Сюрреалізм

Подзвоніть зараз і замовте

Сюрреалізм – це «надреальна» течія. Вона належить до авангардного напрямку мистецтва. Сюрреалісти були такими ж бунтівниками, як і кубісти, фовісти, експресіоністи й інші авангардисти, але саме про сюрреалістів говорять більше й гучніше. Можливо, нам слід подякувати за це Сальвадору Далі – він настільки вдало рекламував свої роботи, що про сюрреалізм почув увесь світ. Але ж не Сальвадором єдиним – є не менш гучні імена, пов’язані з цим напрямом – Зиґмунд Фрейд, Рене Магрітт та компанія Андре Бретона. Сьогодні ми спробуємо не лише зрозуміти основні принципи надреального мистецтва, а й те, чим сюрреалізм завдячує цим особистостям.

Ми вже сказали, що сюрреалізм – це щось «надреальне». Але в деталях це означає, що ця течія підносила на п’єдестал підсвідоме. Попервах її прихильники взагалі відмовлялися від сюжету на полотні та чітких об’єктів – вони писали, піддаючись автоматизму, не вкладаючи ідею в картину та не розмірковуючи про композицію полотна. Їхнім завданням було звільнити процес письма від умовностей, від зайвих думок – і зобразити те, що зазвичай людина не може висловити. Наприклад, так виглядало автоматичне письмо сюрреаліста Андре Массона:

«Автоматичне письмо», Андре Массон (1925 рік)

Ба, навіть більше: сюрреалісти полюбляли влаштовувати гіпнотичні сеанси, щоб дістатися до підсвідомого. Та вони швидко збагнули, що гіпнозом ліпше не бавитися. Причиною стало те, що один із учасників такого сеансу – Робер Деснос – у стані трансу вхопився за ніж і мало не влаштував різанини. У пошуках нових смислів сюрреалісти також підкладали під папір якийсь фактурний матеріал і затирали полотно, наприклад, фарбою. Так на папері мимовільно з’являвся певний малюнок, абсолютно відкритий до інтерпретацій і без чіткого сюжету.

Зигмунд Фрейд теж сприяв пошукам нових смислів і зануренню в підсвідоме. «Сон – це (приховане) здійснення (пригніченого, витісненого) бажання» – стверджував психоаналітик. А слова «бажання» й «сон» були ключовими для зачинателів сюрреалізму. Група письменників у складі Рене Кревеля, Бенжамена Пере та Робера Десноса вважала, що «бажання» – це природний потяг людини, який треба розшифрувати і який особистість щоденно маскує. Теоретик сюрреалізму Андре Бретон визначав сюрреалізм як «психічний автоматизм, який багато в чому відповідає стану сну». Отож уся діяльність молодих сюрреалістів була спрямована на ідентифікацію цього бажання і його відображення. На одній із перших виставок сюрреалістів Макс Ернст уже включав образи, подібні до побачених у сновидіннях, у свої колажі. Але виставка була захопливою не лише через це. Уявіть собі здивування: ви пафосно запливаєте у виставкову залу – а там відбувається масове божевілля: Жак Ріґо викрикує номери автівок, що під’їхали, рахує перлини на кольє жінок, а деякі запрошені гості (з якими про все було домовлено раніше) грають у хованки й сидять у шафі, активно коментуючи те, що відбувається навколо.

Відкриття виставки Макса Ернста, 1921 рік. (Письменник Жак Ріґо догори дриґом)

Сюрреалісти-художники тісно співпрацювали з сюрреалістами-письменниками. Андре Бретон, зокрема, був письменником і редактором журналу «Сюрреалізм на службі революції», на сторінках якого Сальвадор Далі розкривав сутність свого «параноїдально-критичного методу». Але робота багатьох письменників-сюрреалістів, та й більшості художників цієї течії, не отримала такого публічного визнання, як робота Магрітта й Далі. Чому ж про цих художників пам’ятають більше, ніж про інших? Чому слава Далі й Магрітта росла, як снігова куля?

Магрітт та Далі з’явилися в мистецькому просторі в один час. Передвоєнний період 30-х років був найсприятливіший із усіх можливих для молодих митців – ніяких канонічних обмежень для творчості. А відкриття нових авангардних течій одна за одною сприяло активній діяльності нових художників у культурному процесі. Бути митцем-неформалом стало модно. І ця мода ширилася по всьому світу. Далі проповідував сюрреалізм в основному в Іспанії та США, а Магрітт – у Бельгії та Франції. Обидва митці підтримували зв’язок із письменниками-сюрреалістами – тим-таки Андре Бретоном – обидвоє вони закинули навчання в мистецьких академіях і залишилися без дипломів, обидвоє вони вважаються альфою й омегою сюрреалізму. Але як життя митців, так і їхня творчість мають більше відмінного, ніж подібного.

Далі, наприклад, робив собі промоцію всюди та всіма способами, які лиш можна було вигадати. Він влаштовував божевільні експозиції на кшталт «Дощового таксі», де за кермом автівки сидів манекен із акулячою головою, а на пасажирському сидінні розмістили манекена жінки, обкладеного равликами.

«Дощове таксі», Сальвадор Далі (1938 рік)

І це лише одна із витівок пана Сальвадора. Також він влаштовував психоделічні вечірки, на яких гості могли вбиратися у найбожевільніші образи й почувати себе в них, як у своїй тарілці. В цей час Магрітт тихо писав у їдальні свого дому черговий шедевр. Після кількох годин роботи пан Рене робив перерву – щоразу в чітко визначений час – обідав, і повертався до письма. Вбирався він завше у класичний костюм і носив славнозвісний капелюх-казанок, який неодноразово з’являвся на його полотнах. Магрітт жив герметично – він не намагався привернути до себе увагу публіки. Мабуть тому мистецтвознавці відзначають тишу, яка «звучить» у його картинах. Але так чи інакше, не помітити його роботи було неможливо, тож Магрітт таки отримав своє визнання ще за життя. Не так швидко, як Далі, але все ж отримав.

Сальвадор Далі любив творити щойно прокинувся – поки ще сонна полуда не спала з очей та свідомості. Магрітт навпаки компонував свої роботи ретельно, тож не міг собі дозволити взятися за пензель несвідомо. Він вирішив писати предмети, зображаючи всі деталі абсолютно точно, якомога об’єктивніше. Це стало його візитівкою. Та підхід до роботи – це не єдине, що відрізняє митців. Самі образи на картинах художників розповідають про різні реальності. Завдяки цим образам, а ще Магріттовій відданості реалізму, його не сплутаєш із Далі.

Поглянемо детальніше на полотна Рене Магрітта. Він обожнював використовувати образи музичних інструментів у вогні, фокусів, театральних декорацій, птахів, сфер, могильних плит, валунів, більбоке та людини в капелюсі. Ці образи захоплювали його тим, що свідчили про оманливість реального. Вони допомагали передати ідею про те, що кожен об’єкт із реального світу насправді неоднозначний.

Розглянемо театральні декорації. Малим хлопчиком Магрітт грався з ними, тож природно, що його завжди зачудовувало те, що на сцені ці речі стають провідниками в інший світ – світ, який вигадав автор, і який існує лише на час постановки. На картині нижче ми бачимо саме театральні декорації.

«Важкий перехід», Рене Магрітт (1926 рік)

Фокуси теж були яскравим прикладом неоднозначності того, що людина бачить і того, що є насправді. Із циркових атрибутів, за допомогою яких глядачів вводили в оману, пану Рене більш за все припали до душі артилерійські гармати.

«Права людини», Рене Магрітт (1947 рік)

На двох картинах, що вище, ми помічаємо також і варіації на більбоке – дитячу іграшку, алгоритм гри з якою такий: ви тримаєте в руці паличку та прив’язану до неї на шнурівці круглу насадку, яку треба одним рухом руки накинути на паличку. Щонайменше, ця гра могла мати значення для пана Рене через те, що успіх у ній – це радше випадкова справа. Граючи цією іграшкою ви завжди за один крок і від перемоги, і від програшу. Це ще одна дуже непевна річ, до якої ми звикаємо змалку… А втім, це лиш одна з наших інтерпретацій образу більбоке. Ви маєте повне право і навіть моральний обов’язок перед Рене Магріттом трактувати кожен образ по-своєму – саме цього він хотів від глядача. На противагу Далі, Магрітт уникав пояснень того, що значать його картини. Він ніколи не означував єдиний правильний спосіб їхнього розуміння, натомість завше заохочував до самостійних роздумів і знаходження смислів кожною окремою особою. Навіть назви картин, які давав Магрітт, він вигадував як своєрідний ребус для глядача без однозначної відповіді. В той час як Далі намагався здійснити сеанс психоаналізу через розбір кожної своєї картини, Магрітт не міг витримати такого підходу. Можливо, саме тому Зиґмунд Фрейд вважав Далі, а не Маґрітта, єдиним щирим сюрреалістом. Через відкидання Магріттом принципів психоаналізу можна поставити під сумнів те, що він на своїх полотнах підсвідомо звертався до теми смерті своєї матері. Як відомо, його мама втопилася в річці, а коли її витягли – нічна сорочка жінки прикривала її обличчя. Хоч деякі поціновувачі творчості митця наголошують на тому, що всі люди, вкриті білими тканинами на його полотнах, це невелике посилання на цю трагедію, нам слід пам’ятати про те, що Магрітт заперечував це. Здається, шукати скелети в його шафі через споглядання його ж картин не варто.

Магрітт не вдавався до психоаналізу, але вдавався до інтелектуальної гри: інколи він малював зображення, а тоді заперечував, що зобразив саме той предмет, який ми бачимо. Як-от на картині «Віроломність образів»:

«Віроломність образів» («Це не трубка»), Рене Магрітт (1929 рік)

Просте на перший погляд зображення приховує цілу концепцію, яка полонила науковців у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. У мовознавстві ця концепція була запропонована Фердинаном де Соссюром. На його думку, між поняттям і знаком, який позначає це поняття, немає ніякого зв’язку. Наприклад, слово «трубка» – це лише спосіб назвати предмет, в якому тліє тютюн, але мотивації називати цей предмет «трубкою» немає. Немає ніякого зв’язку між літерами цього слова та реальним об’єктом. Як бачимо, така теорія полонила не лише мовознавців, а й деяких художників, серед яких був Рене Магрітт. Цією уславленою картиною він міг демонструвати просту істину: зображення трубки не є самою трубкою. «Все зводиться до того, щоб споглядач думав, що між предметом та тим, що його зображає, немає сильного зв’язку». Але ніхто не боронить вас від знаходження своїх додаткових сенсів.

Щоб зміцнити ідею про неоднозначність того, що ми бачимо довкола, Магрітт поєднував кілька предметів із нашої реальності на одному полотні, та робив це в неочікуваний спосіб. Він знаходив між предметами прихований зв’язок і втілював його через зображення. Щоб краще зрозуміти, що ми маємо на увазі, нумо звернемо увагу на картину нижче. Коли роздивлятиметеся її, спробуйте встановити прихований зв’язок між об’єктами зображення:

«Вибіркова спорідненість», Рене Магрітт (1933 рік)

Як бачимо, на картині цілком реалістичні речі. Але ж ці розміри яйця і його розміщення у клітці неможливі  – ми маємо справу з неймовірним реальним. Навіть магічним реальним. Отож складаємо формулу творчості Магрітта: реальний предмет 1 + реальний предмет 2 + нові умови їхньої зустрічі = магічний реалізм. Він мав ще одну характеристику, яка протиставляла Магрітта усім іншим сюрреалістам, зокрема Далі. Пан Сальвадор, як ми знаємо, любив «плавити» реальні об’єкти, зображати їх викривленими, і в такий спосіб відтворювати галюцинації, об’єкти з параноїдальних візій. Наприклад, «М’який годинник на момент першого вибуху»:

«М’який годинник на момент першого вибуху», Сальвадор Далі (1954 рік)

А Магрітт зберігав властивості предметів, ретельно виписував їх відповідно до канонів реалізму і створював із них колаж – поміщав ці предмети в неочікувані умови. Ось, до прикладу, «Особисті цінності»:

«Особисті цінності», Рене Магрітт (1952 рік)

А ще Магрітт був одержимий ідеєю замкнутого простору, з якого людина не має змоги вибратися. Це зображено на ряді полотен, зокрема  «Особисті цінності». Чи звернули ви увагу, що на цій картині немає жодного іншого виходу, окрім як вікно? У Далі ми зазвичай натрапляємо на широчезні пейзажі мису Креусу, де виріс митець, або інші «безлімітні» простори, де людина почуває себе вільним птахом.

Нижче ви побачите характерний для бельгійського художника образ туби в огні. Через неї він втілював настанову сюрреалізму про зіставлення незіставного. Якщо вдуматися, то мідний духовий інструмент не може палати, чи не так?

«Винайдення вогню», Рене Магрітт (1935 рік)

Є і спільні елементи у творчості сюрреалістів. Наприклад, таємничі люди в пелені.

«Закохані» («Коханці»), Рене Магрітт (1928 рік)
«Тіні ночі, що зникає» («Тіні тане ночі»), Сальвадор Далі (1931 рік)

А ще ідея смерті – в Далі вона відображена через самку богомола та мурах, а в Магрітта більш прямолінійно – через труну й могильні плити. Також обоє сюрреалістів звертають увагу на те, що всі об’єкти з плином часу змінюються, тож ідея метаморфози стає лейтмотивною для митців. А ще два сюрреалісти були під впливом одного з наймістичніших художників в історії європейського мистецтва. Ми маємо на увазі Ієроніма Босха.

«Сад земних насолод», Ієронім Босх  (кін. XV – поч. XVI ст.)

Цей художник родом із XV ст. писав пейзажі потойбічного світу, але робив це як справдешній реаліст. Усупереч логіці він міг конструювати монстрів із частин тіл реальних тварин і предметів побуту – бочок, карафок, ложок тощо. Не дивно, що Далі вважав Босха своїм попередником, чи не так? Більше про Босха ви можете дізнатися на курсі лекцій із історії мистецтва.

І зрештою, ми не могли не зупинитися на образі пана в капелюсі-казанку. Він став постійним персонажем робіт Магрітта, але ця постійна присутність на картинах ніяк не допомагає зрозуміти, чому Магрітт його пише і чому цей пан вічно в одному й тому ж капелюсі. На думку художника Олександра Таірова, цей пан відображає типовий образ чоловіка часів Магрітта. І батько пана Рене, і сам художник постійно носили костюм та капелюх-казанок, бо це був щоденний образ чоловіка початку ХХ ст., нічого надзвичайного в тому нема. Лише з перспективи нашого ХХІ ст. здається, що постійно носити костюм – це, щонайменше, дивакувато.

«Син людський»,  Рене Магрітт (1964 рік)
«Голконда», Рене Магрітт (1953 рік)

І хоч чоловічий костюм залишається незмінним, сам чоловік проходить певні метаморфози на кожній картині. Наприклад, на картині «Голконда» немає жодного однакового чоловіка, кожен із них в іншому ракурсі, як не існує в природі однакової краплі дощу, чи однакового діаманту. Кажуть, що саме з діамантом пов’язана назва картини – в місті Голконда займалися видобутком цього каменю.

Завдяки Рене Магрітту ми можемо стверджувати, що сюрреалізм – це не лише Далі, сюрреалізм має більше граней і може виглядати цілком реалістично. Завдяки цьому художнику ми можемо зрозуміти, що цілком рутинні речі приховують глибокий, неоднозначний зміст і їхні таємниці варті наших роздумів. Магрітт може цілком стати коучем із розвитку навичок креативного мислення – досить лише відкрити сторінку з його роботами й погортати її кілька хвилин. А щоб відточити ваші творчі уміння на практиці, запрошуємо вас на наші майстер-класи.  

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам