, щоб вона вчила їхніх синів гри на фортепіано. Коли батьки дізнались, що Сюзанна вагітна – це стало справжнім шоком. Тільки уявіть: окрім того, що ця жінка не була у шлюбі з їхнім сином, вона ще й була нижчого соціального статусу, ніж родина Мане. Треба було зробити так, щоб це максимально лишилося в таємниці.

На щастя, жінки вміють усе владнати. Мати Мане повідомила матері Сюзанни, і та приїхала до Парижу. Дитину було записано під іменем Леон-Едуар, а в товаристві дитя було представлено як брата Сюзанни. Мане офіційно став хрещеним батьком дитини. Юний художник часто відвідував будинок Сюзанни, але таємницю вони зберігали досить добре. Невеликий спойлер: пізніше, через 10 років, Мане та Сюзанна таки поберуться.

Непокірний, норовливий Мане додавав клопоту рідним ще й іншим. Мане був переконаним республіканцем. Тож він чудово почував себе в часи Другої республіки у Франції. Але 1851 р. у Франції був переворот під проводом ЛуїНаполеона, після якого почала існувати Друга французька імперія, і на трон зійшов Наполеон ІІІ. Під час перевороту Мане зі своїм приятелем Прустом стали свідками кровопролиття. Їх було заарештовано, і чоловіки провели за ґратами кілька днів. Як можна здогадатися, республіканці були політичними ворогами імперіалістів. Після цього перевороту всі візії республіканців про майбутнє розтанули. Теми державництва ніби відійшли на другий план для художників і письменників. А Мане з одногрупниками зі школи мистецтв Кутюра одразу по трагедії прийшли на кладовище, куди зносили жертв Наполеона ІІІ. Митці вирішили зобразити померлих на своїх полотнах. Очевидно, молоді люди хотіли віддати останню шану полеглим.

На щастя, ніяких репресій до Мане застосовано не було. Він продовжував захоплюватися старим живописом, тож це спонукало художника до подорожей. Митець неодноразово відвідував нідерландські музеї, де милувався живописом Франса Галса. Також він здійснив подорож до Італії, де відвідав Венецію і Флоренцію. Саме тоді на його роботах почала відображатись творчість митців раннього і пізнього Відродження, але найбільший вплив на нього мав Веласкес – іспанський живописець. Мане увібрав у себе романтизм Веласкеса і навіть називав себе «Веласкесом саду Тюїльрі». Річ у тім, що пан Веласкес був придворним художником королівської родини в Іспанії, а сад Тюїльрі був колишнім садом королівського сімейства у Франції. Прогулюючись там, Мане відчував себе немов придворний художник. Веласкес припав Мане до душі ще й своїми портретами. Він зображав людину такою, якою вона була – чи то п’яниця, чи то пряля за роботою. Цю ідею реалізму Мане втілював у кожному полотні. Після повернення до Франції, Мане стає популярним і його запрошують на вечері, де він знайомиться з вищими колами суспільства. Кожного дня він відвідує Лувр і робить копії відомих полотен та намагається отримати похвалу від свого вчителя. Здається, що бажання бути визнаним завжди було характерне для Мане.

У 1859 році Мане вважав своє навчання завершеним і вирішив виставлятись у Паризькому салоні – це була престижна виставка, що проводилась кожного року, а участь у ній дорівнювала автоматичному публічному визнанню. Молоді й амбітні митці виставляли свої полотна з сюжетами з Біблії, міфів, історичних сцен. Велику похвалу отримували роботи, що прославляли буржуазні манери і славу французького народу. Але що в такому випадку мав робити Мане, роботи якого зображали геть інше? Мане зневажав те, що на полотнах Салону не проявлялись особисті смаки, реальне життя і сучасність, і залюбки включав усе це у свої роботи. Так Мане поклав за мету змінити Салон зсередини. Художник мав великі надії на картину «Любитель абсенту».

«Любитель абсенту», 1859 рік

Це була реалістична картина, на якій зображено п’яницю з бокалом абсенту – напоєм, що містив сильні наркотичні речовини. Вона проста за своїм мотивом, але має алюзії на картини Веласкеса («Філософ Меніпп», «Езоп»), на яких видатні постаті зображені без пафосу, кежуел. Ось такою, а не розцяцькованою, Мане бачив картину для Паризького салону. Але згодом художник дізнається, що його картину не прийняли на виставку. Відмова було цілком зрозумілою: реалістичний і неприкрашений портрет п’яниці, а не картина з алегоричним змістом.

На радість, у 1861 році два полотна Мане – «Огюст та Ежен Мане, батьки художника», «Іспанський співак» – були обрані для виставки. Визнання Салоном картин митця принесло йому славу та гроші, але найважливішим для нього було визнання батька, хоча той і раніше з гордістю показував гостям картини свого сина.

«Оґюст та Ежен Мане, батьки художника», 1860 рік
«Іспанський співак», 1860 рік

Цього ж року Мане познайомився з Деґа, коли блукав галереями Лувру. Деґа розмістився там із мольбертом і гравіювальною дошкою і намагався зробити гравюру з картини Веласкеса. Мане було до душі все іспанське, він полюбляв роботи Веласкеса, тому їх із Деґа відразу поєднали спільні інтереси. Вони люб’язно поговорили і Мане дав кілька порад колезі, хоча Деґа не полюбляв чужих ремарок. Деґа мав любов до чітких ліній і складності мистецтва, наповненого історичним змістом і алегорією. На відмінну від Мане, який був сміливим у своїй творчості і малював свої картини одна за одною, Деґа потрібно було багато часу, щоб зобразити саме ту ідеальну картину, яку він бачив у своїй голові. Після першої зустрічі Деґа покинув історичний живопис й алегорію. Він почав цікавитись життям людей у Парижі, потрапив у цікавий світ Мане і, зрештою, закохався у сцени міського життя. Тому Мене мав великий вплив на Деґа. Але їхні дружні стосунки були зіпсовані одним інцидентом. Якось Деґа намалював портрет подружжя Мане і подарував їм. Але через певний час прийшовши в майстерню Мане, він побачив, що на зображеному обличчі Сюзанни – сліди від ножа. Виявилося, це зробив сам Мане. Не слухаючи пояснень, Деґа одразу ж залишив майстерню товариша.

В 1862 р. з’являється картина «Лола з Валенсії», яка відображала прихильність художника до Іспанії. Середина ХІХ ст. пройшла в Парижі під потужним впливом усього іспанського. Культура Іспанії повнилася палкими та пристрасними танцями, манерами, щирістю та правдою. Саме це приваблювало Мане.

«Лола з Валенсії», 1862 рік

В 1863 р. журі Салону вирішили, що вони поводять себе надто демократично і приймають забагато картин для виставки. Як наслідок, було скорочено кількість картин для Паризького салону. Відкинутих художників було так багато, що вони підняли невеликий скандал і Наполеон ІІІ запропонував зробити так званий «Салон знедолених», тож саме там опинилося дві свіжі роботи митця – «Сніданок на траві» та «Олімпія». Обидві були розкритиковані, бо зображали оголених жінок. З «Олімпією» історія взагалі кумедна: чоловіки пробігали поряд із нею зі своїми жінками, а потім знову поверталися до неї самі.

«Олімпія», 1863 рік

У ХІХ столітті почала формуватися концепція естетизму, яка стверджувала, що картина – це естетичний об’єкт, і ми маємо милуватись красою картини, а не думати про героїв і їхню історію. Мане намагався візуалізувати цю концепцію, але глядачі цього не розуміли, тому що звикли що «салонна» картина – це розповідь, де ясно, що відбувається і як закінчиться сюжет.

Сучасники Мане почали думати про нього як про героя революціонера.

Пізніше неподалік берегів Франції відбувається неймовірна  битва двох кораблів: «Кірседж» і «Алабама». Едуард Мане приїжджає спеціально, щоб подивитись на цей бій. На полотні «Бій «Кірседжа» та «Алабами» битва відбувається на задньому плані, а на передньому – ніби човен із глядачами. Автор немов зробив себе самого глядачем цього кіно. Ця картина нагадує хроніку.

«Бій «Кірседжа» та «Алабами», 1864 рік

Є іще одна робота в колекції Мане, яка мала історичну тематику. Це «Розстріл імператора Максиміліана І». Її не можна було виставляти за часів Другої імперії, бо на ній зображено самого Наполеона ІІІ як убивцю. Погляньмо детальніше:

«Розстріл імператора Максиміліана І», 1868 рік

Причиною до написання картини стала політична гра Наполеона ІІІ, яка коштувала життя Максиміліану І. Річ у тім, що Наполеон ІІІ повалив республіканський устрій у Мексиці та посадив там на трон Максиміліана І. А коли французький імператор зрозумів, що тримати війська Франції в Мексиці дорого і що підтримувати Максиміліана не вигідно, відкликав звідти армію. Цим скористалися мексиканські республіканці, які розстріляли імператора щойно французи покинули їхню країну. Коли про це дізнався Мане, то створив цю картину як реакцію на політичну безвідповідальність Наполеона ІІІ. Він на картині стоїть скраю праворуч. Цікаво те, що спочатку Мане вбрав солдатів у мексиканський одяг, але пізніше перевдягнув їх у французьку форму, бажаючи підкреслити, що Франція і сам Наполеон винні у смерті Максиміліана. Ба, навіть більше. Чи помітили ви тінь внизу праворуч на картині? Це наша тінь. Це ми байдуже спостерігаємо за вбивством. Не дивно, що картину не виставляли на показ у той час, чи не так?

А ще ця картина засвідчує захоплення роботами Гої, оскільки Мане скомпонував своє полотно подібно до «Розстрілу повстанців у ніч на 3 травня 1808 р.» Гої. Порівняйте:

«Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 р.», 1814 рік

У ході життя Мане зближується з групою молодих художників, які пізніше будуть називатись імпресіоністами, і вони роблять Мане своїм неформальним лідером. Цю групу молодих художників, яка кидала виклик салонним шедеврам, почали називати «бандою Мане», а самого Мане – «королем імпресіоністів». Та попри те, що Мане подобалося спілкування з імпресіоністами, сам він себе до них не зараховував. Йому завжди хотілось бути офіційно визнаним з боку Салону, позаяк він не хотів показувати свої картини на виставках імпресіоністів.  

На виставці в 1869 р. Мане створює свій павільйон і демонструє там власні картини. Там з’являється і картина «Балкон», де зображено Берту Морізо, скрипальку Фанні Клаус та Антуана Гійме. Далеко на задньому фоні вгадується обличчя сина художника.

«Балкон», 1868 рік

І хоч ця картина не була викличною – ніяких оголених панянок – публіка все одно не схвалила художніх рішень митця. Цього разу критикували неприродний насичений зелений колір в огородженні балкону та яскраву краватку Гійме. Хоч усі троє героїв займають центральний простір на полотні, Мане ніби створює фокус тільки на одній Берті Морізо, а обличчя інших розмиває і занурює в тінь за ступенем віддалення від переднього плану. Завдяки цьому створюється об’єм. Мане вважав сюжет другорядним елементом і полюбляв брати мотиви для картин, придумані художниками минулого. В цьому випадку сюжет для картини «Балкон» був запозичений із полотна Гої «Махи на балконі», але якщо в гоївському варіанті обидві жіночі фігури рівноцінні, то в Мане лише одна виділяється – Берта Морізо. Ця пані – одна з найяскравіших художниць ХІХ ст., найсміливіша з імпресіоністів того часу. Але, певно, Мане бачив у ній перш за все не художницю, а свою любов. Все було складно в їхніх стосунках: Мане був одружений, а Морізо не з тих жінок, які заводять короткотривалі стосунки.

В 1870 р. відбувається франко-прусська війна, і Мане відправляє своїх рідних на південь Франції, а сам вступає до армії та бере участь у захисті Парижу. З роками у митця не зник запал. На щастя, йому вдається залишитись живим у період бойових дій. Після оголошення Паризької комуни, Мане включили у Федерацію художників, але насправді він сам був далеким від політики. Після війни він стає ще ближче до молодих імпресіоністів, а саме Клода Моне.

Починаючи з 1877 р. особливу увагу Мане спрямовує на портрети та натюрморти. Через два роки він отримує друге місце в Салоні, і це дає йому можливість виставляти свої картини без відбору журі.  Пізніше він нагороджений Орденом Почесного легіону – найвища нагорода у Франції, присуджена за військові успіхи.

В 1879 р. у Мане стався гострий напад ревматизму. Але пізніше виявилось, що це атаксія – хвороба, яка викликає порушення координації рухів. Хвороба прогресувала й обмежувала можливості художника. Попри це він працює над великим полотном «Бар у «Фолі-Бержер», яка з ентузіазмом приймається в Салон.

«Бар у «Фолі-Бержер», 1882 рік

В цей період він отримує визнання навіть від людей, які були проти його творчості. Але як шкода, що нас цінують, коли життя підходить до фінішу… Через рік Едуард Мане помирає. Він реалізував себе й досягнув бажаного до того часу.

Насправді, наша стаття не вмістила багато деталей про життя митця. Нам хочеться розповісти вам також про те, яким Мане був у гостях, за що його любили знайомі і чому на його жарти не ображалися. Ми готові подискутувати, чи заздрив Деґа своєму товаришу Мане, чи це була просто конкуренція двох талановитих митців. Це все, а також деталі про його стосунки з Морізо, ми відкриваємо на лекціях із історії мистецтва. А секретами письма митців ділимося на майстер-класах.

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам