Рафаель Санті

Подзвоніть зараз і замовте

Є художники, яких знає кожен школяр. І з доби Високого Відродження до нас дійшло цілих три таких імені: Леонардо, Мікеланджело та Рафаель. Їх можна було б описати так: винахідник-художник, скульптор-архітектор-художник, художник-архітектор. У кожного з них була своя пристрасть, у Леонардо – інженерія, у Мікеланджело – робота з каменем та його неймовірні скульптури, а у Рафаеля – живопис.

Якщо Леонардо та Мікеланджело прожили довге, насичене мистецтвом життя, то Рафаель, нажаль, помер молодим та він лишив нам неймовірні скарби. Рафаеля Санті часто називають Рафаелем Урбінським, це пов’язано з місцем його народження – містечком Урбіно, що належав до володінь могутнього герцога Монтефельтро. Батько юного Рафаеля теж був художником і працював при дворі герцога. Тут слід відзначити, що син значно перевершив творчі успіхи батька.

Рафаель жив в оточенні ренесансного мистецтва. В Урбіно працювали такі метри як Лука делла Роббіа, П’єро делла Франческа, Леон-Баттіста Альберті.

Згодом Рафаель переїздить до Перуджі, де вчиться в майстерні П’єтро Перуджино. Найвидатніший майстер умбрійської школи мав значний вплив на ранні твори Рафаеля. Перуджино був одним з найкращих майстрів фрески свого часу. А в 1481 році він отримав замовлення від Папи Сикста IV на розпис стін Сікстинської капели. Його фреска «Христос передає ключі від раю Апостолу Петру» надихнув Рафаеля на композицію «Заручини Діви Марії». Рафаель мріяв про замовлення на розпис плафону Сікстинської капели, адже в капелі працювали в різний час найкращі художники Італії: Гірландайо, Боттічеллі, Лука Сіньйореллі. Але Рафаелю не судилося працювати в цьому святилищі мистецтва. Замовлення отримав його головний конкурент Мікеланджело, хоча він і не прагнув живописної роботи.

Та у Рафаеля в Римі були потужні зв’язки. Він дружив з головним архітектором Риму – Донато Браманте. Окрім проекту оновленого Собору святого Петра, Браманте спроектував Ватиканський палац та інші визначні будівлі. Він з радістю запрошував до Риму художників умбрійської школи та створював могутню конкуренцію флорентійцям, які були чи не найбажанішими майстрами в усій Італії.

Флоренція мала значний вплив і на становлення Рафаеля. У 1504 році молодий художник приїздить до головного міста доби Відродження, де бачить шедеври Арнольфо ді Камбіо, Доменіко Гірландайо, Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. І безумовно його вражає купол Санта-Марія-дель-Фйоре – проект Філіппо Брунеллескі. Цей собор стане визначальним джерелом натхнення в архітектурі для Рафаеля та Мікеланджело під час роботи над Собором святого Петра після смерті Браманте.

Ранні живописні роботи Рафаеля написані темперою. Це пов’язано з впливом його наставника Перуджино, який писав темперою (фарба на основі яєчного жовтка). Темпера була домінуючою живописною технікою до революції, яку здійснив Ян ван Ейк, експериментуючи з олійними фарбами.

Рафаель здобуває собі ім’я завдяки своїм портретам. Його витончена манера, ідеалізовані образи та неперевершене володіння пензлем робить його затребуваним художником. Він пише портрети для Анжело та Маддалени Доні, які раніше замовляли станкову картину Мікеланджело. До речі, «Мадонна Доні» єдина станкова картина Мікеланджело, яка дійшла до нашого часу. Рафаель же прекрасно зображує ошатний одяг та прекрасні коштовності подружжя. Та славу Рафаелю принесли не портрети, а його образи Богоматері та фрески в Ватикані.

Рафаеля часто називають майстром Мадонн. І в цьому немає жодних перебільшень. Навряд чи будь-який інших художник створив таку кількість різноманітних образів Діви Марії. Найкращою ж роботою на цю тему вважається «Сікстинська Мадонна» (1514 року), яка зберігається в Галереї старих майстрів у Дрездені. В Німеччину картина потрапила у XVIII ст. за допомоги Августа ІІІ Фрідріха, який придбав картину за 70 кг золота.

Август ІІІ був курфюрстом Саксонії, королем Польщі, Великим Князем Литовським і Руським та славився своїм меценатством.

Розмір «Сікстинської Мадонни» складає вражаючі 2,56 х 1,96 метри. Це було замовлення папи Юлія ІІ, того самого, який запросив Рафаеля в Рим для розпису своїх апартаментів (зараз відомих, як Станці Рафаеля) та Мікеланджело для розпису плафону Сікстинської капели. Це була вівтарна композиція церкви при монастирі Святого Сікста в П’яченці. Імовірно, Папа Юлій ІІ замовив цю масштабну роботу щоб відсвяткувати свою перемогу над французькими військами та повернення міста в Папську область. Юлій ІІ був папою войовничим. Він вперше за понад п’ятсот років повів військо в бій, будучи головою католицької церкви. Сучасники згадують його, як людину з залізною волею, який підкорював собі всіх. Юлій ІІ міг з кулаками накинутись на людину, яка моментально не виконували його наказ та не було при дворі нікого (крім Мікеланджело), хто міг би сперечатися з Папою. Завдяки своїм воєнним походам, Юлій ІІ повернув значну частину втрачених земель, суттєво підкосив позиції французів на італійській землі. А ще Юлій ІІ прагнув повернути Риму колишню славу. Заради цієї мети він навіть зруйнував стару базиліку Святого Петра і почав грандіозне будівництво. Сучасники кажуть, що Юлій ІІ перетворив Рим на будівельний майданчик. А ми багатьом неперевершеним спорудам та фрескам завдячуємо задуму цього тиранічного володаря Риму.

Найважливіше своє замовлення Рафаель отримує у 25 років від того самого Юлія ІІ. Це розпис нових апартаментів Папи, куди він хотів переїхати, щоб не жити і не працювати там, де все нагадувало про його заклятого ворога – Папу Олександра VI Борджіа. Художника володарю Ватикану радить Браманте. Безумовно, Браманте хотів для свого протеже і замовлення по розпису плафону Сікстинської капели. Але тут Юлій ІІ точно знав хто йому потрібен, і це був не перспективний Рафаель, а досвідчений Мікеланджело (хоча досвід його і полягав в скульптурі). Апартаменти, розписані Рафаелем, згодом будуть носити саме його ім’я та стануть найвідвідуванішими приміщеннями Ватикану на рівні з Сікстинською капелою.

Станці Рафаеля – це чотири кімнати приблизно 9 х 6 метрів, стіни яких розписані Рафаелем та його учнями після смерті майстра. Роботи тривали з 1508 по 1517 рік. Одночасно з Рафаелем, який працював над масштабним замовленням, в Сікстинській капелі створював свій неперевершений шедевр Мікеланджело Буонарроті.

Найвідомішою та найпершою є Станца делла Сеньятура – робочий кабінет Папи Юлія ІІ, який прославився фрескою «Афінська школа». Тема, яка об’єднує весь розпис кімнати – духовна діяльність людини. «Афінська школа» символізує філософію, «Диспут» – богослов’я, «Парнас» – поезію, а «Мудрість, помірність, сила» – правосуддя. Та широкому загалу відома саме фреска присвячена філософії завдяки зображенню сучасників Рафаеля в образах давньогрецьких філософів та вчених.

Центральне місце серед усіх персонажів «Афінської школи» займають Платон, який показує пальцем вгору, символізуючи світ ідей і Арістотель, який тримає в руці  «Нікомахову етику». Образ Платона Рафаель взяв з Леонардо да Вінчі. Крім Платона і Арістотеля тут можна побачити Сократа, Піфагора, Епікура та Діогена. Евкліда ж Рафаель зобразив схожого на свого друга і покровителя Донато Браманте.

Коли фреска була закінчена, Мікеланджело закінчив половину плафона Сікстинської капели і відкрив її для загального огляду. Це була визначна подія, яку Рафаель не міг пропустити і він пішов дивитися на роботу свого головного конкурента. Розпис Мікеланджело на стільки вразив юного Рафаеля, що він повернувся до «Афінської школи» і дописав ще одного персонажа – Геракліта Ефеського, який неймовірно схожий на Мікеланджело. Такий образ для Мікеланджело, Рафаель обрав не просто так. Видатний скульптор та давньогрецький філософ мали схожий характер, вони були геніальними в своїй справі, але відлюдькуватими, похмурими та впертими. Геракліта навіть називали Темним. Тож, Рафаель увіковічнив образ свого головного конкурента в своїй найкращій роботі, віддавши йому шану та акцентувавши увагу на особливостях характеру. До слова, Рафаель був дуже харизматичним, відкритим та приємним у спілкуванні, чого не можна сказати про Мікеланджело.

У фресці «Диспут», яка являє собою тріумф церкви Рафаель також звертається до портретів своїх видатних земляків – Данте Аліг’єрі (без нього годі уявити Італійське Відродження), флорентійського монаха Савонаролу (одного з найбільших критиків папства, передвісника протестантизму та харизматичного лідера, який здійснив політичний переворот у Флоренції) та дивовижного живописця і монаха домініканського ордену Фра Анджеліко.

«Парнас» – це символ поезії, який теж сповнений видатних особистостей. Навколо Аполлона – покровителя поезії зображені Гомер, Вергілій, знову Данте, Петрарка, Овідій, Горацій та найвідоміша поетеса античності – Сапфо.

Станца д’Еліодоро присвячена захисту церкви. Тут зображені дива, в яких безпосереднє втручання Бога рятує ситуацію. Таке трактування пов’язане з невдалим військовим походом Юлія ІІ, коли він програв французам та опинився перед загрозою втрати не лише територій, а й папського престолу. Та Юлій ІІ був не з тих, хто так легко кориться долі.

Як і в Станца делла Сеньятура, тут чотири фрески: «Вигнання Іліодора з храму», «Месса в Больсене», «Звільнення Святого Петра з в’язниці» та «Зустріч Льва Великого з Аттілою». Всі чотири фрески зображують неймовірні дива, які врятували церкву. Саме те, що було потрібно Папі, щоб встояти перед Церковний Собором, який за його спиною почали збирати французькі кардинали за наказом короля Франції.

Остання робота над якою безпосередньо працював Рафаель – Станца «Пожежа в Борго». Далі над фресками за ескізами Рафаеля вже працювали його учні.

І якщо з Рафаелем-художником знайомий кожен, хто хоча б трохи цікавиться мистецтвом, то з його архітектурним доробком знайомі не всі. А між тим, Рафаель зробив кілька дійсно прекрасних проектів.

До слова, саме Рафаелю ми завдячуємо перекладу з стародавньої латини одного з найкращих архітектурних трактатів «Десять книг про архітектуру». Переклад був зроблений на замовлення Рафаеля. Його напрацювання знайшли своє відображення в палаці Відоні-Каффареллі, палаці лікаря папи римського Джакопо Антоніо да Брешиа та навіть у Соборі Святого Петра.

В Римі Рафаель розробив проект церкви Сант Еліджіо дельї Орефічі. Крім того він отримав замовлення на будівництво вілли для кузена Папи Льва Х з родини Медічі. Це вже відбулося після смерті папи Юлія ІІ. Слід віддати належне Рафаелю, він міг знайти собі гарне місце при дворі будь-якого вельможі. Та жити довго Рафаелю не довелося. Він помер молодим 5 квітня 1520 року. Він прожив всього тридцять сім років. Похований же Рафаель в римському Пантеоні та увінчаний мармуровою скульптурою Мадонни. Все як заповідав майстер. Діва Марія, яка супроводжувала його все життя в роботі, лишилася з ним на вічно.

Детальніше про мистецтво італійського Відродження та геніїв Ренесансу можна дізнатися на онлайн курсі «Історія Європейського мистецтва».

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам