Анрі Матісс (1869 – 1954) – це французький художник, скульптор, графік ХХ ст., засновник фовізму. Матісс був одним з тих митців, які мали значний вплив на розвиток мистецьких течій ХХ ст хоча за життя зазнавав багато нищівної критики від сучасників.
Народився майбутній художник на півночі Франції. Його мама розписувала кераміку і певно з цього почалось його захоплення живописом. Та батьки бажали йому вдалої юридичної кар’єри, тому Анрі поїхав у Париж де з 1887 року навчався в Школі юридичних наук, після чого працював помічником адвоката.
Коли Анрі захворів і потрапив у лікарню з загостренням апендициту мама принесла йому матеріали для малювання, щоб юнак не нудився і це стало відправною точкою його майбутньої кар’єри. Після лікарні Анрі вступив в школу малюнка Кантіна де ля Тур (Ecole Quentin de la Tour), де переважно навчались рисувальники для текстильної промисловості.
Після цієї школи, Анрі Матісс вступає в паризьку Академію Жуліана (де в різні роки вчились Марія Башкірцева (1858-1884) та Олександра Екстер (1882-1949)). Ця академія була приватною, але була заснована на базових, класичних, академічних принципах.
Окрім навчання в Академії Жуліана, Матісс як і інші майбутні художники вивчав творчість старих майстрів в Луврі. Лувр був своєрідною скарбницею для кожного, хто вивчав живопис. А з 1896 року Матісс почав виставляти свої роботи в Салоні. А через два роки він з дружиною вирушає в Лондон, де знайомиться з живописом Вільяма Тернера (1775-1851) – одного з найкращих колористів не лише Британії, але й Європи.
Основою художніх інтересів Матісса був колір. Він надавав перевагу яскравим чистим кольорам і така сміливість в роботі з кольором привела художника до стилю в мистецтві, який отримав назву фовізм (що перекладається як «дикий»). Матісс казав: «Колір – це сила, що здатна підкреслити відчуття».
Арт критик Луї Воксель (1870-1943) назвав ренесансну скульптуру, яка стояла в залі з художниками, які згодом отримали назву фовістів: «Донателло між дикими звірями».
Не зважаючи на те, що далеко не всі колекціонери високо оцінювали творчість Матісса були люди, які стали його вірними прихильниками і в першу чергу це Ґертруда та Лео Стайн. Ґертруда Стайн купила картину «Жінка в капелюсі» (1905) за 500 франків, що стало початком їх багаторічної дружби. Так почалась історія фінансового успіху Матісса. Стайни познайомили художника з російським колекціонером Сергієм Щукіним, який цікавився французьким авангардним мистецтвом.
А згодом, саме завдяки Стайнам, Анрі Матісс познайомився з Пабло Пікассо (1881-1973). Більш не схожих між собою людей ніж Матісс та Пікассо важко собі уявити. Та їх поєднувала жага до творчості. Цікаво про їх стосунки пише Себастьян Смі в книзі «Мистецтво суперництва. Чотири історії про дружку, зразу й подвиги в мистецтві».
Коли вони познайомились Пікассо було двадцять чотири, а Матіссу – тридцять шість. Родина Стайнів дружила та підтримувала кожного з митців, тому одного дня Лео Стайн вирішив, що їх треба познайомити. На момент знайомства Матісса з Пікассо, іспанець вже два роки жив в Парижі та ще не зовсім вільно говорив французькою. Пікассо був коренастим та харизматичним, Матісс витонченим та інтелігентним. Обидва художники знали один про одного. В першу чергу завдяки арт дилеру Амбруазу Воллару (1866-1939) (книгу якого «Спогади торговця картинами» раджу почитати кожному, хто прагне відчути мистецьку атмосферу на рубежі ХІХ – ХХ ст.). Саме Воллар був тим торговцем картинами, який мав інтуїцію на молодих та авангардних митців. Він організував першу виставку Пікассо в 1901 році (Пікассо було всього 19 років) та першу виставку Матісса в 1903 році. Навіть з цих дат стає очевидним на скільки по різному складалась кар’єра двох художників: буквально вундеркінда Пікассо та Матісса, який прийшов до живопису будучи вже дорослою, сформованою людиною з юридичною освітою.
В 1905 році Матісс виставляв на Осінньому салоні серію пейзажів та портретів, написаних яскравими, не природніми фарбами. Та публіка не оцінила сміливий підхід художника, його спіткала нищівна критика. Матісс навіть порізав картину через розчарування та це не зупинило його в подальших сміливих пошуках. І це дало свій результат, адже всього через пів року впливове видання назвало його лідером нової школи живопису.
Конкуренція між Пікассо та Матіссом існувала весь час. Вони відчували геній один одного. Пікассо писав «Портрет Гертруди Стайн» (1906) під впливом «Жінки в капелюсі» (1905) Матісса. В майстерні Анрі Матісса, Пікассо побачив африканські маски, які він не одразу зміг оцінити, але саме ставлення Матісса до африканського мистецтва змусило Пікассо глибше зануритись в цю тему, що призвело до створення однієї з найвідоміших картин іспанця «Авіньйонські дівиці» (1907). Цією картиною Пікассо прагнув показати, що він ліпший художник, ніж Матісс. Як же важко було митцям в Парижі того часу витримувати конкуренцію між собою.
Цікавою є історія створення картини «Блакитна оголена» (1907). Матісс крім живопису активно займався скульптурою. Він працював над скульптурою напівлежачої оголеної жінки і коли вона була вже майже закінчена, то її випадково зачепили і скинули на підлогу. Скульптура розбилась вдрузки і для Матісса це стало справжнім шоком. Після цього інциденту він вирішив написати картину. Вона теж зазнала нищівної критики та це не завадило Стайнам купити картину.
Купівля картин Матісса Стайнами та Волларом часто рятувала його, коли він знаходився в скрутному фінансовому положенні. Ще одна картина куплена Лео Стайном «Радість життя» (1906) була своєрідною квінтесенцією фовізму. Матісс відштовхнувся від класичної пасторальної пейзажної сцени та зробив її абсолютно сучасною. На стільки сучасною, що сучасники її не зрозуміли. Хоча сюжет цей зародився ще в далекому 16 столітті завдяки творчості Агостіно Карраччі (1557-1602) і його картині «Взаємне кохання» (1589). На обох картинах можна побачити велику групу танцюристів на середньому плані та закохану пару на першому плані і в нижньому куті. Обидві картини обрамляють гілля дерев. Ну і обидві картини зображають оголених людей. Щоправда робота Карраччі вважалась прикладом естетики, а картина Матісса отримувала відгуки про те, що це мазня і халтура.
Крім роботи над художніми полотнами, Матісс активно працював над костюмами та декораціями для балету, а також ілюстрував книги Джеймса Джойса, Стефана Малларме, Шарля Бодлера та інших письменників. Анрі Матісс багато подорожував та виставляв свої картини в європейських столицях та за океаном в Нью-Йорку, який на початку ХХ ст був мистецьким центром США.
Про книжкову графіку Матісса варто поговорити окремо, адже ілюстрація книги на початку ХХ ст. була повноцінним мистецьким дійством. Книги над якими працювали митці рівня Матісса ставали бібліографічними рідкостями та поповнювали бібліографічні колекції. Матісс продумує для книги над якою працює абсолютно все – від формату, розміру, сорту паперу до обкладинки, шрифтів та розміщення тексту на сторінці. Тобто, говорячи про оформлення книг, мова йде про набагато більше, ніж створення ілюстрацій до тексту.
В книжковій графіці Матісс працює в техніці літографії, яка найточніше передає всі лінії та нюанси при друку. Тираж таких книжок буває двох типів: авторський з авторськими відбитками художника та загальний тираж, який робиться в типографії. Безумовно, відрізняється і вартість книжки з кожного з цих тиражів.
До нас дійшла переписка Матісса з видавцем, де художник писав: «Дайте більше світла між літерами… дайте більш рівне світло словам, щоб створити в цілому єдність світла». Впевнена, що багато хто ніколи не задумувався про світло на сторінках книги. Однак, багато хто знає, що суто фізично є книги які читаються легко, а є такі, що читаються складно (і це не пов’язано зі складністю самого тексту, з його змістом).
Головними кольорами при оформленні Матіссом книг виступають білий колір паперу та чорний колір шрифту, однак художник використовує і яскраві, відкриті кольори для оформлення обкладинок. Для оформлення обкладинок художник часто використовував техніку колажу, використовуючи вирізки та трафарети та поєднуючи їх на поверхні книжкової обкладинки.
Ще однією характерною особливістю ілюстрацій Матісса є лаконічні графічні портрети, які написані наче однією лінією. Як портрет Шарля Бодлера з книги «Квіти зла».
В 1940-х роках художнику діагностували онкологію. Він знову опинився прикутим до ліжка, але не перестав писати. Тут варто зауважити, що важкі недуги часто змушують художників працювати попри біль. Так, Огюст Ренуар (1841-1919) продовжував писати картини попри те, що через артрит не міг тримати пензлі і їх доводилось прив’язувати до руки. А, Клод Моне (1840-1926), писав свою серію лілей попри катаракту, яка забирала найцінніше, що у нього було – зір.
Підводячи підсумок творчого спадку Анрі Матісса варто зауважити, що його стиль мав величезний вплив на декоративно-ужиткове мистецтво ХХ ст. Тут варто звернути увагу на картину «Червона кімната» (1908), де художник трансформував натуру в плаский візерунок. Глядач сприймає картину як цілісне поєднання візерунку шпалер та скатертини з реальними об’єктами за вікном. Сам Матісс називав цю роботу гармонією червоного.
Більше про авангардне мистецтво можна дізнатись на лекціях в арт-студії «Ліхтарик». Приходьте на наші майстер-класи з олійного живопису та флюїд арт і відчуйте себе художником. Розкривайте свій творчий потенціал разом з арт-студією «Ліхтарик». На всі майстер-класи студії доступні подарункові сертифікати, які можна оформити в друкованому або електронному вигляді.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
