Олександр Архипенко (1887-1964) – це один з найкращих скульпторів України і світу. На жаль, через заборону його імені за радянських часів, українці вкрай мало про нього знають. Тому будемо це виправляти. Хотілося б щоб ми знали своїх митців та пишались Архипенком так як французи пишаються Роденом, або італійці – Мікеланджело.
Олександр Архипенко – це один із основоположників кубізму в скульптурі, член Американської академії мистецтва і літератури. Народився майбутній скульптор в далекому 1887 році в київській родині професора Київського університету Порфирія Архипенка.
Майбутній скульптор в дитинстві мав задатки стати математиком, та важкий перелом ноги, необхідність тривалий час лежати і винахідливість дідуся змінили історію.
Щоб маленький Олександр не нудився, його дідусь, який був іконописцем подарував онуку альбоми з роботами Мікеланджело для копіювання. Треба відмітити, що хвороба дала поштовх для творчості не тільки Архипенку. Схожа історія була у Антоніо Гауді та Фріди Кало.
З 1900 по 1902 роки Олександр навчався в Київському реальному училищі Готліба Валькера. Це була приватна гімназія в центрі міста. Потім до 1905 року він навчався в Київському художньому училищі, звідки був виключений через участь у студентському страйку.
З 1906 року продовжив навчання в студії Сергія Світославського. Майстерня Світославського була прихистком для молодих митців. І хоч сам Світославський був вкрай далеким від авангарду в своїх роботах, та він дав можливість своїм учням побачити світ очима художників та не стримував їх експерименти. Тому, з його майстерні вийшло чимало українських авангардистів.
Потім буде ще багато спроб вчитися в різних академіях, аж до Парижу та скрізь Архипенку буде тісно від академічних обмежень. І він повернеться до витоків, почне вивчати скульптуру давніх греків, асирійців та єгиптян у Луврі.
Відсутність обмежень, накладених класичною мистецькою освітою та сміливість в експериментах приводить Архипенка до різних матеріалів. Окрім мармуру і бронзи, які є класикою скульптури, він використовує скло, метал та дерево. Митець фарбує свої скульптури. До слова, античні скульптури теж не були білосніжними. Тогочасні скульптори яскраво розфарбовували свої роботи.
Не зайвим буде зауважити, що сучасники не одразу зрозуміли новаторство Архипенка. Та найвідоміший критик початку ХХ ст, Гійом Аполлінер написав схвальні рецензії на роботи Архипенка.
Однак, час не стояв на місці. Кубізм набував популярності в живопису, а Архипенко розвивав його в скульптурі. Вже у 1912 році скульптор мав персональну виставку в Німеччині. В Німеччині скульптор відкрив і свою мистецьку школу (не зайвим буде нагадати, що у Бойчука була своя школа в Парижі. Це все спростовує теорію про виключно провінційний характер українського мистецтва). Тут же Архипенко знайомиться зі своєю майбутньою дружиною німецькою скульпторкою Ангелікою Шміц, яка переїде з ним до США.
1920 року, Архипенко став першим українцем, який прийняв участь у Венеційському бієнале. Саме для бієнале була створена скульптура гондольєра. Виставлявся він у павільйоні, який був створений до революції завдяки Богдану Ханенко.
Скульптура «Гондольєр» є доволі символічною саме в контексті Венеційського фестивалю бо гондольєри є беззаперечним символом міста. Однак, скульптура була піддана жорстокій критиці.
Архипенко відкриває свою школу в Берліні, але економічна криза міжвоєнної Європи штовхає митця до переїзду в США. Американський ринок був більшим та прогресивнішим за консервативний європейський. Роботи європейських митців краще продавались за океаном, ніж в самій Європі. Це стало однією з причин переїзду в США великої кількості видатних європейських митців. А також, відсутність війн, які шматували Європу першу половину ХХ ст.
В штатах, Архипенко придумує своєрідні рухомі картини та отримує патент на свій винахід (він дав йому назву – архипентура). Зараз за цим принципом працюють білборди, де зображення змінюється смужка за смужкою. Років 20 тому вони були в Києві на кожному кроці.
Олександр Архипенко тісно співпрацює з українською громадою в США. Скульптор брав участь в створення пам’ятників Тарасу Шевченку, Івану Франку, Володимиру Великому.
В 1934 році українська діаспора подарувала Львову скульптуру Архипенка, але радянська влада знищила її в 1952-му році разом з іншими «формалістськими» роботами українських митців.
Американський колекціонер та дослідник Архипенка Дональд Каршн зауважив: «Менш ніж за 7 років він (Архипенко) запровадив у скульптурі більше радикальних змін, ніж їх було зроблено за кілька століть».
Скульптури Архипенка можна побачити в Метрополітан, Музеї Соломон Гугенхайма, Центрі Помпіду, Галереї Тейт та інших. Ціни його скульптур на аукціонах сягають мільйонів доларів. В Україні ім‘я скульптора було заборонено до кінця 1980-х років.
Перші десятиліття незалежності інтерес до українського мистецтва був не таким потужним як хотілося б. Це пов’язано зі складним економічним становищем в Україні, великим обсягом знищеної та викраденої української спадщини. А також, засилля російського культурного контенту. Та зараз настав час змінювати пріоритети, відмовлятись від старих наративів та дізнаватись свою реальну історію та культуру.
Більше про українське та європейське мистецтво можна дізнатись в арт-студії «Ліхтарик» на курсах історії українського мистецтва та історії європейського мистецтва. На майстер-класах з живопису та декоративно-ужиткових ремесел, як то гончарство, вибійка, лялька-мотанка, Петриківка або Самчиківка можна відчути українське мистецтво та спробувати його відтворити власноруч. На всі творчі майстер-класи та лекції з мистецтва можна придбати подарунковий сертифікат.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
