Українські художниці в Парижі

Подзвоніть зараз і замовте

Ми традиційно мало знаємо про українське мистецтво. А коли мова заходить про художниць, то перелік, зазвичай складається з трьох імен: Катерина Білокур, Тетяна Яблонська та Марія Примаченко. Але вони лише верхівка айсбергу. Творчий спадок українських художниць надзвичайно багатий та заслуговує на гідне визнання.

А розпочати знайомство з талановитими художницями України пропоную з легендарної Марії Башкірцевої (1858 – 1884). Українська та французька художниця прожила дуже коротке життя, але зуміла стати легендою в світі живопису. Її картини прикрашають колекції музеїв Франції, Голландії, США, України та Росії. Росіяни вперто вважають Башкірцеву російською художницею. Однак, дівчинка з Полтавського повіту, яка зробила собі ім’я в Парижі все ж заслуговує на визнання історичної справедливості щодо свого походження.

Марія народилася в Гавронцях на Полтавщині. Її батько очолював дворянство Полтавської губернії, мама – аристократка, поціновувачка мистецтва та літератури. Марія росла дуже талановитою дитиною, вона цікавилась літературою, мовою (вивчала латину та давньогрецьку, вільно володіла англійською, французькою, німецькою та італійською), філософією і точними науками, але особливо захоплювало її малювання. Дівчинка вивчала набагато більше, ніж цього потребувала програма. Вона сама шукала собі нові завдання, виклики та знаходила їх. Окрім інших талантів у Марії був прекрасний голос та абсолютний слух. З її меццо-сопрано їй пророкували кар’єру оперної співачки. Але дівчина обрала собі інший шлях.

Коли Башкірцевій виповнилось 12 років, вона з батьками переїхала до Франції. В Парижі юна Марія почала навчання живопису в Академії Жуліана. Спочатку до неї поставились як до примхливої аристократки, яка просто хоче не нудьгувати. Але вже незабаром Марія змогла змінити враження про себе та викликати повагу до свого працелюбства і живописного таланту. Вона б точно стала найвидатнішою художницею зламу століть, якби не страшний діагноз. У вісімнадцять років Башкірцева отримує вирок – туберкульоз. Після цього Марія прагне встигнути все. Щоденну боротьбу за життя, напружену працю та цікаве життя описує Марія в своєму щоденнику, який вийде друком та стане бестселером.

Марія виграє художні конкурси, отримує схвальні рецензії від критиків, включаючи Еміля Золя. Вона приймає участь у багатьох виставках, її картини успішно продаються. Башкірцева притримувалась феміністичних поглядів (як би ми зараз сказали). Вона писала, що вийти заміж та народити дітей може кожна праля, а їй потрібна слава та визнання. Вона акцентує увагу на тому, що чоловік може досить легко самореалізуватися, а жінці потрібно відповідати уявленням суспільства, не розчаровувати батьків замість того, щоб йти своїм шляхом.

А тим часом туберкульоз відраховував час до смерті: вона втратила свій неймовірний голос, а потім і слух, вона ослабла та майже не могла ходити, але вона продовжувала малювати. Марія мріяла повернутися до батьківського будинку, але через політичну ситуацію не змогла цього зробити. Вона померла не доживши до 26 років. Нажаль після неї лишилось не так багато картин, значну частину з яких було знищено під час революції 1917 року та Другої світової війни. В Україні є лише три картини Башкірцевої в художніх музеях Харкова, Дніпра та Сум.

Ще одна неймовірна українська художниця, яка зробила кар’єру в Парижі – Соня Делоне (1885 – 1979). Яскрава представниця напрямку арт-деко, працювала в стилі футуризму, орфізму та симультанізму. Стала відома завдяки поєднанню живопису та дизайну. Дівчинка народилась в Одесі, дитинство провела в Полтавській губернії, а після смерті батьків переїхала до дядька в Санкт-Петербург, а звідти в Париж. Під час шкільних канікул маленька Соня подорожувала Європою, відвідувала найкращі музеї та отримувала перший мистецький досвід.

Все вказувало на те, що Соня має займатися математикою. Точні науки давались їй легко, вона відрізнялась аналітичним складом розуму та цікавістю до всього нового. Але її хист до живопису теж не можна було не помітити. Так, після школи Соня їде навчатися в Академію витончених мистецтв у Карлсруе в Німеччині, а згодом переїздить в Париж. Саме Париж стане її новим домом на все життя. Тут Соня знайомиться з творчістю ван Гога, Гогена, Матісса, які мали величезний вплив на її становлення як художниці.

Соня була двічі одружена. Побутує думка, що перший шлюб був фіктивний, а другий з Робером Делоне приніс жінці сімейне щастя та партнерство в роботі й творчості. Цікавим фактом є початок абстрактного шляху в мистецтві Соні Делоне. Вважають, що першою абстрактною, геометричною роботою художниці стала ковдра зшита в техніці печворк для маленького сина. Соня та Робер цікавились геометрією та кольором. Вони поєднали ці два захоплення та створили свій яскравий геометричний світ живопису. Такий новий напрям, завдяки Гійому Аполлінеру, отримав назву- орфізм.  Соня і Робер називали свій живопис «симультанізмом» – відображенням мистецтва колористичними колами. Багато колориту в цей живопис принесла Соня з дитячих вражень про українську культуру, колориту національних костюмів та яскравих народних свят, які вона бачила в дитинстві.

В 1913 році Соня вирішує створити першу «сукню-поему», де поєднує свої яскраві образи з віршами. Вона вперше сама вдягає таку сукню на вечірку та викликає хвилю цікавості. Так починається її дизайнерська кар’єра. Вона співпрацює з Дягілєвим та робить ескізи костюмів і декорації для балету «Клеопатра». Початок ХХ ст. ідеальний час для співпраці художників з театром. Ми побачимо це на прикладі ще однієї української мисткині – Олександри Екстер.

Однак, саме дизайн приніс Соні Делоне світову славу. У 1925 році вона відкриває свій перший модний дім. Вона займалась проектуванням одягу, дизайном автомобілів, книжковими ілюстраціями та ткацтвом килимів. Крізь всі її проекти проходила червоною ниткою ідея поєднання яскравих кольорів та геометричних форм.

Художниця прожила довге й насичене життя. В 90 років отримала Орден Почесного легіону, в 1964 році в Луврі відбулася її прижиттєва виставка. За рік до того Соня подарувала Лувру більше ста своїх робіт.

Нажаль, в Україні творів Соні Делоне немає. Відсутні й знання про цю неймовірну українсько-французьку художницю, яка за життя визнавала себе українкою. У 2019 році в Києві відбулася виставка її робіт в приватній галереї. Чекаємо велику виставку присвячену творчості Соні Делоне в національному музеї, а заразом і монографію про вплив українського народного мистецтва на її живопис та дизайн.

Соня Делоне була подругою вище згаданої Олександри Екстер (1882 – 1949) – амазонки українського авангарду, яскравої представниці кубізму та футуризму, жінки, яка зробила революцію в сценографії. На відміну від Делоне і Башкірцевої, у Екстер не було української крові (батько – білорус, а мама – грекиня). Проте, її художнє становлення відбулося в Києві, тут же Олександра створила свою художню школу.

Екстер навчалась в Київському художньому училищі разом з Олександром Архипенком (всесвітньо відомим скульптором). Серед її вчителів був Микола Пимоненко та Сергій Світославський. Не зважаючи на високий рівень мистецької освіти Києва того часу Олександрі чогось бракувало і вона поїхала в Париж шукати нових горизонтів. І знайшла свій шлях саме там, в майстерні Пабло Пікассо. Вона побачила кубізм, віднайшла нову філософію мистецтва, яку допрацювала, адаптувала та удосконалила. Кубізм Пікассо та Брака був досить монохромним і це не влаштовувало Екстер. Вона, як і Соня Делоне, була дуже добре знайома з українським декоративно-прикладним мистецтвом, колоритом вишивок та вибійок, розписами хат та гуцульськими килимами. Саме цей місцевий колорит Олександра додає до своїх кубістичних картин.

В сценографії Екстер зробила справжню революцію. Вона замінила пласкі мальовані декорації об’ємними, багатоярусними, рухливими конструкціями. А театральні костюми вона розробляла гармонійними по колориту до декорацій. Крім того, Екстер запропонувала розмальовувати фарбами обличчя акторам. Цей грим доповнював костюми та декорації. Таким чином, вона створювала єдиний колористичний простір на сцені, який доповнював драматургію вистави.

В своїй київській майстерні Екстер відкриває школу живопису для дітей, де навчає абстрактному мистецтву. А через дорогу від її майстерні знаходилась школа Олександра Мурашка з класичним викладанням живопису. Ось такий був дивовижний художній осередок біля оперного театру (зайве буде казати, що ні музея Мурашка, ані Екстер в тих будинках зараз немає, відсутні навіть банальні меморіальні дошки). Проте, в Національному художньому музеї є велика збірка картин художниці, які знаходяться в постійній експозиції на другому поверсі.

Після приходу радянських військ в Київ, Олександра Екстер була змушена поїхати з міста. Спочатку вона їде до Одеси, а потім до улюбленого Парижа. Однак, в Парижі її життя складається не так успішно, як вона розраховувала. Її майже не запрошують в театр, та і взагалі роботи видається не багато. Останні роки Екстер прожила самотньо в передмісті Парижа.

До когорти Екстер та Делоне варто приєднати ще одну мисткиню, життя якої теж було пов’язане з Парижем – Софію Левицьку (1874 – 1937). Життя не було прихильне до Софії. Хіба що безтурботне дитинство в родині поміщиків на Поділлі та часті візити до Києва. А ось в 19 років її видали заміж за лікаря, який сильно пиячив та знущався над нею. В шлюбі вона народила хвору доньку, яка виявилась нікому не потрібною. Сама Софія не могла дати їй ради, тому лишає дитину в батьківському домі і їде на навчання в Париж. Тут вона вступає до школи Еколь де Боз-Ар, копіює картини в Луврі та суцільно поринає в мистецький світ, вдруге виходить заміж.

В Парижі Софія активно виставляється: Салон «Незалежних», Осінній салон, Друга виставка кубістів. Левицька має замовлення на свої роботи та паралельно займається перекладом Гоголя на французьку мову. Вона перекладає «Вечори на хуторі біля Диканьки» та робить ілюстрації для французького видання. Графіка займала велику частину робіт художниці. В живопису та графіці стиль Левицької обумовлювався знанням традиційного українського народного декоративно-прикладного мистецтва.

Нажаль, після Другої світової війни лишилося дуже мало творів української художниці. Монографічних досліджень про її творчість наразі теж немає. Ім’я Софії Левицької ще чекає свого часу для того щоб виринути із забуття та засяяти новими барвами.

Щоб дізнатися більше про українських художниць – приєднуйтесь до лекцій з українського мистецтва в арт-студії «Ліхтарик». Лекції доступні онлайн та офлайн. Зробіть приємне своім близьким – подаруйте сертифікат на майстер-класи або лекції арт-студії Ліхтарик

А наостанок хотілося б сказати: для того, щоб рухатися далі, треба озирнутись та подивитись уважно на тих, хто проклав нам шлях до тієї точки, де ми зараз знаходимось. Не знаючи своє коріння, не можна рухатись вперед. Культура, мистецтво та література – це фундамент на якому стоїть будь-який народ та окрема людина. Давайте цікавитись своїм спадком, оскільки він того вартий.

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам