Дієго Веласкес – живописець бідняків та Габсбургів

Подзвоніть зараз і замовте

Дієго Родрігес де Сільва і Веласкес – це художник, який створював найкращі портрети свого часу, експериментував з простором та композицією на своїх полотнах та мав чи не найбільший вплив на наступні покоління. Варіації на тему Веласкеса будуть писати Пабло Пікассо і Френсіс Бекон, а Едуард Мане створить цілу серію картин, натхненних іспанською темою. До творчості Веласкеса будуть звертатись всі майбутні покоління художників. Навіть найреволюційніші з них, які стверджуватимуть, що «Лувр треба спалити» відмічатимуть, що спочатку звідти треба «винести Веласкеса». То що ж такого було в творчості найбільшого майстра  золотої доби іспанського живопису? Чим Веласкес завоював серця і розум своїх колег крізь століття? Чому заради картин Веласкеса в Прадо їдуть тисячі туристів?

На початку XVII століття Іберійський півострів був одним з найбільш успішних регіонів Європи. Крім того, це був оплот Контрреформації та головний поборник католицької віри. Кульмінацією боротьби проти Реформації стало правління Філіпа ІІ (1527 – 1598). Під час правління Філіпа ІІІ (1578 – 1621) був розквіт літератури на чолі з Мігелем Сервантесом. Філіп IV (1605 – 1665) був покровителем живописців на чолі з Дієго Веласкесом.

На живопис Іспанії XVII століття, як і решти Європи впливав італійський живопис. Венеція, Флоренція, Рим були місцями паломництва для художників, а мистецькі твори італійських художників вважалися неперевершеними. Католицька церква намагалась укріпити свою владу в боротьбі з протестантами та використовувала живопис, як один з головних інструментів підвищення своєї влади. Щоб стати ближчою до людей, церква потребувала більшого реалізму в релігійному живописі. Завданням художників було створення таких композицій на релігійну тематику, з якими могли б себе ідентифікувати миряни.

Дієго Веласкес народився в 1599 році в Севільї, в родині яка емігрувала з Португалії. Він був старшим серед восьми дітей. В десять років він пішов на навчання до севільського художника Франсіско Еррери Старшого. Та характер наставника був занадто суворий і юний Дієго не витримав лихої долі. Через рік молодий учень перейшов в майстерню Франсіско Пачеко, де провів шість років. Цей досвід багато дав Дієго, його вчитель був послідовником Рафаеля і Мікеланджело, писав трактат по живопису та був цензором церковного живопису при священній інквізиції Севільї. Тут Веласкес подружився з іншим великим іспанським художником Франсіско де Сурбараном. Згодом Веласкес одружився з донькою Пачеко. Це мало сприяти отриманню замовлень на картини.

Живописна школа Севільї була найкращою в Іспанії першої половини XVII століття.  Франсіско де Сурбаран (1598 – 1644) писав полотна просочені міфічною атмосферою та мав великий попит серед монастирів. Бартоломе Естебан Мурільйо (1617 – 1628) писав життя простих людей, бідних дітей та нижчі прошарки суспільства, вказуючи на неймовірне соціальне розшарування. Севільські художники були популярними не лише на батьківщині. Картини їм замовляли генуезці, фламандці та голландці.  

Улюбленим жанром севільців був бодегонес – це побутові сценки з життя простих людей. З бодегонесу починав і Дієго Веласкес. На таких полотнах часто зображувались трактири (в перекладі з іспанської – бодегон) з людьми, які сиділи за столами, щось їли та пили. Такі побутові сцени мали й алегоричний або релігійний характер. З’явився ж в Іспанії цей жанр завдяки впливу Південних Нідерландів, які належали іспанській династії Габсбургів. Побутові сцени Пітера Артсена (1508 – 1575) та Йоахима Бейкелара (1530 – 1573) мали значний вплив на творчість іспанських художників.

В 1617 році Веласкес отримує звання майстра та отримує право на самостійну роботу, відкриття майстерні та навчання учнів як член гільдії живописців Севільї.

В севільський період, між 1617 та 1622 роками, Веласкес написав дев’ять бодегонесів, які стали початком його творчої кар’єри. Ранні роботи Веласкеса мають значний вплив Караваджо. Темне тло, чіткість та реалізм композиції, світлотіньове моделювання – все це вказує на приналежність до караваджизму. Творчість Караваджо була повною протилежністю ідеалістичному культу прекрасного в італійському Ренесансі. Він писав представників нижчих верств населення з грубими рисами обличчя, в бідному одязі, та босими брудними ногами в біблійних сценах. Караваджо зображував святих з обличчями і тілами сповненими страждання та слідів старіння. Веласкес пом’якшував стилістику караваджизму, використовуючи багато відтінків землянистого кольору.

Та Веласкес не хотів зупинятись на жанрі бодегонес. Він мріяв стати придворним живописцем короля Іспанії. Правда вийшло це у нього не з першого разу. В 1622 році художник вперше їде в Мадрид. Там він пише «Портрет поета Луїса де Гонгора-і-Арготе», який нині зберігається в Музеї витончених мистецтв Бостона. Попри сподівання, що ця картина допоможе йому потрапити до королівського двора, він вимушений повернутися в Севілью ні з чим. Проте, вже через два місяці, Веласкес повертається в Мадрид. Приводом для повернення стала смерть придворного художника Родріго де Вільяндрандо. Його «Портрет Філіпа IV з проханням», який не зберігся до нашого часу так сподобався королю, що Веласкес отримав не лише посаду придворного художника, але й особисту клятву короля, яка була запозичена у Александра Македонського, який в свою чергу приніс її Апеллесу: «ніхто, крім тебе, не буде мене більше писати».

З 1629 по 1631 роки Веласкес подорожує в Італії. Тут, натхненний італійськими майстрами, Веласкес змінює свою манеру письма. Його живопис стає не таким темним, а натуру художник починає зображати в яскравому світлі. Наслідування Караваджо змінюється формуванням своєї живописної мови.

В 1634 році Філіп IV призначає Веласкеса відповідальним за оформлення інтер’єрів нового королівського палацу в Буен Ретіро. В цей же час художник пише картини, які прославляють військові перемоги Іспанії. «Здача Бреди» є найвідомішою роботою того періоду. Композицію для цієї монументальної роботи іспанець запозичив у неперевершеного майстра італійського проторенесансу Джотто ді Бондоне.

В 1648 році Веласкес вдруге їде в Італію за дорученням іспанського короля. Він має придбати античні скульптури та живописні полотна для поповнення королівської колекції. Крім того у нього була і дипломатична місія. Так він провів переговори з папою Інокентієм Х та написав його портрет, який видався настільки вдалим, що з нього було зроблено багато копій для розміщення в офіційних резиденціях. А вже в ХХ столітті, Френсіс Бекон напише свою версію цієї картини видатного іспанця.

В Неаполі, який належав в той час іспанській короні,  Веласкес познайомився з придворним художником Дієго Ріберою та придбав його картини для королівської колекції в Мадриді.

Під час цієї подорожі Веласкес пише свою єдину оголену натуру «Венера перед дзеркалом», яка зберігається в Національній лондонській галереї. Річ у тому, що іспанські художники не мали права писати оголену натуру. Тому в Іспанії Веласкес такого експерименту дозволити собі не міг, а в Італії, яка була територією живописної свободи він міг звернутися до цієї теми.

В 1651 році Веласкес повертається в Мадрид. Після повернення він пише дві найвідоміші свої картини: «Фрейліни» та «Прялі». Обидві картини мають дуже незвичну композицію, натхнення для яких іспанець знайшов в роботах фламандського художника раннього Відродження Яна ван Ейка.

Вперше Веласкес об’єднує жанри та експериментує з глибиною простору в картині 1618 року «Христос в будинку Марфи і Марії». На першому плані зображений інтер’єр будинку та дві жінки. Молода жінка щось перетирає в ступі. На столі ідеально написаний натюрморт: часник, риба, яйця, перець та глечик. Основний релігійний сюжет – Христос і дві сестри в Віфанії – займає маленьку частину полотна на задньому плані. Достеменно не відомо, чи релігійний сюжет – це картина на стіні, відображення в дзеркалі або ж вид з вікна.

До такого прийому Веласкес повернеться потім в картині «Прялі», де на першому плані будуть зображені жінки, які прядуть на велетенських станках. Вони будуть сидіти в позах іньюді з плафону Сікстинської капели, пензля Мікеланджело, яких Веласкес бачив під час свого перебування в Римі. На задньому плані зображена ілюстрація давньогрецького міфу про богиню Афіну та смертну жінку Арахну, яка осмілилась кинути виклик богині в умінні прясти. Не зважаючи на те, що Арахна виграла змагання з Афіною, богиня прирекла жінку, перетворивши її на павучиху, яка змушена була все життя прясти.

Аналогічний прийом, щоправда ще більш складний у Веласкеса використовується і в картині «Фрейліни», де художник пише свій автопортрет перед велетенським полотном. Він наче зображує на ньому інфанту Маргариту з фрейлінами, та на справді він стоїть за її спиною. Підказкою виступає зображення в дзеркалі: король та королева позують придворному художнику для спільного портрету (до речі, спільний портрет королівського подружжя Веласкес ніколи не писав). Гра з простором на цьому не завершується. На задньому плані видно, що з кімнати виходить чоловік, відкриваючи ще один простір. Такі хитромудрі прийому композиції не могли лишити байдужим такого поціновувача живопису, як король Іспанії. В 1659 році Веласкес отримує титул лицаряОрдена Сантьяго.

Через рік він їде до Франції для обговорення «Піренейського миру» та улагодження всіх питань про укладання шлюбу між донькою іспанського короля Марією-Терезією та французьким королем Людовиком XIV. Це була остання місія Веласкеса, по поверненню його охопила лихоманка і 6 серпня 1660 року Дієго Веласкес помирає. Його захоронили з усіма лицарськими почестями в церкві Іоана Хрестителя в Мадриді. А через рік по смерті йому присвоїли посмертний титул лицаря Сант Яго.

Значний вплив на Веласкеса мав його старший сучасник Пітер Пауль Рубенс, який був головним представником бароко в південній частині католицьких Нідерландів. Та слава Рубенса швидко поширились по всій Європі, в той час як ім’я Веласкеса довго було невідомим за межами Іспанії. Можливо це пов’язано з різним темпераментом двох геніїв. Рубенс знав, що замовникам подобаються емоційні сцени з сильними почуттями та динамізмом композиції. Він використовував ці прийоми і у великих вівтарних композиціях, і в історичних картинах. Полотна ж Веласкеса зазвичай сповнені спокою та врівноваженості.

Як колорист Веласкес не поступався Рубенсу. Але Дієго Веласкес віддавав перевагу приглушеним тонам, які начебто підкорювались таємничому поетизму його робіт. В ХІХ ст. таке трактування кольору врешті отримало гідне визнання. Едуард Мане назвав Веласкеса «художником серед художників» («Le peintre des peintres»). Полотна Веласкеса, ледь не вперше в історії, звертаються в першу чергу до зору, ніж до розуму.

Переливи сірого фону Портрету придворного шута Пабло з Вальдоліда Мане описує як «можливо, найвидатніший зразок живопису серед усіх, які були коли-небуть створені». Загалом імпресіоністи вважали Веласкеса своєю предтечою. Вони стояли на тому, що Веласкес створив концепцію чистого бачення, яка була основою імпресіонізму.

Детальніше про золоту добу іспанського живопису та творчість Дієго Веласкеса розкажемо на онлайн курсі «Історія європейського мистецтва». Більше почитати про найкращих художників різних епох можна на сайті Арт-студії «Ліхтарик» в розділі Блог.

Будь-який майстер-клас або лекцію можна подарувати у вигляді подарункового сертифікату.

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам