У давнину пам’ятні знаки про різні події збирали, щоб вони засвідчували владу і могутність правителів. Такі колекції наочно доводили, що володар цієї здобичі – міцний горішок, адже він звик завойовувати. Україна багата на культурну спадщину, і музеї відіграють важливу роль у її збереженні. Вони відкривають двері до скарбниці мистецтва, історії та духовності. Особливої цінності набувають музейні скарби коли щодня зустрічаються із загрозою ушкодження або знищення.
Музеї і тепер розповідають про правителів і народи. Але про яку історію говорять музеї України?
Національний художній музей України, заснований у 1899 році, є головним осередком українського мистецтва. Розташований у Києві, музей приваблює не лише багатством експозиції, а й унікальною архітектурою будівлі в стилі неокласицизму, створеною Владиславом Городецьким. Колекція музею охоплює всі етапи розвитку українського мистецтва.
Поки музей іще добудовувався, Київське товариство старожитностей і мистецтв – спільнота тогочасної інтелігенції – з нетерплячки відкрило там першу виставку у 1899. А офіційне помпезне відкриття сталося лише через п’ять років. Очолив проект Богдан Ханенко. Отут нам слід зробити позначку, бо до Ханенків ми іще повернемося.
Родзинки:
Зараз нам видається, що музей – це бездонна діжка забутих речей. Але поглянемо на нього з погляду киян ХХ-ого століття. До моменту відкриття всі мистецькі цікавинки були за дверима приватних будинків – у тих, хто мав гроші, щоб їх купувати. Наприклад, у подружжя Ханенків. А як бути, якщо ти зацікавлений студент чи незаможне подружжя? Музей став для таких людей можливістю повчитися, підняти свій культурний рівень. Сам Б. Ханенко на відкритті сказав, що музей – це і школа, і храм, де треба вчитися, «щоб потім у житті любити і шанувати красу».
Можна сказати, що спершу це був музей сучасного мистецтва, бо він володів здебільшого творами тогочасних митців. А тепер, у сьогоднішньому XXI ст., це місцина, в якій зібрано класичні зразки українського живопису та скульптури, серед яких близько 4000 творів живопису лише ХХ ст.
Федором Кричевським, який за час кар’єри встиг оглянути й проаналізувати роботи Густава Клімта, Джеймса Вістлера, Фердинанда Годлера і створити наш улюблений триптих «Життя». Створив він це полотно настільки вдало, що аж став фаворитом на Венеційській бієнале 1928 р. (виставка сучасного мистецтва).
Порівняйте:
Тут представлено також картини Олександра Мурашка, зокрема «Карусель». Ця картина експонувалася на Мюнхенській виставці у 1908 р., а потім була куплена для Музею образотворчих мистецтв Будапешта. Тож лише ескіз до картини, виконаний у 1905 р., зараз зберігається в Національному художньому музеї України.
У фонді NAMU також є одна славетна дівчина в червоному капелюсі:
Тут ви також знайдете роботи Анатоля Петрицького, Олександра Богомазова та Михайла Бойчука.
Щодо Анатоля Петрицького, то він відомий своєю стопортретною серією харківської інтелігенції. На одному із цим портретів зображено футуриста Михайля Семенка – того самого Семенка, який писав про «осте сте бі бо бу».
Погодьтеся, в цьому портреті є риси коміксів. А назва кав’ярні «Пок» – це назва улюбленої місцинки представників харківської інтелігенції 30-х років.
Олександр Богомазов теж зустріне вас тут. Він один із тих, чию творчість Ілля Рєпін ніяк не міг сприйняти і всіляко відкидав. Його картина, що нижче, це досягнення NAMU останніх років: 90 років її ніхто не бачив, бо вона зберігалася по різних закапелках у некартинних умовах. А в 2019 році нарешті вдалося зробити найповнішу виставку митця, до якої ввійшла й ця картина – одна з останніх написаних художником. Її цінність у тому, що це кубофутуризм, який не підкорявся ніякій естетичній домінанті, що панувала тоді в мистецтві (думка французько-болгарського мистецтвознавця Андрія Накова).
Оскільки експозиція музею побудована у хронологічний спосіб, ви можете спостерегти історію нашої культури від 12-ого століття й до сьогодні. Більше про митців ХХ-ого століття, таких як Олександра Екстер, Олександр Мурашко, Андрій Коцка, Федір Манайло читайте у цій статті.
Музей Ханенків, розташований у самому серці Києва, спеціалізується на мистецтві Західної Європи та Азії. Заснований у 1917 році подружжям Ханенків, музей є прикладом безмежної любові до мистецтва та культури. У колекції музею:
Якщо у NAMU ви побачите картини й скульптури, то в Музеї Ханенків натрапите й на амфори, нецке, чаші, цуба, скрині тощо. Це найбільша в Україні колекція світового мистецтва, яку подружжя Ханенків почало збирати від часу своєї весільної подорожі до Італії і продовжувало збирати протягом 40 років. У 1900-х деякі твори цієї приватної колекції були передані NAMU. Це й не дивно, бо ми вже знаємо, що Богдан Ханенко був ініціатором відкриття NAMU. Сьогодні багато експонатів із приватного зібрання подружжя входять до колекцій 5 національних музеїв Києва. А на Терещенківській вулиці вже 101 рік ми маємо музей Ханенків (Музей засновано у 1919 році відповідно до заповіту колекціонера Богдана Ханенка (1917) та дарчої його дружини Варвари).
Родзинки:
Якщо ви хочете вміти відрізняти картини Середньовіччя від картин інших епох, ось вам невеличкий лайфхак: коли ви бачите театральні пози, патетичні жести та вражаючі об’єми полотен, а також різкі контрасти світла й тіні, будьте певні – це епоха Середньовіччя. Усе це знайдеться на полотні «Смерть Орфея» (Лука Джордано, XVII ст.) у музеї Ханенків.
Про це також свідчить інтер’єр кімнати-зали: дерев’яне оздоблення, камін, вітраж, стрілчаті арки. Крім того тут є скрині-кассоне – простіше кажучи, це скрині для дівочого посагу, які у часи середньовіччя під час шлюбної церемонії проносили усім містом, аби здивувати заздрісних сусідів. А що, може, ви думали, ніби скрині з посагом лише українські дівчата збирали?
У кімнаті Відродження одразу зверніть увагу на стелю: вона зображає 4 типи стародавніх царств: Єгипетське, Грецьке, Римське та Буддійські царства. Для картин Відродження характерні широкі плани зображень природи. Якщо середньовічні картини – це масштаб полотна, то ренесансні – це масштабні пейзажі на задньому плані. Приходьте й порівнюйте самі.
А ще ви побачите залу мистецтва Нідерландів. Якщо ви чули про такого розкрученого митця як Рубенс, то і його ви знайдете тут. Маленькі полотна Рубенса, які тут розміщено, не менш цінні, ніж його монументальні полотна, бо їх малював сам Рубенс, в той час як великомасштабні полотна – здебільшого його учні. Є тут і зала мистецтва Іспанії, що була їдальнею за часів життя Ханенків, і зала в стилі рококо – вона виглядає, ніби жіноча скринька для прикрас.
Якщо ж із Європою все зрозуміло, то відкрийте для себе мистецтво буддизму, країн ісламу, а також таких країн як Китай та Японія. Зокрема, серед експонатів східної традиції є чаша капала, що зроблена з черепа монаха. Стати матеріалом для такої чаші було великою честю, і щоб удостоїтися її, монаху не можна було ні вина, ні жінок, ні образити бодай найменшу живу душу. Капала, представлена у цьому музеї, була виготовлена в Тибеті у XVIII ст.
Волинський музей ікони, розташований у Луцьку, є однією з найвизначніших збірок сакрального мистецтва в Україні. Заснований у 1993 році, музей привертає увагу не лише релігійною цінністю експонатів, а й їхньою художньою майстерністю. Колекція музею нараховує понад 600 ікон.
Музей утворився як результат такого собі квесту: дослідник Павло Жолтовський у 80-х роках зібрав команду, разом із якою об’їздив та обійшов усю Волинь, дістаючи з напівзруйнованих храмів – понад 370 церков – ті ікони і предмети літургії, які ще можна було врятувати. Першу виставку провели у будівлі СБУ в Луцьку, яка сама запропонувала своє приміщення.
Родзинки музею:
Коли музей було створено, Україна була ще у складі СРСР, тож він став способом врятувати й ікони, і богослужбові книги, й богослужбове начиння церков. Коли ж Україна здобула незалежність, багато із фондів музею – і книги, і частини іконостасів – було повернуто відновленим церквам, в яких тоді катастрофічно цього не вистачало. Сьогодні сам музей часто стає місцем літургії, адже в одній із його зал присутня чудотворна ікона Холмської Богородиці, котра має свою детективну історію.
Харківський художній музей – один із найстаріших музеїв України, заснований у 1805 році. Його колекція є справжнім багатством для любителів живопису, графіки та скульптури. Ще 2022 року музей зазнав значних руйнувань через військовий напад на Україну.
Історія цього музею почалася в рік створення Харківського університету – 1805-го. Тоді амбітний засновник вишу Василь Каразін вирішив, що університет стане не тільки центром науки й освіти у місті, а й центром мистецтва. Тож у відомості витрат університету з’явився запис: «За эстампы и оригинальные рисунки, коих числом 2477, заплачено 5000». У цю колекцію входили твори художників XVI—XVIII ст.: Альбрехта Дюрера, Гендріка Гольціуса, Луки Джордано, Пітера Брейгеля Старшого, Антоніса ван Дейка, Франсуа Буше та інших. На наш час тут ви можете потішитися полотнами Івана Шишкіна, Івана Айвазовського, Іллі Рєпіна.
Родзинки:
Історія відкриття музею – це мікс із історії NAMU та музею Ханенків. Річ у тім, що цей палац купив одеський міський голова Григорій Маразлі, що був знаним меценатом, громадським діячем та колекціонером. Згодом він передав будівлю місту, щоб створити всередині музей витончених мистецтв. Створенням музею зайнялася Одеська спілка образотворчих мистецтв. Тож у 1899 році його було відкрито. Так само, як і в NAMU, експозиція відкривається з ікон і проведе відвідувача від середньовіччя аж до наших днів.
Родзинки:
м’я Йосипа Бокшая якнайліпше пасує музею, оскільки цей пан був одним із засновників закарпатської школи живопису. Фонд самого музею масштабний: він простягається від берегів Атлантичного океану й до Тихого. Простіше кажучи, тут є твори як західноєвропейського мистецтва, так і Центральної Європи; як України, так і Росії. Часові рамки створення цих художніх цінностей теж широкі – від XVI ст.
Родзинки:
В колекції українського мистецтва можна побачити картину Ференца Гевердле:
Пан Гевердле навчався у Відні, а жив на Балканах, у Будапешті, в Бухаресті, Константинополі, а потім оселився в Ужгороді й викладав у місцевій гімназій. Передовсім він зажив собі слави саме як педагог. Та схоже на те, що й художником він був щонайменше непоганим, чи не так?
Цей музей – остання квітка в нашому віночку. Він руйнує стереотипи щодо розміщення музейних експонатів, бо музеї не обов’язково мусять бути в будинках, палацах чи замках. Чому б не відкрити його, приміром, у костелі?
Наш останній музей розміщено в розкішно розписаному колишньому костелі Кларисок (Львів), який спорудили в XVII ст. Історія цієї релігійної споруди традиційна – щось добудовували в часи спокою, щось втрачали у війнах, а щось нівелювали під час години нуль.
Наразі в стінах костела-музея розміщено роботи загадкового Йогана Георга Пінзеля.
Про його особисте життя достеменно відомо лише кілька фактів: мав двох синів та помер у 60-х роках XVIII ст. Загальновизнаною, але не до кінця точною, є теорія про те, що його було запрошено Миколою Потоцьким з якоїсь з європейських країн до Бучача, щоб виконати скульптурне оформлення бучацької ратуші. Успішно закінчивши цей проект й отримавши схвальні відгуки, Йоган Пінзель подорожує іншими містами тогочасної України, виконуючи і там різні замовлення.
Руку Пінзеля впізнати легко: родзинкою його скульптур є драматична емоція на ликах святих, а також гнучкі й тонкі, навіть гострі, вигини тіла. Ось погляньте:
Важливо зазначити, що більшість скульптур митця була знайдена саме на теренах України, в той час як лише кілька із них є в Німеччині та в Польщі. Деякі зі скульптур ще донедавна були геть забуті – одну з них, наприклад, Борис Возницький видер з-під пилок, бо її різали на дрова в одному занедбаному храмі Івано-Франківщини. Той таки Борис Возницький викопав іншу напів закопану скульптуру Святої Анни на кладовищі Тернопільщини і привіз на мотоциклі до місця реставрації.
Отож сьогодні ми завершили іще одну оповідь про мистецтво та його життя-буття в музеях України. Сподіваємося, вам закортіло відвідати бодай один із них. Що ж, в такому разі не чекайте – час домовлятися про екскурсії!
А послухати про історію мистецтва можна на наших курсах: «Історія європейського мистецтва», «Історія українського мистецтва», «Музеї світу» та «Жінки в мистецтві».
Зробіть приємне своім близьким – подаруйте сертифікат на майстер-класи або лекції арт-студії Ліхтарик
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
