Найвідоміші картини Ренесансу (станкові картини та фрески)

Подзвоніть зараз і замовте

Ренесанс – це про ідеали, про звеличення Античності, але це так само про родові таємниці та загадки на полотнах. Це про невловиме сфумато, завдяки якому ми так захоплюємося картинами цього періоду. Це про історію людства. Отож час розповісти про найвідоміші зразки ренесансної творчості.  

1. «Народження Венери» Сандро Боттічеллі, 1485–1486

Уявімо, що ми в Галереї Уффіці в Італії і дивимось на картину «Народження Венери» Боттічеллі. Це, звичайно, одна з найбільш знакових картин в історії західного мистецтва. Знаковість її не лише в масштабності полотна чи давності, а й в оригінальності. Річ утім, що вона виходить за рамки культурного контексту свого часу – до появи цієї картини, оголеною на полотнах можна було побачити тільки праматір Єву – біблійного персонажа. Але тут Боттічеллі зобразив Венеру – античну богиню кохання. Вона народилась з моря і, здається, її підштовхують вітри Зефіри, які зображені в людському образі зліва. Сама богиня стоїть на мушлі, точніше майже стоїть – вона робить граційний крок на берег. І коли вона вийде на нього, її зустріне служниця, щоб прикрити наготу Венери. Зефіри ж переплетені між собою у неможливий спосіб.  Коли ми дивимось на картини Ренесансу, зазвичай, очікуємо побачити натуралізм: тіла, що подібні на справжні, і обов’язково в реальному просторі. Але Боттічеллі показує нам зовсім інше. Деякі історики мистецтва вважають, що Боттічеллі звернувся до давньогрецьких картин як до джерела цього полотна. В такому разі єдиними прикладами фігур, які Боттічеллі міг знайти і які належали до античної  грецької культури, були розписи на вазах, на яких фігури зображені ізольовано. На цій картині Боттічеллі всі фігури подалися вперед, розмістилися лінійно і в одній площині, але розташовані вони ізольовано. Тож цей стиль письма таки схожий на лінійні розписи на вазах.

Народження Венери

2. «Весна» Сандро Боттічеллі, 1477–1482

В центрі цієї картини ми бачимо Венеру у своєму священному гаю, вона дивиться прямо на нас. Дерева біля неї розходяться, щоб показати небо, тому за її спиною утворюється своєрідний напів круг – німб. Цей німб нагадує напів купол, який є характерним для храмової архітектури. В період Ренесансу в такому оформлені ми бачимо здебільшого Діву Марію у храмі. Але ж Боттічеллі дотримувався трендів Ренесансу, тому замість Богородиці в нього головною стає богиня любові та краси. Зліва зображені три грації, що символізують красу, скромність і любов. Зверху розташований Амур, який готовий вистрілити в одну з грацій. Всім відомо, що цей нестерпний хлопчисько особливо активний навесні, тож бешкетно стріляє своїми стрілами наліво та направо навіть не дивлячись, у кого збирається потрапити. Любов сліпа – тому в Амура і зав’язані очі. Ближче до лівого краю можна побачити Меркурія – він відштовхує хмари у священному гаю. А праворуч ми спостерігаємо три інші фігури: Зефір – бог вітрів, який намагається викрасти Хлориду, Флора – богиня прекрасного, і сама Хлорида – богиня квіту та всього рослинного світу, яка відчайдушно намагається вхопитися за Флору. Флора ж розсипає весняні первоцвіти, утворюючи квітковий килим. Зрештою, це ж «Весна».

3. «Сікстинська Мадонна» Рафаель Санті, 1512–1513

Величезне за розмірами (256×196 см) полотно було створено Рафаелем для вівтаря церкви Святого Сікста. Існує гіпотеза, що картина була написана на честь перемоги над французами, які вторглися в Італію. Розсунуті в сторони зелені завіси відкривають глядачеві Мадонну, яка крокує по широких хмарах з немовлям. Світлі хмари на задньому плані, що утворюють подобу сяйва навколо Мадонни, складаються з безлічі маленьких голівок ангелів. Зліва від Богоматері ми бачимо святого Сікста, мученика і Папу, який жив у ІІІ столітті. На його папський статус вказує розміщена внизу тіара.

Звертаючись до Богоматері, святий Сікст вказує, здається, на віруючих перед картиною, представляючи їх милості Мадонни. Ми згадуємо при цьому, що картина призначена, власне, для вівтаря церкви, а не для музейної виставки. Праворуч біля краю картини – свята Варвара – мучениця, що теж жила в ІІІ столітті. Через невимовну красу, її було замкнено в позначену за плечем вежу, а пізніше, коли її батько дізнався про навернення дочки у християнство, він стяв їй голову.

Парапет, на який спираються два ангели, висунутий вперед як рубіж між глядачами і небесною сценою, підкреслюючи ще раз дистанцію між реальною і надприродної сферами.

Існує теорія, за якою картина спочатку була призначена для надгробку Юлія II. На це вказує маленька деталь – жолудь над тіарою папи. Оскільки Папа Юлій ІІ походив із родини делла Ровере, на гербі якої був зображений жолудь, ця теорія цілком імовірна. Зображений внизу парапет повинен позначати за цією теорією саркофаг папи, жести ж святих в такому випадку вказують на померлого папу.

4. «Венера Урбінська» Тіціан, 1534

Краси й любові багато не буває, тому ми згадуємо про ще одну знакову Венеру родом із Ренесансу. Цю картину придбав Гвідобальдо делла Ровере, герцог Урбінський  –  від нього картина й отримала свою нинішню назву. Венера Урбінська є втіленням всіх характерних рис живопису Тіціана. Зокрема волосся, шкіра, хутра, квіти, тканини та коштовне каміння передано художником із натуральністю, близькою до оптичного обману. Цим естетичним засобом, а також сфумато, що оточує тіло жінки, Тіціан демонструє високий рівень художньої майстерності. Це чарівне слово – сфумато – описує техніку, за якої контури об’єктів на полотні розмиваються. Вона передає оптичний ефект, який ми спостерігаємо в реальному житті, коли хтось наближається до нас здаля. Повітря обтікає тіло – і контури м’якшають. Це і є сфумато. Якщо вас цікавлять техніки живопису, які були поширені серед митців у різний час, пропонуємо вам лекції з історії мистецтва. Ця картина перегукується зі «Сплячою Венерою» Джорджоне – ось погляньте: 

Тіло жінок на обох картинах – і Тіціана, і Джорджоне – відображає ідеал краси та є своєрідним еротичним символом епохи пізнього Відродження. Високе чоло, що вважалося красивим у Середньовіччі й заради якого жінки вискубували волосся на лобі, перестало бути ідеалом. Тепер обличчя було красивим, якщо воно обрамлене волоссям. Улюбленим кольором волосся став не темний, як у більшості італійок від природи, а світлий. Майже в усіх міфологічних фігур, зображених художниками італійського Ренесансу, було біляве волосся. Груди вважалися гарними, якщо були маленькими, круглими та пружними. Місцем дії Тіціан обрав кімнату, де все дихає затишком будинку: на задньому плані служниця шукає щось в скрині, а інша дивиться на неї в очікуванні. На вікні стоїть мирт – символ подружнього життя, на ліжку розстелені білі простирадла і кинуті білі подушки – вони говорять про чистоту жінки, біля ніг якої згорнулася собачка. Ця собачка символізує відданість.

Існує дві версії інтерпретації тіціанівської красуні, які суперечать одна одній. За однією з них – картина символізує узи шлюбу. Скриня зі вбранням на задньому плані при цьому розглядається як посаг оголеної дівчини. Інші дослідники вважають, що «Венера Урбінська» – це портрет куртизанки, яка ніби пропонує себе глядачеві. 

5. «Весілля в Кані Галілейській» Паоло Веронезе, 1562–1563

«Весілля в Кані», також відома як «Бенкет у Кані», – робота Паоло Веронезе, що зображає біблійну історію про шлюбний бенкет, описаний в Євангелії від Івана, на якому Ісус перетворив воду у вино. Це було перше диво, яке Ісус звершив на початку свого служіння, тому цей сюжет поширений у мистецтві. Широкоформатне полотно виконане у стилі високого Відродження та є найширшим полотном у Луврі. В роботі відчувається стилістичний вплив і гармонія таких художників як-от Леонардо, Рафаель і Мікеланджело. У той час як мистецтво високого Відродження прагне до ідеальних пропорцій і краси, маньєризм перебільшує ці ідеї, додаючи до них неприродньо елегантні, асиметричні композиції, наповнені напруженістю і нестабільністю. У «Весіллі в Кані» Веронезе використовував безліч технічних прийомів, проявивши інтелект і витонченість.

Задній план полотна – суміш архітектурних деталей Античності й епохи Відродження. Колони, низькі балюстради і вежі позаду поєднуються в одній композиції. Варто відзначити, що група музикантів на передньому плані грає на інструментах часу пізнього Ренесансу – аж ніяк не періоду початку нашої ери в Ізраїлі.

Серед численних фігур, а їх на картині близько 130, можна зустріти таких історичних персон як-от Сулеймана Пишного, імператора Карла V, Даніеле Барбаро (архітектор і письменник), Маркантоніо Барбаро (дипломат) і багатьох інших. Також автор включив в роботу свій автопортрет і зображення художників Якопо Бассано, Тінторетто і Тіціана. І звісно ж, на картині зображені біблійні особистості.

На нижній частині картини домінує греко-римська архітектура. В ній розташовані популярні персонажі того часу й історичні постаті, запрошені до біблійної трапези. Тут ми бачимо й Ісуса. Це єдиний персонаж, який дивиться прямо на глядача.

У картині є прихований символізм, який показує пустоту людського марнославства. Проявляється він у пісочному годиннику на вертикальній осі щодо Ісуса.

6. «Мадонна Доні» Мікеланджело Буонарроті, 1507

«Святе Сімейство» – це єдина станкова робота Мікеланджело – така, що створена на полотні, а не на стіні. Аньоло Доні – це флорентійський ткач, який замовив картину на честь свого весілля. На ній зображене Святе сімейство (немовля Ісус, Марія, Йосип). Їхні фігури немов переплетені між собою. Жіноча рука сперлась на коліно Йосифа, пальці немовля вчепилися у волосся матері. У дивний і неприродний спосіб Йосиф передає немовля Марії, яка сидить на землі. Існує думка, що художник обіграв у цій позі ім’я замовника (з італійської «donare» – давати, «doni» – дарувати).

Багатошарова манера письма була розроблена художником як один з варіантів живописної техніки сфумато – пригадаєте значення слова? Але тут зображення приймає глибину і перспективу не через максимальне згладжування переходів, а за рахунок кольорового контрасту. Ось так робота над образом святого сімейства передбачила техніку, якою Мікеланджело буде користуватися при роботі над стелею Сікстинської капели.

Група осіб на передньому плані виділена не тільки за допомогою кольору. Складки драпірування різко змодельовані, вони виглядають застиглими, і тому схожі не так на тканини, як на скульптури, що застиглі в камені. Маса загадок супроводжує цей твір. І на сьогодні не зрозуміле значення розташованих на тлі оголених юнаків. Існують кілька версій, часто абсолютно протилежних: одні вважають їх фігурами ангелів, інші – символом язичницького світовідчуття. Хтось із молодих людей, зображених в глибині картини, сперся на камінь, хтось сидить на них. Обриси каменів можуть бути пов’язані з місячним півмісяцем, присутнім у вигляді родового герба на плащі Маддалени Строцці, дружини Аньоло Дони.

7. «Мертвий Христос» Андреа Мантенья, 1480

Мантенья звертається до відомого сюжету «Оплакування Христа», зобразивши у незвичному ракурсі тіло Христа та трьох осіб, які його оплакують – матір Ісуса Христа, Марію Магдалину та апостола Іоанна. Христос лежить на мармуровому ложі й розташований по центру картини. Його голова ледь нахилена ліворуч й спирається на подушку. Ноги Христа покриває накидка, проте оголеними залишаються груди, руки й ступні. На руках і ступнях зображені Ісусові стигмати, що залишились від цвяхів якими його прибивали до хреста. Персонажі, що оплакують Христа розташовані з лівого боку картини. Художник показав лише частину їхніх обличь, зосередивши увагу на постаті Ісуса. Завдяки незвичному ракурсу і дещо перебільшеному перспективному скороченню, Мантенья отримав можливість зобразити всі стигмати Христа. Як відомо, ця картина була дуже цінною для самого митця і зберігались в його домі до смерті. Існують припущення, що картина, яка збереглася до нашого часу – копія, а оригінал втрачено.

8. «Успіння Богородиці» Тіціан, 1516–1518

Цю картину слід шукати не в музеї, а в місці, для якого вона й була призначена – в церкві Фрарі у Венеції. Картина «Успіння Богородиці» стала першим великим замовленням Тиціана у Венеції, де згодом він став відомим художником. Зверніть увагу, що ми говоримо лише про середню частину триптиха – саме вона була написана Тіціаном, а дві бокові частини написав Пальма Веккьо. Події  на картині відбуваються на трьох різних рівнях. На найнижчому рівні – апостоли, які застигли  в різних позах. Вони зі страхом дивляться на небо, ніби моляться з простягнутими руками. В центрі композиції – Діва Марія в червоному одязі з мантією. Діва Марія показана незабаром після її смерті, коли вона підноситься вгору до неба, де на неї чекає Бог і готує для неї корону. В основі сюжету – біблійне оповідання про те, що апостоли зібралися в Єрусалимі для поховання тіла Діви Марії, але стали свідками того, як вона вознеслася в Царство Небесне.

Тіціан порушив традицію, опустивши всі елементи пейзажу, хоча сіро-блакитне небо над апостолами показує, що дія відбувається на відкритому повітрі. Небо контрастує з золотим небесним світлом у верхніх зонах, що нагадує про золотий фон традиційний для мозаїк, які досі роблять в Сан-Марко, і про золоті розписи готичного періоду.

9. «Афінська школа» Рафаель Санті, 1511

Фреска «Афінська школа» є прикладом сформованого стилю автора, який утворився під впливом його дяді, відомого архітектора Донато Браманте. Дія на фресці розгортається на тлі величезного мармурового храму. Але цей храм античної мудрості порожній. У пошуках істини філософи виходять з нього. Вони ніби розбиті на декілька груп. Занурені в суперечку, останніми виходять Платон й Аристотель. Філософи гуртуються навколо Аристотеля та Платона й розмовляють один із одним. Цікаво, що автор надав Платону схожості з Леонардо да Вінчі. Біля підніжжя сходів дві найбільш численні групи філософів сперечаються: праворуч – група юнаків, що оточили Евкліда, в зовнішності якого визнається схожість із архітектором Браманте. Також тут розташований Птоломей, а за ним два хлопці; в образі одного з них пізнається сам Рафаель; ліворуч – філософ Аверроес (Ібн Рушд). Зверніть увагу на хлопчика, який сидячи щось записує. Це звичайний писар. Здавалося б, що він настільки неважливий на цій картині, що нам навіть не показують його обличчя. Але якщо уважно подивитись на його волосся, то воно розвіюється на відмінну від волосся інших персонажів. У сприйнятті Рафаеля Санті відсутність вітру – це відсутність руху часу. Всі персонажі цієї картини залишилися в історії. А з цим писарем все навпаки: він підається руху часу, його волосся розвіюється вітром саме тому, що він один-єдиний персонаж, який запише всі слова цих великих людей і тим самим зробить їх вічними.

Якщо ж вас цікавлять загадки, ви спраглі відкриттів і нових навичок, ми готові поділитися з вами таємницями мистецтва. Обіцяємо зробити це на наших майстер-класах. Наші відвідувачі рекомендують.

Зробіть приємне своім близьким – подаруйте сертифікат на майстер-класи або лекції арт-студії Ліхтарик

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам