Мистецтво завжди було важливою частиною людської культури, і серед безлічі талановитих художників деякі стали справжніми легендами, вплинувши на розвиток живопису та культури в цілому.
Є художники, яких неможливо не впізнати. Вони мають свій особливий почерк, стиль та досить легко впізнавані. Саме про таких майстрів живопису ми і поговоримо.
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) — геній Ренесансу, відомий як скульптор, художник, архітектор і поет. Його найвідоміші роботи включають фрески на стелі Сікстинської капели у Ватикані, які зображують сцени з Книги Буття, та статую Давида, яка вражає своєю досконалістю та анатомічною точністю. Мікеланджело мав унікальну здатність передавати емоції та динаміку людського тіла.
Едуард Мане (1832 – 1883) – провідний імпресіоніст, один з найкращих художників другої половини ХІХ ст. На відміну від більшості імпресіоністів Мане народився в заможній родині та мав високий соціальний статус. Крім того, Мане прагнув визнання в офіційних мистецьких колах, а замість цього став прикладом для художників новітніх напрямів.
Едуард захоплювався живописом старих майстрів, особливо його цікавив іспанський живопис. Веласкес, Сурбаран та інші іспанські художники були багато представлені в Луврі завдяки завойовницьким війнам Наполеона. Мане пише низку картин присвячених іспанській темі.
Мане успадкував батьківські гроші, одружився на коханій жінці (правда це не завадило йому вести розпусний спосіб життя). Він багато допомагав своїм колегам, які так само не могли продати картини та не мали засобів для існування.
Едуард багато часу проводив в Луврі, копіюючи картини старих майстрів, там познайомився з Едгаром Дега та Бертою Морізо. Історія стосунків Едуарда з Бертою заслуговує екранізації. Вони підтримували один одного та активно співпрацювали.
Клод Моне (1840 – 1926) – один з засновників імпресіонізму та художник з іменем якого асоціюється цей напрям живопису. Клод Моне активно досліджував світлові ефекти та писав цілі серії картин, які зображували один об’єкт з різним освітленням.
Моне і Мане разом з іншими імпресіоністами повстали проти академічних шаблонів та перейшли до безпосереднього зображення дійсності. Для Моне робота на пленері була напрочуд важливою. Отримавши визнання він створив власний прекрасний сад в Живерні, щоб завжди мати під рукою теми для своїх картин.
Саме картина Моне «Враження. Схід сонця» стала тією самою картиною, яка дала ім’я імпресіонізму. Критики жорстоко розкритикували цю картину як не закінчену та не професійну.
З 1880 року Моне почав співпрацювати з Дюран-Рюелем і його справи пішли вгору, картини почали продаватись. Широкій публіці Моне відомий переважно завдяки серії «Лілії». Ще б пак, вона налічує 250 полотен. Та крім цієї серії, в творчій спадщині художника є ще прекрасні серії картин такі як «Руанський собор», «Вокзал Сен-Лазар», «Лондонські пейзажі», «Стіжки сіна».
Поль Сезанн (1839 – 1906) – майстер з Ексу (Екс-ан-Прованс) – так його називали сучасники, став передвісником кубізму та мав величезний вплив на художників ХХ ст. Він не був достойно оцінений за життя. Його велика персональна виставка організована Амбруазом Волларом, де було представлено 150 картин художника, не спричинила великого резонансу у глядачів, натомість мала популярність серед молодих художників.
Сезанн перебував у постійному пошуку нової художньої мови. Він спеціалізувався переважно на натюрмортах та автопортретах. Воллар, який позував Сезанну, писав у мемуарах, що це було дуже виснажливо. А якщо він починав засинати, то художник міг кинути в модель чимось.
Сезанн по суті був самітником. Не отримавши визнання в Парижі, він повертається в рідний Екс-ан-Прованс та малює автопортрети, натюрморти та гору Сент Віктуар. Художник експериментує з різними кутами зору на картину, велику увагу приділяє кольоровим площинам та геометричним формам.
Люсьєн Фройд ( 1922 – 2011) – один з найуспішніших художників ХХ ст., портретист, онук Зигмунда Фройда. Люсьєн з родиною був змушений тікати з Німеччини, коли почалися гоніння на євреїв. В Лондоні він отримав прекрасну художню освіту. На відміну від провідних мистецьких течій авангарду середини ХХ ст., Фройд цікавився фігуративним живописом. Він буквально під мікроскопом роздивлявся своїх моделей, його цікавила фактура шкіри, пори та всі фізіологічні особливості.
Фройд обрав дуже складний шлях в роботі. Кожна картина виснажувала його. Він роздивлявся свої моделі впритул, максимально напружував зір та надзвичайно втомлювався від роботи.
Маючи складний і тернистий шлях до визнання Фройд став найдорожчим з живих художників. В галереї його портретів є навіть Єлизавета ІІ. Значну роль в становленні творчого шляху Люсьєна зіграв Френсіс Бекон. Не зважаючи на їх різний стиль живопису та підхід до роботи, Бекон став для Фройда певним провідником, вселив в нього віру у власні сили. Портрет Бекона для Фройда став знаковим.
Рання творчість Люсьєна характеризується гладким живописом, а ось після тісного спілкування з Беконом він переходить до пастозних мазків. Його живопис стає ще більш натуралістичним та чистим. Його тіла написані з максимальним використанням кольорів. Подейкують, що він мив пензлик після нанесення кожного мазка, щоб досягти максимально чистого кольору.
Фройд завжди писав з натури. Бути його натурниками – це окрема робота, бо художник потребував модель протягом всього часу роботи над картиною. Єдиним винятком була королева Єлизавета ІІ, яка не позувала Люсьєну.
Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) – художник Високого Відродження, вчений, винахідник, музикант, організатор королівських свят, інженер. Це не повний перелік щодо сфер діяльності Леонардо.
Живопису та скульптурі навчався в майстерні Андреа дель Верроккіо. За легендою вчитель склав пензлі, коли побачив на скільки учень його перевершив. Та успіх і популярність, які має Леонардо сьогодні, за життя він не міг навіть уявити. Його замисли були на стільки масштабними, що в більшості своїй лишились не реалізованими.
Так сталося з кінною статуєю для герцога Сфорца, з проектуванням військових машин, літальних апаратів та багато іншого. Тим не менш, Леонардо увійшов в історію видатним діячем Ренесансу. Він був людиною, яка не боялась експериментів. Взявшись за написання фрески «Таємна вечеря» він порушив усі закони фрескового живопису, в результаті чого робота почала сипатись ще до її завершення. Однак, зараз ця фреска найвідоміша в світі саме через революційність ідей, що були втілені художником.
Робота при дворі Людовіко Сфорца обіцяла художнику великі перспективи та через політичні негаразди та конфлікти Сфорца з іншими державами багато із задуманого так і лишилось не доведеним до кінця.
Леонардо сміливо руйнував середньовічні канони, відмовлявся від жорсткого малюнку, застосовував повітряну перспективу. Його винахід «сфумато» досі вражає глядачів «Джоконди» (“Мона Ліза”) (1503).
Окремої уваги заслуговують малюнки та записи Леонардо, які ще не до кінця розшифровані. Він лишив по собі величезну кількість напрацювань, які кілька століть не знаходили відгуків у дослідників.
Рафаель Санті (1483 – 1520) -живописець, графік та архітектор доби Ренесансу. Він став взірцем для майбутніх поколінь художників. Його композиції та колористичні рішення були взірцем наступні три століття.
Рафаель вчився у П’єро делла Франческа – провідного художника умбрійської школи. В 1504 році переїздить до Флоренції, де працюють Леонардо та Мікеланджело. Рафаель швидко набирає популярності та створює конкуренцію видатним митцям.
Художник славиться своїми портретами знатних людей та образами Мадонни. З Флоренції переїздить до Риму, де отримує замовлення на розпис стін від Папи Юлія ІІ. Таким чином з’являються всесвітньовідомі Станці Рафаеля. У Римі в нього був впливовий покровитель – головний архітектор Риму – Донато Браманте.
Найвідомішою станковою роботою Рафаеля є його «Сікстинська мадонна», написана для церкви Святого Сікста у П’яченці, а зараз є окрасою колекції Дрезденської картинної галереї.
Рембрандт ван Рейн (1606 – 1669) – видатний художник золотого віку нідерландського живопису. Послідовник Караваджо та майстер портретного живопису та світлотіньового моделювання. Рембрандт по праву вважається кращим художником Нідерландів сімнадцятого століття. Нажаль, його творчий шлях видався тернистим. Піднявшись на вершину успіху, він став банкротом, втратив замовлення та був змушений продати з молотка все своє майно.
Рембрандт сформувався як видатний портретист. Нідерландське суспільство сімнадцятого століття складалося з багатьох професійних об’єднань, гільдій, які замовляли для себе групові портрети. Один з таких групових портретів гільдії стрільців нині відомий під назвою: «Нічна варта». Велетенська картина є перлиною Рейксмузею в Амстердамі, а свого часу вона зіграла злий жарт з художником. Справа в тому, що зображення кожного учасника гільдії обговорювалось завчасно та оплачувалось відповідно місцю людини на полотні. Групові портрети зазвичай потребували фронтального зображення моделей та мали властивості парадного портрету. Стрільців традиційно зображали за бенкетом. Кожен з 16 учасників оплатив 100 гульденів за своє зображення рівним серед рівних. Рембрандт порушив домовленість, змінив композицію картини та додав персонаж дівчинки, яка досі є загадковим елементом.
Справжній же великий успіх приніс художнику інший груповий портрет «Урок анатомії доктора Тюльпа» (1632). Такі анатомічні театри були популярні по всій Європі з доби Відродження. Леонардо да Вінчі, до слова, спеціально відвідував уроки анатомії в Болонській академії.
Особливої уваги заслуговують автопортрети художника, яких він написав близько шістдесяти. Саме в автопортретах останнього десятиліття свого життя він досяг найвищої майстерності. Його образи на картинах реалістичні та проникливі. Певно так і не було портретиста, який би перевершив Рембрандта своєю майстерністю.
Ієронім Босх (1450 – 1516) – найзагадковіший художник в історії. Про Босха чули всі, але знають про нього дуже мало навіть фахівці. Про Босха відомо, що він вдало одружився на заможній жінці, що забезпечило йому суспільний статус. А також його приналежність до ордену Святої Богоматері в місті Гертогенбос.
Босх був дуже іронічним художником, саркастично висміював людські гріхи. Картин Босха до нас дішло не багато. Ми не знаємо про його становлення як живописця. Окрім загальновідомих робіт художника як «Сад земних насолод» чи «Стіг сіна», у нього є менш алегоричні картини. Яскравим прикладом може служити «Корабель дурнів» або «Видалення каменю глупоти». Ці картини в жорсткій формі висміюють людську дурість, наївний характер простаків та довірливість. В обох картинах Босх сатирично зображає священнослужителів. Він відверто насміхається з монахів та монахинь, демонструючи їх гріховність на недалекість.
Пітер Брейгель Старший (1525 – 1569) – головний представник художньої династії, фламандський живописець та графік. До нас дійшли лише 45 живописних полотен майстра. Та він мав велику майстерню та багато учнів, які писали в брейгелівській стилістиці. Щоб подивитися безпосередньо картини Брейгеля, краще відвідати художній музей Відня. Роботи ж його учнів розійшлися по усім музеям Європи.
На творчий почерк Брейгеля великий вплив мали роботи Босха, які той вивчав. Брейгель вважається засновником фламандського реалістичного живопису. Він, як і Босх жорстко критикував вади людей у своєму суспільстві, висміював дурість та людські гріхи. Велику роль в живописній традиції Брейгеля відіграє місцевий фольклор.
«Фламандські прислів’я» (1559), «Бійка між карнавалом і постом» (1559), «Дитячі ігри» (1560) – найвідоміші та найхарактерніші картини художника.
Вінсент ван Гог (1853-1890) — один із найвідоміших постімпресіоністів, чиї яскраві, емоційно насичені роботи мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття. Життя Ван Гога було вкрай складне. Він народився в родині священника, мав стати пастором, але присвятив своє життя творчості. Його картини не мали успіху при житті художника. Він часто не мав грошей навіть на їжу. Найкраще відчути життя Ван Гога можна прочитавши його листування з братом Тео, який був арт дилером. Незважаючи на коротке життя та проблеми з психічним здоров’ям, ван Гог створив понад 2100 робіт, серед яких «Зоряна ніч», «Соняшники» та «Автопортрет з відрізаним вухом». Його стиль відрізняється виразними мазками та яскравими кольорами.
Едвард Мунк (1863-1944) — норвезький художник, чия картина «Крик» стала символом екзистенціального страху та самотності. Мунк був одним із перших експресіоністів, його роботи відзначаються глибокою емоційністю та символізмом. Теми смерті, любові та тривоги займають центральне місце в його творчості, роблячи його роботи впізнаваними та потужними.
Фріда Кало (1907-1954) — мексиканська художниця, відома своїми яскравими, символічними автопортретами. Її роботи відображають особисті болі та досвід, включаючи фізичні страждання після аварії та складні стосунки з художником Дієго Ріверою. Картини Кало відзначаються яскравими кольорами та поєднанням традицій мексиканської культури з сюрреалістичними елементами.
Джексон Поллок (1912-1956) — американський художник, провідний представник абстрактного експресіонізму. Він відомий своєю технікою дриппінгу, де фарба наноситься шляхом розбризкування або капання на полотно, що лежить на підлозі. Цей метод створював динамічні, енергійні композиції, такі як «№ 5, 1948», які змінили уявлення про живопис та процес створення мистецтва.
Більше про видатних художників можна дізнатися на наших лекціях з курсу «Історія європейського мистецтва». А спробувати себе у ролі художника – Ви зможете завітавши на творчі майстер-класи.
Зробіть приємне своїм близьким – подаруйте сертифікат на майстер-класи або лекції арт-студії Ліхтарик та знайдіть ще одне улюблене місце – куди піти в Києві.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
