Сандро Боттічеллі

Подзвоніть зараз і замовте

Сандро Боттічеллі (ім’я при народженні — Алессандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі) тепер не просто ім’я – нині це культурний феномен, про який знає чи не кожна людина. Цей митець став символом живопису не лише в рідній Італії, а й у всьому світі. Як йому вдалося заслужити собі такої слави? Заможні покровителі? Непересічний талант? А що, як Боттічеллі просто опинився в потрібному місці в потрібний момент? Нумо розкладемо все по поличках.

У час Боттічеллі люди переживали культурне відродження. Нарешті настанови Середньовіччя почали скресати, немов крига на ріці. І бурхливий культурний вир захопив цілі нації. Після кількох століть забуття, античні ідеали почали пригадувати, люди почали прагнути до них, впроваджувати в життя. Почалися навіть археологічні розкопки на місцях, де могли проживати давні греки – так людям кортіло мати шматочок тієї високої і давно забутої культури. Середньовіччя втомило всіх, тож нові ідеї Відродження ширилися містами зі швидкістю світла. Відродження! У повітрі пахло гуманізмом. Завдяки чудовим ідеям гуманізму людина зі звичайного грішника перетворилася на вінець природи. І це сприйняття людини є ключовим для епохи Відродження. Це сприйняття стало причиною появи поваги до індивідуальності, до самостійного мислення – а в цьому, як відомо, запорука прогресу.

Відчувши смак свободи, художники почали безосудно зображати не лише святих, а ще й античних богинь та богів. Митці отримали ширше коло тем для зображення, а також почали писати картини в тому вигляді, в якому ми звикли сприймати їх сьогодні. Йдеться про картини на полотнах. Річ у тім, що до епохи Відродження картини не існували як окремий артоб’єкт. Зображеннями лише прикрашали книги або якісь ужиткові предмети – скрині, стулки шаф, амфори, зрештою; але їх не створювали на полотнах як незалежний витвір мистецтва. Саме Ренесанс змінив цю ситуацію – з часів Відродження картини почали писати як самостійні твори. Одним із художників, які почали це робити, був Сандро Боттічеллі.

Як відомо, на кожну людину впливає її середовище. На щастя для Сандро Боттічеллі, він опинився в самому центрі флорентійського відродження. Ніде в його рідній Італії художники не мали стільки перспектив, скільки отримали митці Флоренції. Цілком можливо, що флорентійські митці ніколи б не стали настільки відомими й плодовитими, якби їх не підтримували управителі міста – Медічі. Завдяки щедрим та свідомим покровителям з роду Медічі, люди мистецтва у Флоренції отримували регулярні замовлення і відчували повну свободу думки. Медічі були настільки ліберальними та гуманними управлінцями, що митці могли сміливо критикувати їхній устрій, а ті відповідали не гонінням, а фінансовою підтримкою та новими замовленнями. Розвиток і збереження культурних цінностей були спільною метою для багатьох Медічі. Оскільки містом-резиденцією їхнього роду була Флоренція, надпотужний розвиток культури в Італії на початку XVI ст. спостерігався саме тут. В розвиток міста-резиденції особливий вклад зробив Лоренцо Медічі Прекрасний – очевидно так називають лише достойних керівників, чи не так? За часів Лоренцо Флоренція сягнула піку своєї краси та розвитку. Й інструментом в руках Медічі для досягнення цієї культурної величі стали митці – Сандро Боттічеллі, Брунеллескі, Донателло, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті та ін. Зверніть увагу на цей список – потрапляли до нього не абихто, а майстри, які дійсно мали талант. Це явно свідчить про дві речі: по-перше, Медічі тямили в мистецтві, а по-друге, Боттічеллі отримав шанс на успішну кар’єру перш за все завдяки своїй майстерності. Завдяки настанові Медічі на культурне збагачення Боттічеллі постійно мав замовлення. Але він би не отримав жодного з них, якби не показав, на що здатен.

Так само він би не отримав замовлення від самого Папи Сікста IV на розпис Сікстинської капели.

Фото Сікстинської капели
Фото Сікстинської капели

Звісно, Боттічеллі був не єдиним художником, який створював ці величні розписи – надто багато роботи для одної людини. Робота над капелою тривала не одне десятиліття. В час Боттічеллі поруч із ним тут працювали такі митці, як-от Доменіко Ґірландайо, Козімо Росселлі, П’єтро Перуджіно. Та чомусь Папа призначив саме Боттічеллі головним у цій групі художників. Очевидно, його вважали кращим із кращих. Власноруч живописець створив у капелі три фрески. Вони займають центральну частину в приміщенні. Одна з них – «Зцілення прокаженого та спокуса Христа», друга – «Покликання та випробування Мойсея», а третя – «Покарання повсталих Левитів» («Покарання Корея, Дафана та Авірона»). Після того, як він їх закінчив, Боттічеллі достроково повернувся в Флоренцію.

«Зцілення прокаженого та спокуса Христа»
«Зцілення прокаженого та спокуса Христа»

Довівши свою майстерність численними вдалими роботами, Боттічеллі обійняв посаду придворного художника та декоратора у Флоренції. Він був пов’язаний з домом Медічі не лише діловими стосунками, а й дружніми. Брат Лоренцо Прекрасного Джуліано Медічі був близьким товаришем Боттічеллі. Причини їхньої дружби можна пояснити характером Боттічеллі. Як свідчить мистецтвознавиця Паола Волкова, із ним було важко не дружити. За її словами, молодий Сандро був справжнім джентльменом, якому вдавалося легко прихиляти серця людей своєю ввічливістю. Окрім усіх своїх чеснот, Боттічеллі був досить привабливим. Погляньте на картину «Поклоніння волхвів», що нижче. Особливу увагу зверніть на молодика, що стоїть праворуч обабіч натовпу і пильно вдивляється у глядача. Він вловлює ваш погляд і чітко дає зрозуміти, що він тут не лише для поклоніння маленькому Ісусу. Він з’явився на картині, щоб ви знали, як виглядає автор цього полотна. Отож русявий пан в нижньому правому кутку картини – це сам Сандро Боттічеллі. Приємно познайомитися. 

«Поклоніння волхвів» (1475—1476 рр.)
«Поклоніння волхвів» (1475—1476 рр.)
Частина полотна «Поклоніння волхвів», де Боттічеллі зобразив себе.
Частина полотна «Поклоніння волхвів», де Боттічеллі зобразив себе.

Ми вже згадали, що Боттічеллі засвідчив свою майстерність перед Медічі. Але як він дійшов до такого рівня, що йому почали давати замовлення правителі міста? Як син кожум’яки перетворився на культову постать Відродження?

Усе почалося з непосидливої вдачі малого Алессандро. Щоб із нього вийшло щось путнє, батько прилаштував його на роботу підмайстром в одного зі своїх синів, котрий працював ювеліром. Працюючи в майстерні, Сандро мав багато малювати. Там він також мав нагоду спостерігати за філігранною роботою брата і в такий спосіб ставати ближчим до мистецтва. В той період до малого прилипло братове прізвисько – «Боттічеллі» – яке означає ніщо інше, як «бочечка». Брата Сандро так прозвали, бо той був дещо опецькуватий. Але Сандро так називали, бо він був просто молодшим братом кругловидого ювеліра. Минав час, а Сандро малював. Згодом Сандро з майстерні брата «перекочовує» в монастир, де творив і жив ще один видатний художник італійського Відродження – Фра Філіппо Ліппі (більше про нього тут). Пан Ліппі став учителем Боттічеллі й зайняв у його кар’єрі ключове місце. У цього художника Боттічеллі навчився багатьох нюансів, але ми виділимо один. На думку мистецтвознавця Олександра Таірова, Боттічеллі навчився у Філіппо Ліппі зображати напівпрозорий одяг. І відтоді це стало його козирем і прикметною рисою його картин. Придивіться до одної з найвідоміших картин Боттічеллі:

«Весна» (1482 р.)
«Весна» (1482 р.)
Частина полотна «Весна», зображення трьох грацій
Частина полотна «Весна», зображення трьох грацій

І нині художники та поціновувачі його мистецтва захоплюються умінням живописця передати легкі невловимі шати. Ці вбрання засвідчують не лише майстерність митця, а й його романтичну натуру. У ХV ст. бути романтиком і писати про красу та любов вважалося загальним трендом. І Боттічеллі був у цьому тренді. Високі ідеали наскрізно присутні в усіх його роботах. Щодо трендів, то Боттічеллі також часто одягав античних персонажів у кольори та елементи одягу, сучасні йому самому. Прикладом цього є червона накидка Венери – панянки в самому центрі картини.

Постать Венери заслуговує на окремий коментар. Погляньте на її смиренний і печальний вигляд, на її ніжну схилену постать – вона є ідеалом краси у Відродженні. Тужливий меланхолійний вираз обличчя – цього жінці було достатньо, щоб сподобатися чоловікові у Ренесансі. Тому на всіх картинах Відродження ми бачимо не усміхнених рум’яних жінок, а личка оповиті серпанком смутку. Те, що Венера ідеал, доводить також місце, яке Боттічеллі виділив їй на полотні. Вона стоїть у самісінькому центрі під склепінням дерев, котрі разом утворюють над її голівкою німб. Можливо, таке розміщення на картині підкреслює її недосяжність і духовність. Також тут варто зазначити, що таке зображення Венери було успадковане з традиції іконографії – у часи Середньовіччя подібно зображали Пресвяту Богородицю.

Крім чарівної Венери, на полотні присутні й інші міфічні істоти. Розповімо про них, починаючи з правого боку картини. Отож найбільш неприємна і найхолодніша постать на картині ніби зависла справа між дерев. Цього персонажа звуть Зефір, і він західний вітер. Він вривається в гармонійну картину саду, бо намагається впіймати Хлоріс, щоб зробити її своєю дружиною. Хлоріс (або Хлорида) – це злякана німфа, в якої з ротика спустилася гілочка хмелю і яка намагається вхопитися за Флору – заквітчану пані.

Існує сила-силенна тлумачень з приводу того, ким є Хлоріс і ким є Флора. За одним із них, Флора – це дитина Хлоріс та Зефіра. А за іншим, Флора – це німфа, на яку перетворилася Хлоріс після одруження з Зефіром. В яких би стосунках не були Хлоріс та Флора, вони точно були німфами весни та квітів. Зверніть також увагу на те, що у Хлоріс із рота спускається хміль. Як відомо, він є символом родючості, тож логічно, що його зображено на картині, і логічно, що його породжує німфа весни. Залишмо Хлоріс осторонь – Флора не менш важлива, оскільки з неї бере початок увесь цвіт на картині. Погляньте: над Хлоріс іще не квітнуть дерева, а над Флорою вже квітнуть. Саме Флора розкидає квіти у траві, сіючи життя навколо. Особливо багато біля неї червоних квітів – червоний є символом крові, а відтак – символом життя. Трохи далі від Венери та Флори танцюють три грації, що тонко сплелися в тандемі. Ці витончені переплетені руки символізують єдність любові, мудрості та невинності. А їхні вбрання доводять те, що Боттічеллі – поет ліній. У цих грацій усе в тілі прекрасне й надреальне. Навіть їхні зачіски – це тема для окремої бесіди. Напевно, можна було б створити цілий фешн блог присвячений укладкам, які вигадував Боттічеллі. Художник завше приділяв велику увагу зачіскам своїх героїв – тож це ще одна фішка митця. Остання постать на картині – юнак, що ліворуч – здається завітав до саду випадково. Це бог ремесел – Меркурій, котрий намагається відігнати хмари з саду.

Загалом, мистецтвознавці відмічають музично-ритмічний стрій картини. Кожна фігура / пара сприймається ними як акорд. А фігури на ній навмисно написані видовженими, щоб дарувати відчуття піднесеності та створювати ефект політного звучання композиції. Її вважають симфонією у фарбах. Здається, все тут дихає красою та любов’ю. Але написана ця картина була вже після того, як Боттічеллі пройшов чималий шлях і встиг випити гіркої. До часу написання картини, він поховав двох важливих людей у своєму житті – Симонетту Веспуччі, котра була його натурницею й найкрасивішою жінкою Флоренції, та Джуліано Медічі – свого близького друга. Їхній відхід залишив незгладимий слід на серці Боттічеллі, адже ці двоє близьких людей трагічно померли у молодому віці. Симонетта була для Боттічеллі такою дорогою, що він навіть заповів покласти його тіло в її ногах, коли й його не стане. Про те, наскільки він дорожив Симонеттою свідчить і те, що вона була зображена на кількох його полотнах. Одне із них – «Народження Венери». На ньому прекрасна Симонетта перевтілилася у центральну постать – Венеру.

«Народження Венери» (1486 р.)
«Народження Венери» (1486 р.)

Як ми зазначали трохи раніше, в епоху Відродження релігійні мотиви відступають на другий план. Першу скрипку грає, натомість, світська філософія. Відповідно до філософії того часу, прекрасна людина є прекрасною і ззовні, і зсередини. Тому головним завданням Боттічеллі у цій картині було продемонструвати взаємозв’язок між духовною красою і фізичною. У центрі сюжету – фігура прекрасної античної богині, народженої з морської піни. Її раковину підганяє теплий західний вітер – Зефір – зі своєю коханою Хлоріс. Пригадуєте цих персонажів? Вони, виявляється, лейтмотивні у творчості Боттічеллі. Головна героїня ж у своєму образі поєднала ідеали кількох епох. Вона красива, як скульптури Античності, і свята, як Пречиста Марія. Її поза не виклична, а смиренна – так у Середньовіччі зображали святих, і окремо Богородицю. У такий спосіб Боттічеллі встановив взаємозв’язок між античним та середньовічним мистецтвом.

І хоч ми вважаємо «Народження Венери» та «Весну» найвизначнішими шедеврами художника, варто сказати, що серед його доробку більше картин на християнську тематику, ніж на міфологічну.

«Благовіщення Честелло» (1489 р.)
«Благовіщення Честелло» (1489 р.)

Боттічеллі був людиною своєї епохи, тож у його картинах поєднувалися як міфологічні сюжети, так і християнські. Ба більше, останній період його творчості й життя пов’язаний із впливом потужного релігійного лідера – Джироламо Савонароли. Вплив цього монаха на суспільну думку був надзвичайний, тож недивно, що й Боттічеллі перейнявся його ідеями.

Так сталося, що останній правитель з роду Медічі – П’єро Медічі – був, м’яко кажучи, не талановитим. Він був нерівня своєму попереднику – Лоренцо Медічі, тож флорентійці здійснили державний переворот і вигнали П’єро геть. Але радість від його вигнання швидко змінилася на усвідомлення того, що хтось-таки мусить підтримувати порядок у місті. І всі одноголосно вирішили, що їхнім новим керівником має бути Савонарола – їхній місцевий релігійний діяч. Щойно Савонарола став їхнім державним лідером, він почав активно проповідувати духовне очищення флорентійців. Часто його методи були надто жорсткими, а проповіді – надто гнітючими. І це не могло не впливати на творчість Ботічеллі. Поступово його світла палітра кольорів затемнюється, тож останні твори живописця відображали зміну настроїв у суспільстві. Світські карнавали залишилися позаду, інтриги при дворі – теж. Настав час для самозаглиблення.

«Оплакування Христа» (1495 р.)
«Оплакування Христа» (1495 р.)

Хоч палітра художника під кінець творчості дещо змінилася, він так само прагнув зобразити висоту людського духа у своїх картинах, він так само майстерно передавав сплетіння тіл та кожну деталь одягу своїх персонажів. На наших майстер-класах ми можемо показати вам, як правильно працювати в різних техніках, щоб і ви змогли стати майстернішими. Ми не обіцяємо, що ви станете наступним Боттічеллі. Але ми обіцяємо, що ви опануєте ті секрети малювання, які допоможуть вам стати кращими художниками.

Більше про художників та їх творчість ви зможете дізнатися на курсі лекцій з історії мистецтва від арт-студії «Ліхтарик».

Також на всі майстер-класи та лекції з мистецтва ви можете придбати подарунковий сертифікат.

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам