Густав Клімт

Подзвоніть зараз і замовте

Порівняймо дві картини:

Перша з них усесвітньо відома. Навіть «AliExpress» продає чохли для телефонів із цією картиною на звороті. Хто б не проходив повз репродукцію цього полотна, точно підмітить, що вже десь бачив його. Воно й не дивно, адже ця картина належить перу Густава Клімта — трендового митця ХХ ст. Але як бути з другим полотном? Це картина чи фото? Чи знає хтось про цей витвір? Чи можна побачити його ще десь, окрім як у виставковій залі у Відні? Чи відомо комусь, що і друге полотно — «Портрет Марі Бройніг» — належить перу Клімта? І чому про перше ми знаємо, але про друге нічого не відомо?

Певно, причина в тому, що ранні полотна митця не показують нам Клімта як безпосереднього художника — радше як молодого випускника академії мистецтв, який слідує класичним канонам.

Ранні картини належать Клімту, який лише починає мистецький шлях. Однак у цій статті ми спробуємо зрозуміти, що ж спонукало його змінити одну манеру письма на іншу. Що сприяло появі «золотого» стилю Клімта, який пізніше прославив його у світі?

Певні художні впливи на Клімта міг здійснювати ще батько, оскільки той був гравером-ювеліром, котрий працював із золотом безпосередньо. І хоч батько сподівався, що всі його діти розвиватимуть сімейну справу, та з трьох дітей лише один став ювеліром. І це був не Густав. Але молодий Густав Клімт був не проти отримати художню освіту, тож у свої чотирнадцять років слідом за старшими братами починає відвідувати школу при Музеї мистецтва й промисловості. Там він вивчав усі ті курси, які сформували його як цілісного художника.

Оскільки на курсі портрету студенти в основному змальовували обличчя з фотографій, Клімту вдалося відточити навички портретиста під час цих практик. Це його індивідуальна риса № 1. (Зізнайтеся, «Портрет Марі Бройніг» важко відрізнити від фотографії). Натуралізм його ранніх робіт здається нам тепер настільки далеким від Клімта, наскільки ми далекі від Гренландії. Але життя повне несподіваних відкриттів — тож ми продовжимо говорити про маловідомого Клімта. Ще не закінчивши навчання, художник, його брат та товариш відкрили свою студію. Такі-сякі гроші на це вони мали — студентами чоловіки вже отримували непогані замовлення. Невдовзі після відкриття троє молодиків отримали замовлення на розпис нової будівлі театру — Бурґтеатру. Зрештою, створені там малюнки на стінах і стелях припали до душі не лише вимогливій богемній публіці, а й імператору, тож Густава Клімта нагородили. Усім, хто мав змогу побачити ті розписи, впадала в очі фотографічна точність облич  — можливо, саме це переконувало всіх у майстерності юного Клімта та приносило нові замовлення. Як бачимо, роки проведені за копіюванням фотографій, приносили щедрі плоди. Трохи згодом нові замовники Клімта захотіли, щоби він розписав стіни старого театру також. На одній зі стін мала бути зображена витончена віденська публіка, і про це всім у Відні стало відомо ще до того, як Клімт почав роботу над цим новим замовленням. Тож багато представників цієї публіки почали оббивати пороги студії, де працював Густав Клімт із колегами, намагаючись переконати художника, що вони мають бути присутні на новому зображенні. Погодьтеся, це унікальна можливість — прикрашати своїми личками і дорогими вбраннями стіни театру! Клімта не треба було довго переконувати — і стіни старого театру вкрили численні обличчя віденців. Ось як це виглядає:

«Глядацька зала старого Бурґтеатру в Відні», Густав Клімт, 1888 р.

Зараз тяжко знайти гідне зображення цього розпису. Тому просимо вас на хвильку затриматися біля цієї скромної електронної версії й уявити кількаметрову стіну із деталізованими зображеннями облич та вечірніх туалетів кожного зображеного на полотні. Якщо бодай на хвильку вас це вразило, ми можемо рухатися далі.

Словом, цей розпис теж завоює серця публіки та імператора. І тоді до Густава Клімта прийде ще одна нагорода.

А потім Клімт із колегами візьметься за розпис Художньо-історичного музею у Відні. Його художній кисті належатимуть лише деякі малюнки з присутніх на стінах, зокрема три натуралістичні жіночі постаті над входом до музею:

Тепер, коли ім’я Клімта сприймається як віденський бренд, керівництво музею навіть влаштовує «близьке» знайомство публіки з цими розписами, щоб поціновувачі творчості пана Густава могли піднятися й побачити ці розписи ближче. Так, щороку над входом до музею встановлюють кількатонний міст, щоб відвідувачі могли подивитися на ці роботи художника на рівні очей, а не знизу вгору. І ось як це виглядає:

Навіть на таких висотах Клімт залишався вірний своєму фотографічному стилю — обличчя жінок надзвичайно чіткі. Крім того, саме жінок він обрав як натурниць, і його прагнення зображати їх у першу чергу спостерігається вже в ранній творчості.

Зрештою, стає цілком очевидно, що Густав Клімт був затребуваним й успішним уже замолоду. Значить, усі академічні прийоми, опановані ще в школі, допомагали йому будувати чудову кар’єру. Що ж спонукало його зійти з такої втоптаної та прибуткової стежинки? Навіщо було відходити від своїх «ранніх» творчих технік, якщо їх сприймали як цілком зрілі та майстерні?

Власне життя довкола примушувало його замислюватися про інші речі. Інакші думки почали відвідувати його просвітлений розум. Спершу смерть батька. Тоді смерть брата й колеги зі студії. Зміна політичних режимів. І випадкове знайомство з абстракціоністами. Хоч ми і конденсуємо інформацію про факти з життя художника, варто все ж замислитися про те, яким струсом для нього стали ці події. На щастя, поруч опинилася давня подруга Емілія Фльоґе та люди, що змогли відволікти його розум іншими пориваннями. Він став завсідником кав’ярень, в яких проводили свій час новатори-абстракціоністи.  

«Портрет Емілії Фльоґе» (часткове зображення), Густав Клімт, 1902 р.

Зміни в художніх техніках та естетиці митця неможливо буде не помітити. І сприятиме цьому грандіозний скандал і позови на Клімта. Але про все по черзі. Перш за все, варто сказати, що наступне велике замовлення Клімта коштувало йому чимало нервів. І не через те, що він втратив натхнення, а через те, що від нього не чекали такого повороту творчості. А отримавши замовлення, його замовники почали жбурлятися жорсткою критикою.

Річ у тім, що Клімт мав зобразити на стінах університету в Відні алегоричний образ філософії, медицини та юриспруденції. Які б творчі рішення він не ухвалив, замовники-академіки сподівалися на пафосні розписи, де б кожна наука була представлена у кращому світлі. Але що ж зробив Клімт? На частині «Філософія» він написав людство, що ніби перебуває у вакуумі. Над ним височіє фігура сфінкса, яка готова проковтнути це людство. Жіноча фігура, що символізує знання, взагалі не головна — вона розташована в нижньому краї полотна, та ще й оголена… Словом, це геть не відповідало очікуванням академіків. 11 із них звернулося до керівного органу університету з вимогою не розміщувати цей «бруд» у великій залі. Клімт знизав плечима і продовжив роботу. Далі він створив роботу «Медицина», на якому зобразив масу людських тіл, які поглинає смерть. Не радість від зцілення проступає на панно, не добрий лікар, а перехід від життя до смерті. Більше того, саме за це панно Клімта звинуватили в порнографії. Справа набула такого розголосу, що питання розглядав навіть державний прокурор. За словами Кет Паунд — журналістки «БіБіСі» — це було перше парламентське обговорення культурної проблеми. Й оскільки ця робота була замовленням на державні кошти, міністр Австрії відмовився купувати її. А панно «Юриспруденція» показало нам нещасного миршавого злочинця і жорстку та сліпу силу закону. В університеті вирішили не вивішувати ці скандальні роботи і продали їх у музей. Клімт розлютився і викупив їх. Але подальша їхня доля склалася трагічно — в часи Другої світової війни їх було знищено. Тим не менше, свою роль у побудові нової репутації Клімта вони вже відіграли. Завершальним штрихом у цьому академічному конфлікті стала картина «Золоті рибки», яку, подейкують, Клімт хотів назвати «Моїм критикам», ніби натякаючи на позу жінки на передньому плані — вона ж бо повертається до глядача сідницями:

«Золоті рибки», Густав Клімт, 1902 р.

Густав Клімт залишає офіційне Товариство художників у Відні і стає головою віденської сецесії — простіше кажучи, модернового напрямку мистецтва у Відні. Тепер, коли йому геть нічого було втрачати, можна було спокійно експериментувати. І Клімт віддається новим естетичним принципам. Оскільки його завжди захоплювала мозаїка, він не може втриматися і включає її елементи у свої наступні твори. Ми визначаємо цю рису як його індивідуальну «фішку» № 2. Ці мозаїчні фрагменти помічаємо вже в портреті Емілії Фльоґе. Його заповнено колами, дрібними овалами, квадратиками й лініями, які створюють ефект складності та декоративності. До речі, ця риса з’явилася в його картинах завдяки навчанню в художній школі, хоч і заявила про себе сміливо лише після того, як він порвав зв’язки з офіційними художніми установами Відня. У школі ж бо він вивчав мозаїку, фрески та історію дизайну. Картини, що нижче, будуть насичені все більшою кількістю цих дрібних мозаїчних форм. Чим далі від академізму, тим більше власного дизайнерського почерку. Декоративність його наступних полотен стане ще одною неповторною домінантою в його способі зображувати дійсність.

«Водяні змії ІІ», Густав Клімт, 1904–1907 рр.

І зрештою, під час навчання-таки Клімт дізнався про єгипетське мистецтво — від того картини його останнього періоду — «золотого періоду» — пласкі, немов настінні малюнки в пірамідах. Це його індивідуальна риса № 3. Зосередимо на ній більше уваги: чи не складається у вас враження, що постатям на полотні «Водяні змії ІІ» не вистачає об’ємності й опуклості реального об’єкта? Якщо ж у вас виникає таке враження, ви відчули індивідуальну манеру Клімта. Вона розвинулася не через те, що художник не вмів зображати об’єкти об’ємно — рівень його майстерності легко побачити, поглянувши на ранні його картини — а через особисте захоплення єгипетським мистецтвом.

Зокрема єгипетські елементи можна побачити на триптиху «Дерево життя», де постаті знову набувають плоского зображення:

«Дерево життя», Густав Клімт, 1905–1909 рр.

А декоративність цієї роботи змушує спинити на ній погляд довше — треба встигнути роздивитися якомога більше елементів, які митець включив у картину. Якщо ж замислитися, скільки зусиль він вкладав у таку деталізацію і декорування своїх робіт, то складається враження, що він був закоханий у кожен дрібний елемент полотна — інакше навіщо витрачати на нього стільки часу?

Погляньмо ще раз на полотна, що ми наводимо вище. Всі вони зображують жіночу вроду, і лише на кількох ми бачимо чоловічі натури. А все тому, що Клімт був захоплений жіночністю і його мало цікавила чоловіча частина людства. Ви, звісно, можете заперечити, адже на останньому триптиху є постать чоловіка. Однак він стоїть до нас спиною, тож не привертає особливої уваги. А на картині «Поцілунок» ми знову бачимо в основному його потилицю, головною ж героїнею тут стає жінка. Крім того, придивіться, як художник зображує жінку. Часто вона млосно примружує очі або спокусливо спостерігає за глядачем — зокрема у «Водяних зміях ІІ» та «Золотих рибках». Можливо, саме погляд на більшості картин Клімта спонукає критиків стверджувати, що його картини дуже еротичні. Чи не найяскравішим прикладом цьому стає картина «Юдит та Олоферн»:

«Юдит та Олоферн», Густав Клімт, 1901 р.

За біблійною історією, Юдит убила полководця, що напав на її народ. Тож образ героїні у всі часи був позитивний. Повна чеснот діва, що ризикувала своїм життям, аби врятувати свій народ від кровожерливого царя, прокралася в його табір та знеголовила тирана, враженого її вродою. Її зображували Караваджо, Джорджоне, Боттічеллі — і на всіх картинах вона була не спокусницею, я шляхетною та благочестивою дівчиною. Клімт зобразив її в новому ракурсі — і шокував ніжну віденську публіку. Картину навіть почали називати зображенням Саломеї, а не Юдит, бо глядачі не могли прийняти такого образу героїчної Юдит — багатовікова традиція сформувала своє уявлення про неї, тож повірити, що молода Юдит могла бути такою відвертою жінкою, було неможливо. Крім імлистих очей, ця картина впадає в око завдяки використанню щирого золота з декоративною метою. Клімт у «золотий період» завше використовував тонку золоту плівку для створення своїх картин.  

«Портрет Аделі Блох-Бауер І», Густав Клімт, 1907 р.

Цю картину можна сприймати як апогей творчості митця — вона ввібрала в себе всі зазначені вище риси: неперевершена мозаїчність, декоративність, єгипетська плоскість, чіткість обличчя. Ба більше, тут помітно й те, з якою увагою ставився Клімт до вбрання своєї натурниці. Як дизайнер-декоратор він вважав її одяг невід’ємною частиною образу, тож використовував його, щоб підкреслити її тонку й складну натуру. Довершує картину скандальна історія, яку вона пережила вже після смерті Клімта. На щастя чи на жаль, скандали пов’язані з картинами Клімта теж є невід’ємною частиною його робіт. Й остання картина в нашій статті доводить це твердження.

Інколи, краса шокує. Інколи, вона виглядає неочікувано. У будь-якому випадку, враження від її сприйняття неповторні. Особливо це стосується робіт Густава Клімта — художника нонконформіста. У нашій студії ми не обіцяємо, що ви зможете стати наступним Клімтом. Але враховуючи ту величезну кількість майстер-класів, які ми пропонуємо, ви зможете знайти свою художню нішу й дивувати свою публіку власним неповторним стилем. У нашій студії ми заохочуємо мислити, як Клімт: «Коли я закінчую картину, в мене нема бажання витрачати цілі місяці на те, щоб виправдовувати її перед людьми. Те, що для мене має значення, це не скільком вона подобається, а кому».

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам