Енді Ворхол

Подзвоніть зараз і замовте

Екстраординарний – це найлаконічніший епітет, який можна дібрати для імені Енді Воргола. Цей чоловік ніколи не приховував, що мистецтво для нього – це бізнес. Але чомусь це анітрохи нікого не обурювало – всі лиш дужче хотіли отримати роботу його авторства. І донині його сприймають як одного з найуспішніших митців ХХ століття.

На піку своєї кар’єри, провівши тисячі (без перебільшення) експериментів із творчими методами, заробивши колосальну суму своєю працею, пан Воргол видасть книгу «Філософія Енді Воргола», у якій він зазначить: «Бути гарним бізнесменом – це найдивовижніший вид мистецтва. Заробляти гроші – це мистецтво, працювати – це мистецтво, а гарний бізнес – це найкраще мистецтво». Що ж спонукало його так примножувати свої статки?

Маленький Енді мав працьовитого батька, турботливу матір і двох старших братів. Родина з середнім рівнем доходу намагалася розподіляти кошти якомога практичніше – тож Енді знав, як воно – доношувати речі своїх старших братів. Бачивши, як його батько працює допізна на фабриці, розуміючи, що деякі люди живуть у розкоші, а він – ні, хлопчик ставив собі запитання: чому життя несправедливе? Маленький Енді відчував, що він не гірший від інших людей – багатших, успішніших – до того ж, він точно знав, що крім почуття власної цінності в нього є ще дещо – талант до малярства.

Якось він сидів удома за своїм улюбленим заняттям – вирізав фотографії зі старих журналів та робив із них колажі – і матір запитала в нього, що він робить. Енді відповів, що він зображає свої бажання. У колажі, на диво, виявилися аж ніяк не дитячі аплікації – усе було надто практично й по-дорослому: дорога́ автівка та будинок, а в центрі він – Енді.

– Ти хочеш дороге авто й великий дім? – запитала матір.

-Ні, я хочу жити в цьому світі і стати в ньому головним.  

Дізнаючись про Енді Воргола, мимоволі схиляєшся перед такими батьками, як його. З хлопчика зі звичайної сім’ї він виріс велетом духа – вільним у судженнях, сміливим в ідеях. Його батьки змогли розвинути в ньому впевненість і віру в себе – необхідні риси для життя. Вони дали йому відчуття підтримки і поставилися з розумінням, адже батько знав про талант свого малого Енді, тож завчасно почав відкладати кошти на навчання сина. І найголовніше – батьки не змушували Енді вибирати «практичне серйозне ремесло», натомість дали хлопцеві свободу – і їхній син закінчив факультет дизайну, диплом із якого став його квитком у мистецький світ. Принагідно зауважимо, що Енді міг успадкувати сміливий і навіть авантюрницький дух від батьків – вони переїхали до США на початку ХХ ст. з Лемківщини – нині ця територія належить Словаччині. А самого Енді Воргола при народжені охрестили як Андрія Варголу. Нове модне ім’я Андрій прибрав собі лише тоді, коли переїхав до Великого Яблука.

Стався цей переїзд одразу по завершенню навчання. З дипломом дизайнера та кількома друзями під боком, Енді переїздить до Нью-Йорка з чіткою метою – стати відомим. На щастя, все йде за планом – Енді отримує роботу ілюстратором. Першим його замовленням стала ілюстрація до статті «Успіх – це робота в Нью-Йорку»:

 

У цій та інших ілюстраціях на початку свого мистецького шляху він використовує техніку, розроблену ще за часів навчання в коледжі. Її сутність полягає в поєднанні рисунку та відтиску (естампу). Нумо розкладемо все по поличках. Перш за все, перед початком роботи Енді підготовлював кілька аркушів паперу. На одному з них – такому, що повільно вбирає фарбу – він малював зображення. Тоді він прикладав до цього аркуша інший – уже такий, що вбирає фарбу швидко – і вуаля! На другому аркуші з’являвся відбиток – майже естамп і майже рисунок. Цей другий аркуш паперу з відбитим рисунком був створений ніби уривчастими лініями, ніби недбало, але водночас інноваційно та стильно. Якщо придивитися до ілюстрації вище, ви неодмінно побачите уривчасту структуру зображення. Ці уривчасті лінії стали не просто його фішкою, а ще й розумним підходом до роботи – так за один раз можна було створити одразу два зображення, які дещо відрізняються штрихами. Ці зображення, до того ж, можна по-різному розфарбувати, тож замовник зможе обрати собі ілюстрацію до смаку з-поміж більшої кількості варіантів, а Енді зробить менше роботи. Взагалі, ідея автоматизувати свою роботу мотивуватиме пана Воргола до інноваційних експериментів, які заслужать йому славу справдешнього новатора.

Воргол був підприємцем. Він розпочав свою кар’єру в 1950-х роках як комерційний ілюстратор, отримуючи значний дохід для фінансування своїх мистецьких починань. Значна частка замовлень надходила від взуттєвої компанії «Міллер Шуз», для якої Воргол регулярно створював рекламні зображення:

Рекламне зображення для компанії «Міллер Шуз», Енді Воргол. (Переклад надпису, створеного рукою Енді Воргола: «Вечірній туфель, красивий туфель»)
Рекламні зображення для компанії «Міллер Шуз», Енді Воргол

В цей час пан Воргол часто-густо використовує позолоту для оздоблення своїх зображень. Мистецтвознавці стверджують, що позолота в ілюстраціях стала відгомоном дитячого досвіду – маленьким хлопчиком Енді часто відвідував із батьками церкву, де вбирав красу пишно оздоблених іконостасів.

Отож Воргол стає на ноги у великому й перспективному Нью-Йорку. Йому дають більше замовлень на ілюстрацію, і це, звісно, непогано, однак молодий амбітний митець ніколи не хотів бути просто ілюстратором. Пам’ятаєте? «…жити в цьому світі і бути в ньому головним». Тож уже в середині 1950-х років Енді бере участь у художніх виставках. Його, звісно, сприймають не дуже захоплено, але Воргол знає, що його сродна праця – мистецтво, тож він продовжує шукати себе. У цих пошуках він звертає увагу на новий модний напрям, в якому вже почало працювати кілька художників – цим напрямом став славнозвісний поп-арт. Оскільки Воргол виріс під час піднесення повоєнної споживацької культури в США та Англії, він розумів переваги конвеєрних ліній у виробництві. Прагнучи автоматизувати свою роботу, він використовував будь-які допоміжні засоби – серед них була і техніка, і живі люди – асистенти його студії. Будь-які інновації, які могли перетворити об’єкт мистецтва на продукт виробництва, Воргол залюбки застосовував у роботі. Він був у когорті тих митців, які дискредитували мистецтво як духовну діяльність і перетворили його на виробництво.

Ми вже починаємо вловлювати нотки незадоволення у ваших думках. Та притримаймо коней і спробуймо зрозуміти, чому комерціалізація художньої діяльності не така вже й кепська ідея, якою вона видається на перший погляд. Річ у тім, що Воргол не просто перетворив мистецтво на продукт, він успішно збалансував комерцію, філософію та авангардизм. Протягом своєї кар’єри він постійно намагався експериментувати в нових засобах масової інформації – видавничій діяльності, кіно, музичному виробництві, телебаченні, моді, театрі – і часто співпрацював з художниками та брендами. Як він до цього дійшов?

Усе почалося з пляшки коли. У 1962 році Воргол створює її зображення:

«Кока-кола 2», Енді Воргол, 1962 рік

Це зображення викликає сум’яття, але воно лягло в основу творчості Енді Воргола. Суть зображення найкраще продемонструють рядки з книги митця:

«Ти дивишся телевізор і бачиш кока-колу; і ти знаєш, що президент п’є кока-колу, Ліз Тейлор п’є кока-колу і, лишень уяви, ти теж можеш пити кока-колу! Це дійсно відповідає американській ідеї рівності».

І таких побутових предметів, котрі об’єднують тисячі американців, Воргол зобразив сотні. На одній із виставок у 60-х – саме в цей час Воргол перетворився з ілюстратора на поп-митця – він презентував картини так, щоб вони нагадували полиці в супермаркеті. Це було логічним кроком, оскільки самі картини зображали і колу, і гамбургери, і банкноти. Такі артоб’єкти чітко окреслювало ідоли, котрі керували людьми в поствоєнний час. Гроші та речі. Речі і знову гроші. До Воргола ніхто не брався за такі прості предмети зображення. До Воргола ніхто не показував наше споживацтво як філософію, що керує мільярдами людей у всьому світі.

Окрім кока-коли, фаст-фуду та грошей, суп від «Кемпбелл» теж удостоївся участі у виставці. Цей продукт незмінно продавався з прилавків супермаркетів десятиліттями. Його їли так часто, що ніхто й не замислювався, якою вагомою частиною життя ця продукція стала. І художник малює 32 консервні бляшанки цього супу. З 32 зображень лиш одне він виконав олійними фарбами – решта була створена в техніці шовкографії – одного з видів кольорового друку. Картини з супом були поскладані одна на одну – ніби на полиці магазину – і кожна картина репрезентувала окремий смак. Найцікавіше те, що люди не просто зачудовано оглядали виставку юного митця, вони навіть купували деякі картини, а це свідчить про прийняття та зацікавлення. Очевидно, таке мистецтво відповідало на запити суспільства. Кілька «бляшанок супу» було продано прямо на виставці. Однак в останній момент Воргол та його помічник передумали – не продавати треба ці картини, а об’єднати в одну, вирішили вони. Так було збережено цілісну серію з «32 консервних банок супів «Кемпбелл».

Серія зображень супів від «Кемпбелл», Енді Воргол, 1962 рік

Звернімо увагу на те, що 31 зображення консервів було надруковано, а не намальовано фарбами. Автоматизація роботи, постійний репринт – це те, що можна вважати одною з прикметних рис творчості Воргола. І це також причина того, чому йому було так легко повертатися до старих робіт і знову презентувати їх публіці через певний проміжок часу. Друкуючи, він мав можливість постійно експериментувати з уже готовими роботами і створювати нові варіації. Тож не дивуйтеся, коли на запит «Мерілін Монро Воргола» ґуґл знайде не одне зображення, а десятки. Ось одна із серій портретів Монро, створених художником у 60-х:

Серія портретів Мерілін Монро, Енді Воргол, 1964 рік

Надруковані зображення Мерілін Монро пан Воргол вибрав не випадково – вона ж бо стала невід’ємною частиною поп-культури та її найвідомішою представницею. По своїй смерті вона стала ідолом, тож як особистість Мерілін Монро була ідеальним об’єктом для творчості Воргола. Крім Монро, Воргол створював репринти з Елвісом Преслі та Елізабет Тейлор – іншими іменитими кумирами. Враховуючи, що суспільство ідеалізувало цих людей і прагнуло наслідувати їх, Енді прийняв вдале рішення щодо перетворення їхніх портретів на продавані листівки та картини. Як представник споживацького суспільства й митець, Енді Воргол вловлював тенденції та яскраво відображав їх у творчості.

Та він не обмежувався самим друком – також митець відомий як режисер. Його кінострічки належать до андеґраунду, оскільки в них практично не було сюжету. Щоб краще зрозуміти, що ж Воргол знімав, ми вкажемо лише один факт – в першому фільмі з таємничою назвою «Сон» (1963 року) він зафільмував чоловіка, що спить. Стрічка була зроблена без монтажу, тож глядач міг п’ять годин і двадцять одну хвилину спостерігати за сплячим оголеним поетом Джоном Джорно. У Воргола було багатенько таких кінопроб, вони різнилися за тематикою, але всі до єдиної були неформатом і притчею во язицех серед визнаних режисерів. Однак завдяки деяким із цих фільмів молоді актори починали свою кар’єру. Співпраця з паном Ворголом ставала для них трампліном до успіху, бо їх помічали інші режисери – і Енді це подобалося.

Лише один із фільмів, знятих Ворголом, став комерційно успішним – це були «Дівчата з Челсі» (1964 року):

Кіноафіша «Дівчат із Челсі», Енді Воргол

Швидкий підхід Енді до роботи, його нестандартне і сміливе мислення спонукали замовників до нової співпраці з ним, а неординарних особистостей – гуртуватися навколо нього. Зазвичай молоді художники, зірки та просто друзі приходили на Срібну фабрику Воргола, де могли дозволити собі все – і відпочити, і подуріти, і навіть знятися у фільмі Воргола або асистувати йому в процесі роботи. Багато з арт-продуктів на фабриці було створено асистентами під керівництвом Воргола – для нього колективна творчість була не зазіханням на статус митця, а радше одним зі способів роботи. Ба більше, Воргол не стидався шукати ідеї, консультуючись зі знайомими. Він любив слухати поради із приводу того, щоб було б актуально зобразити. Не всі ідеї він переймав, звісно, але деякі з них утілював в реальність – його приближені, як бачимо, були водночас його натхненниками та соратниками.

Відкритість до ідей дозволила Ворголу спробувати себе в різних видах діяльності, зокрема дизайні платівок для музикантів – «Роллінг Стоунз» («The Rolling Stones»), до прикладу, замовили в нього розробку обкладинки для альбому «Стікі фінґерз» («Sticky fingers»). А бажання бути постійно присутнім серед бомонду спонукало знімати власні шоу, як-от «Енді Воргол’з ТіВі» («Andy Warhol’s T.V.») та «Енді Воргол’з Фіфтін Мінетс» («Andy Warhol’s Fifteen Minutes»). Останнє чітко відповідало його меті дозволити кожному мати свої 15 хвилин слави.

Наприкінці свого життя Енді заповідав усі свої кошти використати на підтримку молодих митців,  що підтверджує його прагнення створювати сприятливі умови для розвитку своїх молодих колег. Зрештою, у ретроспективі стає зрозуміло, що цьому митцю таки вдалося «стати головним» у своїй сфері. Мрії юного Андрія втілилися в реальному житті дорослого Енді.

Ми розділяємо мету Енді Воргола і спонукаємо до розкриття талантів. До вашої уваги – широка добірка майстер-класів, на яких можливо спробувати різноманітні техніки роботи і висловити свою філософію через творчість. Ми не обмежуємо фантазії наших гостей – лише допомагаємо їй втілитися в мистецький твір. Крім того, до вашої уваги лекції з історії мистецтва, де ви зможете дізнатися більше про митців та їх творчість.

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам