Потрапляючи в художній магазин дуже складно орієнтуватися в назвах олійних фарб. Кіновар, окис хрому, кадмій, умбра, вохра, кобальт, ультрамарин та берлінська лазур – всі ці назви прямо оточують Вас з усіх боків. Звісно є викраски, які допомагають визначитись з кольором, але хотілось би розібратися з усіма цими назвами? Тоді Вам стане у нагоді ця інформація.
Отже, чому просто не написати на тюбику фарби: синя, зелена, червона, жовта? А тому що кожен з цих кольорів має цілий ряд особливостей та відтінків. А в минулому взагалі було неможливо прийти в художній магазин та обрати собі фарбу по викрасці. Треба було самостійно готувати фарби з пігментів. От саме від пігментів і пішли всі ці не звичні для нас, але такі природні для старих майстрів назви.
Почнемо з початку: кожна олійна фарба складається з пігменту та в’яжучої речовини. Зараз пігменти переважно штучні, а ще років 100-150 тому всі пігменти були виключно натуральні. Натуральні пігменти поділяються на мінеральні та органічні.
Всі пігменти мають ряд характеристик від якості яких і залежить ціна того чи іншого пігменту:
Пігменти відіграють важливу роль в історії мистецтва, адже саме вони надають фарбам їхній колір і виразність. Кожен відтінок має власну хімічну структуру, історію та навіть символіку, що формувалася століттями. Пігменти можуть бути природного або синтетичного походження, а їхні назви часто відображають їхнє джерело, регіон походження чи історичний контекст використання.
У доісторичні часи художники створювали фарби з природних мінералів та рослин. Одним з найдавніших відомих пігментів була вохра — жовтий, червоний або коричневий пігмент, отриманий із залізних оксидів. Вохра використовувалася ще 40 000 років тому для створення печерних малюнків, таких як ті, що знайдені в печерах Ласко у Франції.
Інший популярний стародавній пігмент — малахіт, зелений мінерал, який застосовували у Стародавньому Єгипті для декоративного мистецтва і косметики.
Лазурит або ультрамарин також має багату історію. Цей насичений синій колір видобували з лазуритового каменю, що був доступний лише в Афганістані. У середньовіччі його цінували на вагу золота, і він став символом багатства та престижу, використовуючись для зображення святих та королівських персон.
У середньовіччі мистецтво розвинулося завдяки впливу алхімії. Художники та вчені почали експериментувати з різними матеріалами, шукаючи нові кольори. Наприклад, свинець був відкритий у Середньовіччі й часто використовувався в іконописі. Згодом цей пігмент був замінений на більш стійкі та безпечні синтетичні варіанти, адже свинець має токсичний ефект. У добу Відродження пігменти стали важливою складовою візуального вираження італійських майстрів. Скажімо, знаменитий пігмент верміліон (червона кіновар) отримували з мінералу кіновар, що містить ртуть. Верміліон був популярним у картинах Тиціана та Боттічеллі, хоч і становив небезпеку для здоров’я.
Із розвитком хімії в XVIII столітті з’явилися синтетичні пігменти, що стали безпечнішою та доступнішою альтернативою натуральним. Одним з перших синтетичних кольорів був пруський синій, відкритий випадково в Німеччині на початку XVIII століття. Цей насичений синій колір швидко став популярним серед європейських художників і використовувався для створення драматичних ефектів у живописі. Інший важливий синтетичний пігмент — кобальтовий синій, що був винайдений у XIX столітті. Кобальтовий синій, на відміну від ультрамарину, був доступнішим та менш токсичним, що зробило його популярним серед імпресіоністів, зокрема у роботах Ван Гога
Традиційно в живопису використовують два види білил: титанові та цинкові.
Титанові білила відомі з стародавніх часів. Їх використовували в медицині. До речі, часто художники та фармацевти працювали в одних цехах через те, що використовували одні й ті ж самі хімічні речовини але з різною метою. Повертаючись до титанових білил слід відмітити, що для живопису вибирають білила з 30% гідрату оксиду титану. Перевагою титанових білил є пластичність та покривна здатність. Хоча вона і може втрачатися з часом від надмірної взаємодії з вуглецевим газом. Цей пігмент має високу світлостійкість. Однак в темряві титанові білила можуть жовтіти. Ще одним недоліком титанових білил є їх нестійкість у взаємодії з деякими іншими пігментами.
Цинкові білила – це білий порошок, який відомий ще зі стародавніх часів та використовувався виключно в медицині і лише з ХІХ ст. художники взяли його в свій арсенал. А з середини ХХ ст. цинкові білила отримали широке поширення серед художників та суттєво потіснили титанові. Однак, цинкові білила далеко не ідеальні. Олійні фарби на основі цинкових білил можуть сохнути до 6-7 місяців. Реакція між рослинними фарбами та цинковими білилами може призвести до тріщин або навіть облущення фарби. Крім того цинкові білила впливають на світлочутливість краплаку, берлінської лазурі та фіолетового кобальту. Ну і в своїх покривних якостях цинкові білила також поступаються титановим.
Часто художники змішують титанові та цинкові білила, щоб нейтралізувати негативні особливості кожного з цих пігментів.
Марс – група штучних пігментів, що можуть варіюватися в кольорі від жовтого до червоного. Колір, який дає марс надзвичайно яскравий. Ця яскравість набагато інтенсивніша, ніж у натуральної вохри. Всі марси мають високу світлостійкість. Ще однією перевагою марсу є його здатність бути стійким при змішуванні з іншими фарбами.
Сажа газова – найрозповсюдженіший чорний пігмент. Сажу газову отримують з природного газу неподалік нафтових родовищ. Вона має велику покривну здатність та світлостійкість. Сажа газова не впливає на хімічні та фізичні властивості інших фарб. Єдиним її недоліком є повільне висихання.
Кіновар – це один з найдавніших мінеральних пігментів, що дає яскраво-червоний колір. Кіновар знаходили на розписах неолітичної доби в Анатолії (сучасна Туреччина) та Китаї (7000 – 5000 років до н.е.). В Єгипті та Греції кіновар використовували для розфарбовування статуй, а в Римський імперії її часто використовували для настінних розписів. У Візантії кіновар став імператорськім кольором. А в добу Відродження кіновар була головним червоним кольором для релігійного живопису. З ХІХ ст. Кіновар замінили на дешевший червоний пігмент – кадмій.
Кадмій відкрили в ХІХ ст. у Німеччині. Кадмій червоний може бути помаранчево-червоним, світлим, темним або пурпурним. Відтінок залежить від співвідношення хімічних елементів у структурі фарби. Кадмієві фарби мають велику криючу здатність, вони не змінюють колір після висихання, але можуть жухнути при додаванні пінену (його часто використовують в якості розчинника для олійних фарб). Окрім червоного, існує ще жовтий кадмій (світлий, середній, темний). Ці фарби не темнішають при змішуванні з свинцевими білилами, але змінюють колір при змішуванні з вохрою та сієною (та іншими фарбами на основі окису заліза). При змішуванні з синім, жовтий кадмій утворює ряд зелених відтінків.
Сієна – це жовто-коричневий пігмент, що був стандартом коричневого для Караваджо та інших живописців 17 – 19 ст. Виділяють сієну натуральну, палену и темну.
Вохра – це природній пігмент окису заліза з примісями глини. Колір вохри буває від світло-жовтого до коричнево-жовтого. Вохра традиційно є ключовим пігментом на палітрі будь-якого живописця.
Ультрамарин – це складна хімічна сполука, що дає синій колір. В старовину ультрамарин отримували з дорогоцінного каменю – лазуриту (ляпіс-лазурі), який був одним з найдорожчих пігментів. В Китаї ультрамарин використовували для розпису фарфору, а в європейському мистецтві ультрамарин часто був кольором Мадонни. Ультрамарин має великий ступінь світлостійкості.
Окис хрому почали використовувати в якості пігменту в ХІХ ст. Він дає насичений темно-зелений колір фарби. Окис хрому невід’ємний пігмент на палітрі художників ХХ ст. та сучасності.
Берлінська лазур відома з 18 ст. Вона дає колір від темно-синього до яскраво- синього в залежності від зміни хімічного складу. Вважається, що берлінська лазур прекрасно підходить для написання неба та води. Берлінська лазур має середню світлочутливість.
Кобальт в основному використовується в якості синього кольору. В Середньовіччі кобальт був дешевою альтернативою ультрамарину. Але з кобальтом треба бути обережним. При додаванні великої кількості олії колір стає брудним сіро-зеленим та втрачає свої живописні властивості. У кобальта є неймовірні переваги стосовно інших синіх пігментів: він має максимальну світлостійкість та абсолютні криючі властивості.
Це лише кілька основних пігментів, але ми ще будемо продовжувати говорити на цю тему. Окремо розберемо жовті, білі, червоні, сині та коричневі пігменти в наступних статтях. А ближче познайомитись з фарбами можна на наших майстер-класах олійного живопису, що проходять щодня в нашій художній студії.
Пігменти мають багату історію, яка демонструє, як змінювалися технології, світогляд і мистецькі уподобання. Від натуральних мінералів до високотехнологічних синтетичних фарб — кожен пігмент розповідає свою історію. Тепер художники мають безліч варіантів для вираження своїх ідей, поєднуючи традиції минулого з можливостями сучасності.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
