Історія живопису

Подзвоніть зараз і замовте

Нумо згадаймо, що нам відомо про історію живопису? Мало думок приходить у голову, чи не так? Ми звертали увагу на картини Ренесансу та шедеври родом із ХХ ст. – тобто говорили про живопис у загальному. Ми розуміємо, що існували різні техніки та матеріали, але із чого все починалося? Сьогодні ми дослідимо, як живопис виник і розвивався. Ми впевнені, що ви не лише поповните свій словниковий запас, а й проникнете в самі надра історії. Отож поїзд вирушає, стрибайте в нього!

Енкаустика

Енкаустика – це один з найдавніших видів живопису, що виконується восковими фарбами. Цей вид живопису був відомий у Стародавньому Єгипті й отримав поширення в античній Греції, а в Середньовіччі втратив своє значення. Найбільш давніми визначними взірцями цієї техніки є так звані фаюмські портрети, знайдені у 1886 році в некрополі Фаюм (Єгипет) британською експедицією. Їх було виготовлено в Римському Єгипті І-ІІІ ст. як альтернативу традиційній єгипетській поховальній масці. Неочікувано… аж мурашки пішли по шкірі, коли уявляєш, що ці портрети використовувались як поховальні маски.


Фаюмський портрет

Як бачимо, час не вплинув на картини і вони не втратили насиченості кольорів, блиску та реалістичності зображень. Дослідники дізналися, що для створення цих портретів використовували дерев’яні дощечки, що підігрівалися зі зворотної сторони у процесі нанесення фарб. Це дозволяло підтримувати фарби у рідкому стані і запобігало їхньому змішуванню. Певно, майстри тих часів були досить умілими та використовували якісні матеріали, якщо картини збереглись до XIX ст. в гарному стані. Що ж  відомо про основні технічні прийоми енкаустичного живопису в давнину? Із «Природничої̈ історії̈» Плінія Старшого та твору теоретика архітектури Марка Вітрувія «Десять книг про архітектуру» знаємо про існування як мінімум двох видів енкаустичної техніки: холодний та гарячий.  Якщо фарбувальні речовини, які були змішані з воском накладалися на розписану поверхню за допомогою сухого пензля, а після цього по них проводили гарячим металічним шпателем – то це був холодний вид енкаустики. Від тепла воскові фарби ніби розпускалися, зливаючись одна з одною та міцно приклеюючись до поверхні. За гарячої техніки воскові фарби використовували у рідкому стані, попередньо підігрівши їх на вогні. Такими фарбами писали над вогнем.

Енкаустичні фарби відразу після охолодження тверділи. Однорідний блиск їм надавався за допомогою випалу, метод якого полягав у використанні каутерія. Його форма історично видозмінювалася від жаровні до спеціального металевого інструменту у вигляді лопатки, які в процесі роботи нагрівалися до високих температур (70-90°). У сучасності його замінили електронагрівальні прилади (праска, паяльник тощо).

За доби Середньовіччя було створено багато шедеврів релігійного живопису. Ікони, написані з використанням енкаустики, відрізняються міцністю, об’ємністю, яскравістю та блиском фарб. Такими є одні з найдавніших відомих нам взірців енкаустичної техніки – знаменитий синайський образ Христа Спасителя (Пантократора), Богоматері, апостола Петра.

Вважається, що традиції візантійської енкаустики переплітаються з греко-римськими традиціями. У той же час, вони значно видозмінилися, оскільки виключали використання каутерія, про що збереглися свідчення грецького монаха Діонісія у трактаті про живопис.

Дослідники вважають, що основними компонентами енкаустики у давнину були: віск, рослинна олія (лляна, горіхова, макова, соняшникова тощо), смола (каніфоль, даммара). Приблизно у Х ст. зароджується і широко розповсюджується живопис на жирних оліях, а пізніше й живопис темперними фарбами, який дозволив на довгий час забути про класичну енкаустичну техніку. У XX–XXI ст. енкаустику застосовують переважно під час реставраційних робіт для зміцнення фарбового шару та заповнення його втрат, у монументально-декоративних розписах на мармурі, дереві, цементі.

Синайський образ Христа Спасителя (сер. XVI ст.)

Темпера

Що спільного між яйцем і живописом? «Гм, напевно, нічого», – скажете ви. А от і ні. Темпера походить від латинського слова «temperare», що означає змішувати. Технологія отримання фарб для темперного живопису полягає в тому, що пігмент розчиняється з водою, а потім його висушують. Згодом отриману суміш поєднують із яєчною масою та вином чи оцтом. Така фарба застосовувалася в настінному або станковому живописі. Яєчний жовток – це емульсія, що складається з альбуміну (володіє здатністю склеювати), лецитину (відіграє роль емульгатора), яєчної олії (володіє здатністю зв’язувати елементи). Альбумін жовтка при нанесенні на поверхню висихає і створює прозору, стійку плівку.

Техніка яєчної темпери прийшла до Київської Русі із Візантії в кінці Х ст. разом із мистецтвом іконопису.

Художники-іконописці аж до кінця XIX ст., кажучи про процес змішування пігменту зі сполучною речовиною, вживали вираз «терти фарби», або «розчиняти фарби». А самі фарби іменувалися «творені». З початку XX століття «твореними» стали називати тільки фарби змішані з порошками срібла та золота. Решту фарб називали просто темперою.

Спочатку найпростішим способом роботи з темперою було нанесення фарби на суху поверхню – техніка, що іноді називається сухою фрескою. Пізніше, темперу почали наносити на вологу основу, що вимагало від художника більших знань і вмінь. Як відомо, темперу використовували для розпису саркофагів єгипетських фараонів. У Середньовіччі темпера стала основною технікою живопису, а іноді її використовували і для розпису будівель. Середньовічні іконописці писали темперою на заґрунтованих дошках і покривали закінчений живопис шаром олійного лаку.

Яєчна темпера з’явилася на Заході завдяки митцям Візантії теж рано – ще до початку XV ст. Цьому сприяло декілька факторів: доступність основних інгредієнтів, простий рецепт приготування фарби, довготривале зберігання художних зображень на різних типах поверхонь. Але у XVIII ст. з приходом олійних фарб значення темпери для живописців значно зменшилось. Однак яєчна темпера продовжувала застосовуватися в Російській імперії, Греції та на Сході майже до XIX ст., коли почалося загальне захоплення олійним живописом.

Техніка темперного живопису в Київській Русі постійно удосконалювалася і змінювалася під впливом мистецтва інших країн. Особливо значні зміни спостерігаються в ній із другої половини XVII ст. під впливом мистецтва Західної Європи. У цей період поєднувалися стильові особливості давньоруського та західноєвропейського мистецтва, а ще одразу дві техніки – темпери й олійного живопису. Остання, ймовірно, була завезена в Російську імперію італійськими майстрами. З XV ст. в Західній Європі темпера витісняється олійним живописом. Наприкінці XIX ст. – початку XX ст. темпера знову широко застосовується в станкових і декоративно-прикладних роботах. Першим спробував відродити цей вид мистецтва англійський поет, художник та гравер – Вільям Блейк. Але його роботи не були оцінені публікою і отримали своє визнання лише через пів століття після смерті майстра. Повноцінне відродження темпери у світовому живописі відбулося в середині ХХ ст. завдяки активному розвитку хімічної промисловості. В цей час з’явилося багато нових полімерів і були винайдені зручні для користування темперні фарби на основі штучних фарб. Також для темпери використовується спеціальна палітра, тому що ті, що використовуються в олійному живописі, тут не підходять. Палітри для темпери виробляють з оцинкованого заліза і бляхи, яка не ржавіє. На палітрі містяться глибокі лунки для фарби. З двох боків палітри є виступи, які запобігають виливанню рідкої фарби. Сучасні картини, написані темперою, не покривають лаком, і тому вони мають оксамитову, матову фактуру. Колір і тон у творах, написаних темперою, проявляє незрівнянно більшу стійкість до зовнішнього впливу і довше зберігає первинну свіжість у порівнянні з фарбами олійного живопису.

«Спас із Звенигородського чину», Андрій Рубльов, XIV–XV ст.

Олійний живопис

Олійний живопис полонив Європу на початку XV ст. завдяки таланту і майстерності нідерландського художника Яна ван Ейка. Тривалий час саме йому надавали почесне право бути першовідкривачем олійного живопису. Нині з’ясувалося, що першовідкривачів було декілька й на різних континентах, що жодним чином не применшує значення внеску Яна ван Ейка. Більше про нього ми залюбки розповімо у курсі історії європейського мистецтва.

Олійні фарби витіснили яєчні фарби, адже мали переваги, які робили їх легшими у використанні. Фарби на  яєчній основі довше сохнуть і не мають блиску. Недоліком органічних олій була здатність дуже темніти через 80 – 100 років. Виникала необхідність поновлювати зображення. Тому вже у XIII ст. не бачили оригіналів XII ст., а оригіналів XIII ст. не бачили в XIV ст. Відомі випадки, коли уславлені ікони поновляли три-чотири рази. Полотно зі стемнілим зображенням наново ґрунтували та наносили зверху нове, іноді догори дриґом на попереднє. Щодо олійних фарб, то їх виробляли шляхом розтирання на курантах (ручних млинцях) пігментів мінерального, тваринного і рослинного походження та їхнього змішування (затирання) із рослинними оліями. Термін «олія» на той час розповсюджувався і на розчини смол. Такі фарби наносилися пензлем на попередньо проклеєну і заґрунтовану поверхню дошки чи полотна. Частина олії всотувалася у шар ґрунту і забезпечувала надійний зв’язок із шарами подальших прописок. Всі матеріали олійного живопису мали натуральне походження. Це забезпечувало достатню стійкість фарб до впливу сонячного світла, температурних й атмосферних коливань, відповідно – подальшу збереженість творів живопису. Тісні релігійні і культурні зв’язки між тодішніми Нідерландами та Італією сприяли запозиченню відносно нової техніки в Італії. Серед найсміливіших майстрів був Антонелло да Мессіна, що плідно працював у Венеції. Вологий клімат Венеції не сприяв збереженню фресок (стінописів із використанням вапнякових фарб). Тому венеціанські майстри досить швидко перейшли на олійний живопис, а мистецькі традиції й увага до колориту сприяли розквіту унікального явища в мистецтві Європи  –  Венеціанської школи живопису.

На наших майстер-класах та курсі з олійного живопису ви переконаєтеся, що олійні фарби дозволяють легко правити живопис на полотні. Це дає можливість створювати чудові картини навіть новачкам. Крім того, ви можете самостійно обрати спосіб нанесення фарб – писати гладко або пастозно. Особливо гарними у наших відвідувачів виходять картини в імпресіоністському стилі. 

«Портрет подружжя Арнольфіні» Яна ван Ейка, 1434 р.

Акрил

Живопис акриловими фарбами – дуже молодий напрям у мистецтві. Його історія розвитку налічує трохи більше 60 років. Але за цей час акрил встиг отримати неймовірну популярність і в молодих художників-початківців, і в досвідчених зрілих майстрів. Акрилові фарби з’явилися в 1940-х в США та були використані у всіх видах живопису завдяки своєму швидкому висиханню та стійкості. Олійні фарби сохнули порівняно довше, і це було недоліком для професійних художників. Як бачимо, із кожними новим століттям розуміння понять «швидко» і «довго» змінюються – для митців Венеціанської школи використання олійних фарб було найшвидшою технікою роботи. Та якби вони лише мали доступ до акрилу, це б точно перевернуло їхнє уявлення про роботу.

У 20-х роках минулого століття в Мексиці був популярним стиль, який називався «муралізм» – громадські будівлі оформлялись фресками та сюжетами з історії країни. Перед митцями стояла задача: як винайти фарбу, яка зможе протистояти дощу і швидко висихатиме? Як кажуть, потреба – найбільша мотивація. Так почались експерименти зі смолами. Ви, напевно, подумаєте, що фресками прикрашали стіни з часів Леонардо Да Вінчі, і так, ви матимете рацію. В ті часи використовували темперу і рідко розписували будівлі ззовні. Акрилова смола була вперше винайдена німецьким хіміком Отто Ромом. З часом цей винахід було застосовано у створенні фарб. Леонард Бокур і Сем Голден створили компанію з виробництва художніх матеріалів «Бокур Артіст Колорз» («Bocour Artist Colors»). Спочатку вони займалися виготовленням традиційних олійних фарб, але вже через 10 років зацікавились акриловими фарбами. В 1947 році вони випустили на ринок перший художний акрил «Магна» («Magna»), виготовлений на основі органічного скипидару. Це призвело до експерименту зі сторони відомих художників, а саме Кеннета Ноланда, Марка Ротко, Барнетта Ньюмана. В  подальшому в 1950-х та в 1960-х роках на акрилові фарби почали звертати увагу й інші художники, такі як: Енді Ворхол – відомий своїми колажами консервних банок та Мерілін Монро, Роберт Мазервелл – абстракціоніст і колега пана Ротко та пана де Кунінга (більше про них ви знайдете у цій статті. За картинами, які створювали ці митці, можна уявити зокрема стиль пана Мазервелла), а також Бріджет Райлі – унікальна сучасна мисткиня, що створює оптичне мистецтво.

В 1950-х роках з’являються водорозчинні акрилові фарби. Американський живописець Френк Стелла почав вивчати можливості акрилових фарб. Спочатку він почав з простих монохромних робіт і закінчив полотнами, що відрізнялися своєю колористикою. Рой Ліхтенштейн і Енді Ворхол започаткували американський поп-арт. Поп-арт робить із продуктів ужитку мистецькі проєкти – так кожен продукт у нашому холодильнику чи кожен гігієнічний засіб отримує право бути включеним у мистецький контекст. Хто сказав, що ці речі з побуту недостойні бути зображеними митцями? А щоб зображення впадало в око, стали використовувати інший вид фарб. Акрилові фарби дали можливість отримувати чіткі і яскраві зображення, що відображали уявлення художників про сучасний світ. Пізніше акрилові фарби набули поширення в Англії, де художники створювали полотна засновані на сюжетах із фотознімків.

У теперішній час акрилові фарби чудово підходять для початківців і досвідчених художників. Можливо, ви чули про малювання по номерах? Так це малювання акриловими фарбами. Це така своєрідна терапія, яка допомагає багатьом розслабитись і зануритися в інший світ, відволіктися від набридливих думок. При роботі з акрилом варто пам’ятати, що він висихає дуже швидко.

Більше про історію мистецтва ми розповімо на наших онлайн-курсах із історії мистецтва. Прослухавши курс, ви дізнаєтеся не лише про фарби та техніки, з якими працювали митці, а й про ідеали краси кожної епохи, про те, як змінювався світогляд людства упродовж століть, про визначних митців, скульптуру тощо. До вашої уваги лекції з історії європейського мистецтва, українського мистецтва та лекції про жінок у мистецтві.

А відвідавши наші регулярні творчі майстер-класи – можна власноруч написати картину олійними фарбами чи створити абстрактну картину акриловими фарбами в техніці fluid art, в чому ми залюбки вам допоможемо.

Зробіть приємне своім близьким – подаруйте сертифікат на майстер-класи або лекції арт-студії Ліхтарик

Марк Ланкастер «Кембридж червоний та зелений», 1970 р.
«Початок», Кеннет Ноланд, 1958 р.
Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам