Ми плуталися в оголених жінках Модільяні та коханих Клімта, великих поразках і судових процесах, розляпуваннях і роздряпуваннях – і тепер нарешті готові розповісти вам про найдорожчі картини ХХ-ого століття.
Наш хіт парад відкривають абстракції на мільйони.
1. «Обмін», Віллем де Кунінг, 1955 рік, близько $300 млн.
Поки ви скептично зводите брову, ми введемо вас в історичний контекст, і в такий спосіб спробуємо зменшити обурення з приводу цін на такі абстракції. Ця картина, а також кілька тих, що будуть описані нижче, – «Номер 17А», «№5», «Жінка ІІІ» та «№6 (Фіолетове, зелене й червоне)» – створені в післявоєнний час. До війни полотна розповідали про все, чим жило суспільство, – про свободу та гніт, розкіш та безгрошів’я, красу та смерть тощо. Під час перегонів озброєнь та у війну мистецтво кричало про партії та силу, агітувало і… дискредитувало себе цим. Люди втомилися постійно зчитувати його агітаційні програми. Абстракціоністи ж стали тими, хто змусив мистецтво замовкнути, – і в такий спосіб вони повернули йому обличчя, звільнили його від функцій на кшталт «навчити» і «спонукати». Тепер воно апелювало лише до підсвідомого, не нав’язуючи нічого конкретного й однозначного. Глядачу дали свободу думки.
Тепер детальніше про «Обмін».
Це масштабне полотно з розмірами майже 2х2 метри перебуває на постійній експозиції у Чиказькому художньому інституті, хоча належить воно мільярдеру Кену Гріффіну. Отут і закінчується уся фактична інформація про шедевр. Решта – домисли. За одним із них, автор відтворив тут експресію Нью-Йорка, в якому тоді жив. Точна вартість картини теж невідома, оскільки вона перейшла з рук у руки не на аукціоні, а приватно, за домовленістю між колишнім і новим власником. Таємницею залишається і її назва. Відгадаєте, в чому суть?
2. Віллем де Кунінг став автором ще одного високовартісного твору – він має чисто прагматичну назву – «Жінка ІІІ». Як було зазначено раніше, ця абстракція теж створена в післявоєнний час (1953), а продано її було за $137, 5 млн.
Картина експонувалася в Тегеранському музеї (Тегеран – столиця Ірану) до 1970 року, але внаслідок ісламської революції суспільні зміни у країні вплинули і на долю картини. «Жінка ІІІ» стала вигнанкою, бо не вписувалася в жодні канони оновленої ісламської країни.
Щодо самого Кунінга, то його знають, як одного з найбільш авангардних художників ХХ-ого століття. Техніка митця відзначається різноманіттям інструментів малювання – ножі, шкребки, художні шпателі – а також швидкістю створення полотен. І хоча він навчався в Брюссельській королівській академії, у своєму мистецькому житті він пішов неакадемічним шляхом – і потрапив до нашого рейтингу найдорожчих митців ХХ-ого століття. Показово, що з кожним роком творчості, чіткі образи на його картинах усе більше змішувалися з фоном і ставали з ним одним цілим.
Часто ви почуєте про Кунінга як про творця 6 жіночих портретів. Зокрема, у нього є Сидяча та Жовта жінки, жінки на зеленому й бежевому, але ця, наша найдорожча жінка № 3, відрізняється від решти своїм позитивним характером. Коли 5 інших жінок вдумливі та серйозні, ця – просто добродушна сміхотушка. Через абсолютно абстрактний вигляд, тлумачення картини дуже варіюються. Одне з них, зокрема, акцентує увагу на тому, що зображена панянка має широко відкриті наївні очі і притримує краї своєї прозорої сукні – тож цілком можливо, що вона молода. Крім того, вона має якийсь головний убір, що схожий на корону, – а це у свою чергу може свідчити про знатне походження натурниці.
До 2006 року власником полотна був Девід Геффен, який продав її мільярдерові Стівену Коену. Запам’ятайте це ім’я. Стівен Коен придбав ще одну картину, яка буде в нашій статті.
Наступні три полотна ще раз доводять, що експресія + абстракціонізм = світове визнання. Попередньо ми вже їх анонсували, тож насолоджуйтеся:
3. «Номер 17А», Джексон Поллок, 1948 рік, $200 млн.
Зараз Джексон Поллок ледве не очолює топи найдорожчих і найбільш провокативних художників, та в час, коли ця картина з’явилася з-під його пензля, сучасники не знали, як сприймати так звану техніку розбризкування, розляпування, або дрипінгу, або навіть роздряпування. Через таку манеру письма митця прозвали «Джек-Розбризкувач» (Jack the Dripper) за співзвуччям зі сумнозвісним «Джеком-Різником» (Jack the Ripper). Парадоксально, але через те, що ніхто не міг зрозуміти цього стилю, дискусії навколо нього підігрівали інтерес до митця.
4. У 1948 році Джексон Поллок також створив картину «№5», що теж прикрашає рейтинги найдорожчих полотен ХХ століття. Ось вона, куплена за $140 млн:
Пікассо назвав вищенаведений твір «Марсельєзою абстрактного». Проте критики вважають, що це полотно нечесно увійшло у списки найдорожчих, оскільки ажіотаж навколо нього роздувався штучно. Так чи інакше, але вже у 1949 році – через рік після створення «Номеру 17А» та «№5» – в американському журналі «LIFE» вийшла стаття «Джексон Поллок: найгеніальніший живий митець США?» Очевидно, що до того моменту про Поллока вже говорило багацько люду. Але сама стаття, по правді, була змішаного характеру: вона частково висміювала митця, а частково віддавала належну шану. В будь-якому випадку, чорний піар – теж піар. Зараз дослідники творчості Поллока стверджують, що у цих полотнах прослідковується його захоплення психоаналізом. Тепер, коли «Номер 17А» та «№5» продано за колосальні суми, нам слід гарненько обміркувати приховані смисли цих картин.
5. «№ 6 (Фіолетове, зелене і червоне)», Марк Ротко, 1951 рік, $186 млн.
До когорти успішних абстракціоністів зарахуємо і Марка Ротко. Сам митець позиціонував свої роботи як такі, що «відкривають подорож у невідомі світи». Погоджуватися чи оскаржувати – рішення лише за вами. Точно відомо також, що цей стиль автора збігається зі стилем Віллема де Кунінга та Джексона Поллока – це абстрактний експресіонізм. Марк Ротко також підкреслював, що у процесі письма він завжди прагнув передати емоції в момент сильних переживань. Чи відчуваєте ви це?
6. «Алжирські жінки (Версія 0)», Пабло Пікассо, $179, 3 млн.
Про цю картину не розповісти без згадки про ще одну. Якби не полотно Ежена Делакруа – «Алжирські жінки у своїх покоях» (1834 року) – Пабло Пікассо не створив би свій хіт – «Алжирські жінки (Версія 0)» (1955 року). Річ у тім, що наш добре знаний кубіст переінакшив картину класичного зразка. Порівняйте:
І хоч у нас з’являється спокуса подумати, що в Пікассо скінчилася фантазія і він безсоромно використав чужий сюжет, слід згадати про те, що у ХХ столітті митці в усіх сферах – і літературній теж – не гребували алюзіями на класичні зразки мистецтва. Так вони часто у своїх творах покликалися на твори попередників – і цим самим засвідчували свої глибокі знання історії культури. Це робив Герман Гессе у «Грі в бісер», це ж таки робив і Юрій Яновський у «Майстрі корабля». Словом, користуватися напрацюваннями свої колег – це нормально. Тим паче, картину Пікассо тяжко прив’язати до твору Делакруа, якщо глядач не знає про їхній зв’язок.
7. «Оголена, що лежить», Амадео Модільяні, 1917-1918 рр., $170, 4 млн.
Автором цього полотна є «співець краси жіночого тіла» – Амадео Модільяні. Він відомий тим, що малював жінок у відвертих позах, які епатували публіку. Епатаж створювався за рахунок того, що за вимогами класичного мистецтва натурниці мусили займати виключно дозволені пози, а натурниці Модільяні позували врозріз із цими вимогами. Причиною такого свавільного ставлення до канонів мистецтва можна вважати освіту Модільяні. Від початку своїх студій він учився в Académie Colarossi, що була відома нетрадиційним підходом до навчання. Її студенти самі обирали, які пози займатимуть натурники; до всього, серед студентів ще й були жінки, яким (нечувано!) дозволяли малювати чоловіків у жанрі ню. А 1910 року тут ще й почала викладати перша жінка – Френсіс Годжкінс. Отож таке прогресивне середовище сформувало і прогресивного Модільяні.
Хоч натурниці на його полотнах можуть повторювати і класичні скромні пози натурниць із картин Ботічеллі («Народження Венери»), Гойї («Маха оголена») та Джорджоне («Спляча Венера»), зазвичай вони займають пози пристрасні та відкриті. Родзинками його жіночих портретів також стають продовгасті обличчя та палкі червоні губи.
За одним із переказів, перша і єдина персональна виставка Модільяні закінчилася не розпочавшись. Підготувавши 30 полотен, серед яких, звісно, були й портрети ню, домовившись із Бертою Вейл, – власницею галереї сучасного мистецтва поблизу Паризької опери – розрекламувавши молодого перспективного художника усьому Парижу, в день відкриття 3-ого грудня 1917 року організатори мусили оголосити про закриття ще невідкритого показу. А сіль у тому, що у вітрині галереї висів один із портретів ню. Він справив неабияке враження на публіку, тож біля дверей галереї одразу зібралося багато поціновувачів мистецтва. Та крім звичайної публіки, цей портрет також привабив комісара поліції із відділку навпроти. Побачивши оголений портрет у вітрині, він оголосив усю виставку «мерзотою» і наказав негайно закрити її. Відтак пані Вейл та пан Модільяні мусили скоритися «голосу закону». Й аргументи «та це ж мистецтво, пане комісаре» не спрацювали.
8. «Лежача оголена на лівому боці», Амадео Модільяні, 1917 рік, $157, 2 млн.
Доречно тут буде згадати й інший портрет, створений Модільяні. Це полотно – найбільше з 22 оголених жіночих портретів, які створив митець. Для людей ХХІ століття оголені жінки не дивовижа. Але тоді, у ХХ столітті, Модільяні став одним із перших, хто малював звичайних жінок у природних, а не божественних та цнотливих позах. Отож цілих два полотна Модільяні заявили про себе як про найдорожчі живописні твори ХХ століття.
9. «Сон», Пабло Пікассо, 1932 рік, $155 млн.
Цю картину було написано за один день. Зображена дівчина – Марія-Тереза Вальтер – була коханкою митця. Ця дівчина фігурує здебільшого на сюрреалістичних портретах Пікассо. Її можна побачити також на полотні «Оголена, зелене листя і бюст» та ряді інших картин. Відомо, що Пікассо писав портрети усіх своїх жінок, але так, як Марію-Терезу Вальтер, він не зображував нікого.
Незважаючи на приголомшливу ціну, яку віддав за картину Стівен Коен, до того, як вона потрапила йому в руки, її пошкодив попередній власник. У 2006 Стів Уїнн – цей-таки попередній власник – вирішив показати шедевр своїм друзям. І от коли він демонстрував картину, то необережно зачепив її ліктем – і прорвав полотно. Реставрація обійшлася у $90 000. А в 2013 Стівен Коен придбав портрет за $155 млн. Пригадуєте Стівена Коена? Він уже з’являвся у нашій статтіJ
10. «Три начерки до портрета Люсьєна Фрейда» (триптих), Френсіс Бекон, 1969 рік, $142.4 млн.
Насправді, цей триптих слід роздивлятися масштабуючи зображення. Тут надто багато деталей, без уваги до яких твір не сприймається. Зокрема, придивіться до того, що голова натурника обов’язково розміщена на лінії геометричної фігури, в якій він сидить. До того ж ця лінія розділяє обличчя так, що ми його бачимо одразу із двох ракурсів. А ще позаду стоять бильця від ліжка, хоч натурник сидить на стільці…
Бильця можна пояснити тим, що Френсіс Бекон малював Люсьєна Фрейда одразу із двох площин – із фотографії та живої постаті.
Сам Бекон дуже цінував свою роботу, тож можливо, саме через це він був страшенно розчарований, коли кожну частину триптиху було продано окремим власникам у 70-х. Троє різних колекціонерів володіли частинами триптиха до 80-х, аж допоки один із цих колекціонерів не викупив дві інші частини триптиху і возз’єднав твір.
Щодо стосунків Бекона та Фрейда, то обидвоє були художниками й часто позували одне одному від 1951 року. І хоч митці спершу товаришували, вони ніколи не мали спільних поглядів на мистецтво, тож з часом їхня дружба припинилася.
Невеличке уточнення щодо прізвища Фрейда. Ви не помилитеся, якщо припустите якийсь родинний зв’язок між Люсьєном та Зигмундом Фрейдом – пан Люсьєн був онуком відомого психоаналітика.
Коронує нашу добірку золота панянка Адель Блох-Бауер.
11. «Портрет Аделі Блох-Бауер», Густав Клімт, 1907 рік, $135 млн.
Зараз ми оглядаємо цю картину захоплено, немов ікону. Тим паче, привід для цього є – Густав Клімт прикрашав її сусальним золотом. Та на ній зображена світська панянка, а не великомучениця. Вона «…постійно страждала головним болем, курила, була надзвичайно ніжна й млосна, із натхненним обличчям. Самовдоволена й елегантна». Портрет Аделі Блох-Бауер навряд чи з’явився б, якби її чоловік не вирішив зберегти сім’ю. Річ у тім, що він дізнався про романтичні стосунки своєї жінки з Густавом Клімтом, і щоб віднадити жінку від художника, замовив у нього її портрет. Він передбачав, що провівши стільки часу разом, Адель і Густав набриднуть одне одному. Так і сталося.
Але ця картина пов’язана не лише із любовним трикутником, її історією зацікавився весь світ, коли у 2006 племінниця Аделі Марія Альтман відсудила 5 картин Клімта в австрійського уряду. Серед них було і це полотно. Судовий процес тривав 8 років, супроводжуваний відчайдушними заголовками австрійських газет, на кшталт «Не віддаймо нашу гордість!». Адже відколи нацисти викрали цю картину у сімейства Бауерів, вона поповнювала фонд музею в Бельведері (Відень) і з того часу встигла стати національною святинею для Австрії. Та в 2006 Марія Альтман нарешті перемогла у позові, й національна святиня покинула Європу. Тепер вона частина колекції Рональда Лаудера, який викупив цю картину в Марії Альтман за $135 млн. Тож, щоб поглянути на неї, треба летіти до Америки й зазирнути в галерею Нью-Йорка. Саме там власник і зберігає її.
Сьогодні ми побачили, наскільки успішною у фінансовому плані може бути діяльність художника. Крім того, можна зробити висновки з приводу тенденцій мистецтва ХХ-го століття. Детальніше про митців та їх творіння ми розкажемо на онлайн курсі «Історія європейського мистецтва» від арт-студії «Ліхтарик».
Зробіть приємне своім близьким – подаруйте сертифікат на майстер-класи або лекції арт-студії Ліхтарик
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
