Мистецтво – це зазвичай щось прекрасне і високе в уявленні людей. Але, мистецтво – це ще й детективні історії створення та переміщення картин або інших творів, це великі гроші та великі амбіції. Тому, знайомтесь з трьома найвідомішими детективними історіями в сфері мистецтва.
Історія вівтаря, заввишки майже 4 метри почалась в 1432 році у бельгійському місті Гент. Він складається з 12 панелей та написаний одним з найвідоміших художників в історії – Яном ван Ейком. Хоча таємниці цього вівтаря починаються вже тут з такого напису: «Художник Губерт ван Ейк, кращого за якого немає, почав, а його брат Ян, другий у мистецтві, завершив велику справу на прохання Йодукуса Вейдта. 6 травня 1432 року». Таємниця полягає в тому, що про Губерта немає свідчень і досі достеменно не відомо чи існував він на справді.
Гентський вівтар був своєрідним авангардом 15 століття. Те, що зараз здається нам «класичним мистецтвом» було абсолютно революційним. Починаючи від трактування основ християнської віри, як більш гуманної до зображення земного світу в усій красі. Тут слід згадати, що для людини того часу земний світ був в першу чергу гріховним! Гентський вівтар демонструє прекрасний світ. Тільки варто вдивитись в природу, яку зображує художник: кожна травинка, кожна квіточка зображена в усій красі.
Ще однією революційною особливістю було реалістичне зображення людського тіла. Вважається, що Адам був написаний з натури вперше північніше Альп. В Італії відбувалися процеси відродження античних традицій в зображенні людського тіла. Врешті, у італійців була така традиція з часів Римської імперії, а у Фландрії такої традиції не було.
За часів Реформації, Гентський вівтар став символом католиків Північної Європи, а це означало, що протестанти всіляко намагались його знищити. Часи були буремні і тоді було знищено безліч творів мистецтва через релігійні погляди.
Крім релігійної значущості, вівтар ще мав і політичну символічність через місце свого розташування: Собор Святого Бавона у Генті. Тут хрестили майбутнього імператора Священної Римської імперії та водночас ненависного на півночі іспанського короля Карла V Габсбурга.
Під час повстання кальвіністів в серпні 1566 року вівтар врятували віряни, які перед дверима, де була схована реліквія поставили свого колегу з діжкою пива. Треба сказати, що хитрість спрацювала і хмільний напій відволік кальвіністів від пошуків вівтаря.
Наступний напад кальвіністів на вівтар стався через 12 років. Тоді його врятували самі кальвіністи, які вирішили ним розрахуватись з королевою Англії Єлизаветою за позику на боротьбу з іспанцями. Однак, родина Вейдтів, яка була замовниками вівтаря, заплатили викуп і врятували його.
В 1794 року від Наполеона вівтар вже було не врятувати. Бонапарт марив створенням найбільшої колекції мистецтва та заснував музей. Саме в Луврі Наполеон збирав артефакти з усіх своїх завоювань.
Частина вівтаря відправилась в Лувр, де Наполеон збирав всі свої трофеї. Проте, битва при Ватерлоо та програш Наполеона допомогли Генту повернути додому вкрадені панелі.
Та і це ще не все. В 1816 році вікарій собору продав бічні панелі, начебто для ремонту собору. Будемо чесними, ми б теж не повірили в таку версію нерадивого священнослужителя. Та було вже пізно, панелі опинились в Берліні.
Коли почалась Перша світова війна, розібрані панелі вівтаря вивозив з собору канонік під прикриттям лахмітника. Він вдало переховував скарб. А після програшу німців у війні, частина вівтаря, яка майже століття перебувала в Берліні повернулась до Гента. Возʼєднання собору було справжнім народним святом.
А через 14 років, у 1934 році частина панелей, які повернулись з Берліна, безслідно зникли. Влада підозрювала німців, які вже активно формували нову людиноненависницьку ідеологію. Та цього разу німці були ні до чого.
А ось з приходом Гітлера, вівтар вивезли в замок Нойшванштайн у Баварії. Як відомо, фюрер марив створенням найбільшого музею в світі (ще один фанат схиблений на мистецтві). Художник-невдаха в його голові давав про себе знати. І лише після Другої світової війни та карколомної рятувальної операції вівтар повернувся додому в Гент.
Мона Ліза або Джоконда – це, без перебільшень, найвідоміша картина світу. І здобула свою світову славу вона не лише завдяки своєму автору або унікальності портрету. Своєю неймовірною популярністю Джоконда зобов’язана історії її викрадення та повернення до Лувру. Але почнемо цю історію з початку.
Леонардо да Вінчі написав портрет, як вважають, дружини флорентійського купця на прізвище Джокондо. Та, як і багато інших своїх робіт, Леонардо ніяк не міг закінчити портрет і взяв його з собою у Францію. В Париж італійського митця, в якості організатора свят, запросив французький король Франциск І. Після смерті Леонардо, Джоконда потрапляє до колекції французького короля і виставляється в Луврі. Щоправда, з часом картина застаріває і втрачає свою привабливість. Та і сам Лувр на певний час втрачав свій високий статус. Були часи, коли перший поверх Лувру здавали в оренду під ремісничі майстерні.
Та весь цей час італійці мріяли повернути Джоконду в Італію. На момент 1911 року, Мона Ліза в Луврі не була найвідомішою картиною. І один з працівників музею, італієць за походженням, серед білого дня знімає картину з експозиції та забирає начебто на реставрацію. Ніхто його не зупиняє, навіть коли він виносить картину з музею. Вінченцо Перуджа здійснює таким чином пограбування століття. Коли зникнення картини помічають, музей звертається в пресу з твердженням, що викрали найціннішу картину музею. І певно її б ніколи не знайшли, якби Вінченцо Перуджа не привіз її в Галерею Уффіці у Флоренції, щоб вона повернулась додому. Директор Уффіці безперечно одразу повідомив про знахідку, і вся світова преса знову написала про неймовірну знахідку.
І тут почалась історія світової слави Джоконди. Музей Лувр вирішив зробити всесвітній тур однієї картини. Картина подорожувала в США, де зібрала стільки бажаючих її побачити, що організатори були вимушені обмежувати час споглядання картини. А в Японії, люди взагалі не мали змоги зупинятись перед картиною і просто вервечкою проходили повз неї. Стільки було бажаючих побачити легендарну картину. А після повернення картини до Лувру, музей заявив, що вона більше ніколи не покине його стін. Це призвело до шаленої популярності картини та справжнього паломництва до неї в Лувр.
Найвідоміша картина Рембрандта і візитівка Рейксмузеум в Амстердамі «Нічна варта» зовсім не нічна. І це тільки верхівка таємниць цієї картини. Справжня назва картини «Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рейтенберґа», а назву «Нічна варта» вона отримала через свій темний колорит. Картина потемнішала з часом, можливо через експерименти з пігментами, які робив художник.
Такого роду групові портрети були дуже популярні в 17 столітті. Кожен з героїв картини платив гроші і ціна змінювалась в залежності від того де саме на картині зображували того чи іншого персонажа. Тут же було зображено аж 90 представників стрілецької роти. Та розміри картини були такими вражаючими, що вона не вміщалась в раму і робітники вирішили просто відрізати частину картини. Цілих 60 см зліва просто відрізали разом з двома фігурами, менші смужки були відрізані знизу та справа картини.
За однією з найпоширеніших версій про кар’єру Рембрандта, саме ця картина спричинила її крах. Буцімто, замовникам не подобалось, що Рембрандт зображував їх відповідно до свого бачення композиції, а не сплаченим внескам. До того ж, в центрі картини присутня дівчинка, поява якої досі загадка для дослідників. Вона схожа на першу дружину художника Саскію. Та що вона робить поруч зі стрілецькою ротою?
Більше про мистецькі твори та історії, пов’язані з ними можна дізнатись на лекціях з історії європейського мистецтва в арт-студії «Ліхтарик».
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
