Нещодавно ти зустрів одну дівчину, а вона підписана на блогерів-художників, називає невідомі прізвища, знається на стилях та течіях мистецтва. Тобі страшенно цікаво її слухати, та виявляється, що ти не можеш підтримати розмови з нею. Річ у тім, що ти майже нічого не тямиш у мистецтві.
Ти приходиш на малювання і б’єш із друзями байдики, в той час як учитель відчайдушно намагається розповісти про різні техніки живопису. Ти вдало проводиш дозвілля, а тоді йдеш на ненависну алгебру, де з усіх сил дмешся, щоб вирішити рівняння, але відповіді втікають. Тест провалено. У чому ж проблема?
Твоя учителька розповідає, що дивак-Городецький збудував свій Будинок із химерами, щоб виграти парі. І ти дивуєшся, що це реальна історія, а не фільм-екшен. До всього, це ще й сталося тут, у Києві. Ти ж, напевно, думаєш, що в нашій історії – лише страждання, а в мистецтві – лиш біла хата і хрущі. Але, може, це не все?
Усі попередні ситуації коротко пояснюють, для чого дітям потрібні гуманітарні науки. Зрозуміло, що вони забезпечують їм всебічний розвиток і стають у нагоді в різних життєвих моментах. Але нумо чіткіше окреслимо аргументи.
1. Для соціалізації та відкритих дверей.
Якщо ваша дитина всебічно розвинута, їй легше налагоджувати стосунки, бо вона готова до будь-якої розмови. Вміння вести бесіду викликатиме в її співрозмовників повагу і бажання підтримувати з нею зв’язок. Про неї складатиметься враження як про прогресивну й цікаву людину. Годі й казати, що таке ставлення – це часто запорука для відчуття самоцінності, самоповаги, а також активної залученості в життя. Маючи велике коло знайомств, ваша дитина перебуватиме в центрі соціального життя, чутиме останні новини і знатиме, куди можна долучитися, де варто себе спробувати. Адже наші гарні знайомі надсилають нам вакансії, реклами проектів та конкурсів, завдяки яким ми пробуємо себе в різних видах діяльності, пізнаємо свій характер, схильності, а ще слабкі та сильні сторони. Хто б міг подумати, що уроки малювання, музика й література не лише розширюють кругозір, а й стають запорукою успіху.
Зазирнемо тепер у майбутнє: роботодавці часто тестують не лише професійні компетентності майбутнього працівника, а ще й звертають увагу на цінності людини, її характер, вміння комунікувати. Часто це стає перешкодою для здобуття омріяного робочого місця. Якщо ж ми хочемо полегшити життя своїй дитині, розвинути її харизму та забезпечити їй повагу суспільства, нам слід дати їй можливість пізнати себе. В цьому випадку згадаємо, що театральне, образотворче та музичне мистецтво змушують дитину думати, запитувати в себе: «А що я відчуваю? А що я думаю про це?» – і в такий спосіб вона вчиться розуміти себе.
На додачу, зайняті творчістю діти перебувають у постійному процесі розвитку, бо вони повні думок про те, як утілити творчі ідеї в життя. Замість того, аби просиджувати години, гортаючи стрічку новин, діти відволікаються від ґаджетів і шукають можливості для втілення своїх ідей. Так вони вчаться працювати, а також удосконалювати зроблене. Адже через те, що наші мистецькі проекти часто виглядають не так, як хотілося від початку, ми їх аналізуємо і перероблюємо. Про аналітичний склад розуму, який розвивається у процесі мистецької діяльності, поговоримо в наступному пункті.
2. Для критичного мислення
Виявляється, гуманітарна сфера впливає на креативний підхід у питаннях точних наук. Математичні задачі вирішуються легше, якщо дитина вміє мислити нешаблонно і звикла дивитися на питання з різних ракурсів, шукати відповіді в неочевидних місцях. А вміння розглядати ідею з різних точок зору розвивається саме завдяки досвіду перегляду / слухання / створення зразків мистецтва. Тож коли ми занедбуємо музику чи історію, літературу чи мову, то дитині тяжче опанувати інші предмети шкільної програми.
Як було зазначено, гуманітарні науки змушують дитину ставити питання і шукати відповіді. Це означає, що дитина вчиться аналізувати, аргументувати і сприймати ідеї критично. А це дозволяє їй розвинути ті аналітичні навички, які так культивуються роботодавцями. Аналітичні здібності незамінні при створенні стратегій розвитку бізнесу / бренду / рекламної кампанії. Так, у добре відомому факті чи звичному продукті ваша дитина одного дня знайде щось інноваційне – й це стане трампліном для її успіху.
До прикладу, згадаємо Казимира Малевича. За словами Дмитра Горбачова – українського мистецтвознавця – Малевич зараз вважається «найбільш популярним художником у світі початку ХХ-ого століття». І славою він зобов’язаний своєму нешаблонному мисленню. Чи знаєте ви, приміром, що він експонував роботи щоразу змінюючи їхнє положення? Сьогодні ви дивитися на неї під одним кутом, а завтра – вже догори дриґом. І це була не помилка художника, а своєрідне «виховування» глядача з метою змінити спосіб його мислення і наштовхнути на нові думки. Ба, навіть більше. Хто міг передбачити, що Малевича вважатимуть зачинателем мінімалізму – стилю, який окупував зараз наші домівки й одяг?
Отже, зайнятість дитини у сфері культури – це не лише цікаве, а й страшенно корисне заняття. Дозволимо собі також зазначити, що оригінальне мислення рятує від життєвої скрути, наприклад, коли треба знайти спосіб, щоб заробити трохи грошей, або навіть коли треба зорієнтуватися на місцевості в новому місті. Особистість, звикла до просторового мислення та пошуків, знайде вихід із таких ситуацій.
3. Повага до власної культури
Як часто діти закочують очі, коли чують про те, що українське – це свіже, перспективне й актуальне. Насправді, їх можна зрозуміти – тяжко сприймати пафосні промови про українську культуру, якщо ти не маєш власного, живого досвіду переживання цієї культури. А захопитися нею ніяк не вдасться, якщо ти тримаєшся від неї на відстані.
Ми всі ідентифікуємо себе як українців. Крім того, світ завжди сприйматиме нас як українців. Зазвичай, це не викликає в нас приводу для гордості. Більше того, ми вважаємо, що найкраще нашу націю представляє борщ. І діти ростуть із уявленням про те, що борщ – найцінніше, що в нас є.
Але якщо дитина знає, що хорошого було в минулому її країни, що достойного є в її громадянстві, то вона, відповідно, знає, що сама є носієм хорошого і достойного. Вона знає, що немає причини соромитися свого походження і страждати від комплексу меншовартості, вона усвідомлює, що не гірша від інших – і це значить, що вона не дозволить іншим принижувати себе і своїх близьких. Вона вмітиме розповісти про себе і знатиме, що говорити. Вона скаже, що Іван Марчук – українець, як і вона. А він за версією британської газети Дейлі Телеґраф (The Daily Telegraph) поповнює лави 100 геніїв сучасності, вигадавши прекрасну техніку пльонтанізму. Трохи нижче – одна з його робіт, упізнаєте?
Ваша дитина скаже, що українські авангардисти були не менш передовими, ніж французькі. Одна з них – Олександра Екстер – перетворила кубізм і футуризм із блідих пастельних течій у яскраві, наповнені кольорами з усього спектру. І, що дивує найбільше, до використання яскравих барв її спонукало українське народне мистецтво. А тоді абстракціонізм Олександри Екстер так сподобався Пікассо, що той і собі почав використовувати більше яскравих кольорів у творчості. Отак французький геній повчився в української колеги.
Допоки Олександра Екстер жила в Києві, вона зуміла організувати тут свою студію, в якій займалися не лише дорослі, а й діти. На її думку, вони найбільш схильні до авангарду, оскільки мають сильний життєвий порив, вони надзвичайно емоційні, лаконічні та прагнуть використовувати відкриті кольори. Процес письма у студії відбувався так: спершу мисткиня прочитувала дітям казку, а тоді давала завдання малювати і ніяк не стримувати себе в живописі. Це схоже на те, як ми займаємося з дітьми в у нашій студії. Між іншим, пізніше пані Екстер стала викладачкою Академії сучасного мистецтва в Парижі. Цікавим фактом є відгук студентів про неї: «…блискуче викладає, але дратує тим, що часто згадує Україну, яку ніхто не знає» (2).
Ось одна з її робіт також:
Хочемо також згадати про підопічну Олександри Екстер – Ганну Собачко. Вона малювала фантазійні картини, що нагадують петриківський розпис – і ці роботи експонували в Парижі, Берліні, Мюнхені, Нью-Йорку та Санкт-Петербурзі. Ось одна із них:
За словами одного з радянських держпосадовців: «У нас таких Собачок – у кожному селі!». З одного боку, це закид із претензією, що картини пані Ганни не унікальні. А з іншого, якщо в кожному селі таки малювали і декорували все довкола – згадайте зараз своїх бабусь – чи не привід це для гордості?
Ваша дитина також скаже, що ще не бралася за книги Юрія Винничука, але вже знає, що його «Танґо смерті» читає пів світу, бо в цьому романі є все: і містика, й історія, і серйозний конфлікт, і коханий Львів. Вона скаже, що хоче нарешті купити збірку Іздрика, бо чомусь його «інший» сприймається як щось геніальне і просте. Цей таки Іздрик безсоромно уникає пунктуації та великих літер – але він дозволяє поставити кожному читачеві паузи й акценти самостійно.
Та найголовніше, ваша дитина точно буде знати, що все, до чого вона належить, заслуговує на повагу. І що серед своїх є і талант, і перспективи, а не лише борщ.
Отож історія мистецтва, як і власне історія та інші гуманітарні науки, для дітей стає причиною для самоповаги. Малювання для дітей стає способом вивчення і розуміння свого, бо під час таких уроків діти дізнаються щось зі своєї історії. Читання українських авторів переконує їх, що талановиті письменники є усюди. Вони є навіть вдома. Значить, ваша дитина теж такою може бути. І для цього не обов’язково мати французьке чи американське громадянство, можна бути собою, знати про своїх – і в такий спосіб змусити весь світ поважати своє рідне.
На жаль, школа не завжди може навчити дитину мислити оригінально, цінувати себе та свою культуру, і навіть вчитися. Але із цією функцією успішно впорається позашкільний заклад чи художня студія в Києві. У нашій студії, зокрема, ми пропонуємо вашим дітям познайомитися з петриківським розписом та гончарством. Крім того, ми радо покажемо вам не лише техніки традиційного живопису, а й інноваційного кавового. До вашої уваги майстер-класи з флюїд арту – техніки, за якої фарба наливається на полотно, і картина створюється без допомоги пензля (читайте про це тут), а також уроки східного ебру – живопису на воді. А щоб зрозуміти, як між собою поєднувались мистецькі течії, як вони сварилися та вчилися одне в одного, ми запрошуємо вас на курс історії мистецтва. Серед тих, що ми пропонуємо, є курс «Жінки у мистецтві», а для діток – спеціально розроблений напів практичний курс історії мистецтва: перша частина уроку – це непересічні факти про основні епохи, а друга – відтворення технік цих епох – від наскельного живопису до мозаїк Візантії.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
