Пейзаж. Становлення жанру

Подзвоніть зараз і замовте

Пейзаж – жанр живопису, який зараз є одним з найулюбленіших, раніше не користувався популярністю. Взагалі, вважалось, що це «низький» жанр. Не рівень портрету, історичним або міфологічним картинам. Дослідженню пейзажу, логічно, що теж приділяли мало уваги. Ми ж хочемо показати один надзвичайно цікавий метод дослідження пейзажу, який запропонував у ХХ ст. Кеннет Кларк.

Кеннет Кларк – це англійський мистецтвознавець та видатний історик мистецтва. Він був наймолодшим в історії директором Лондонської Національної галереї в надзвичайно складні часи Другої Світової війни. Його робота в Галереї припала на 1934 – 1945 роки. Після війни Кеннет Кларк викладав у Школі красних мистецтв Слейда в Оксфорді. По матеріалам його лекцій вийшла прекрасна книга «Пейзаж в мистецтві».

На справді, глибина і деталізація зображення природи пропорційні нашій спробі знайти гармонію з природою. Щоб краще зрозуміти цю тезу подивіться на пейзажні зображення стародавніх часів: мозаїки Риму або фрески крито-мікенської культури. Тогочасні люди прагнули відобразити поля шафрану та неймовірні пейзажі, які оточували невеличкі тогочасні міста. Можливо з технічної точки зору нам зараз деякі зображення здаються занадто стилізованими та увага майстрів до деталей і любов до об’єкта зображення вражає.

Кеннет Кларк поділяє зображення пейзажів на декілька видів:

  • Пейзаж символів;
  • Пейзаж реальності;
  • Пейзаж фантазії;
  • Ідеальний пейзаж.

Що ж таке ці різні види пейзажів та яка між ними різниця. Для початку, хочеться відмітити, що в цій класифікації найменше враховується хронологічна складова. Але, ми почнемо розгляд саме з хронології, а потім повернемось до теорії Кеннета Кларка.

Хронологічно про пейзаж можна говорити, починаючи з крито-мікенської культури та фресок, які дійшли до нас з островів Крит та Санторіні. Зараз фрагменти цих безцінних фресок, які дійшли до наших часів можна побачити в археологічному музеї Іракліона. Дивовижні стилізовані поля шафрану в стінописі виглядали, певно, неймовірно.

Наступні прекрасні зразки вже Римської доби ми знаходимо в Помпеях та Геркуланумі. Міста, які були поховані під попелом після виверження вулкану Везувій законсервували для нас дивовижні зразки стінопису та мозаїк, де присутній пейзаж. Завдяки прекрасно збереженим взірцям стінопису з цих міст, науковці виділяють так звані чотири типи помпеянського живопису. Один з цих типів як раз про пейзаж. А точніше, про спосіб декорування стін суцільним зображенням природи. Таким чином, у людини мало скластися враження, що обмежень, які утворюють стіни не існує. Це чи не перша спроба створення альтернативної реальності.

З приходом Християнства багато чого змінилось і ставлення до пейзажів також. Переважно зображення природи перейшли з великих площин стіни на маленькі сторінки рукописних книг.

І ще один важливий нюанс, першими виокремили пейзаж в окремий жанр не європейці, а китайці. Саме в Китаї, з його уважним ставленням до природи виникли глибокі розробки способів зображення природи. В Європі ж пейзаж тривалий час грав роль фону, свого роду театральної декорації. Саме на фоні цієї декорації розгорталися головні події. Прихід же християнства в значній мірі звів пейзаж нанівець. Хоча в ранні періоди християнства, пейзаж ще зустрічається на релігійних картинах та згодом всі зображення переходять на золоте тло. І лише епоха Відродження змінить розстановку сил для пейзажу. Втім, навіть в найтяжчі роки для пейзажу його можна зустріти в ілюмінованих манускриптах. Бестіарії безкінечно радують нас своїми трактуваннями природи.

Ситуація змінюється з приходом доби Відродження, а ще з розробкою сюжетів, пов’язаних зі Святим Франциском. Франциск Ассізький за переказами мав неймовірний дар – він розумів мову птахів і тварин та проповідував їм. Тому сюжети з зображенням Франциска на лоні природи стали прекрасним джерелом натхнення для художників.

Подальші епохи бароко та рококо не приділяли багато уваги пейзажам. Хоча саме за доби бароко, в 17 столітті виокремлюється інший жанр – натюрморт.

А ось романтизм зробив для пейзажу чимало. Про що поговоримо трохи згодом. Ну і безумовно, барбізонська школа та імпресіоністи вивели пейзаж на лідируючі позиції жанрів живопису. Хоча, заради справедливості, слід відмітити, що далося їм це тяжко.

Повертаємось до теорії Кеннета Кларка та пейзажів символів. Середземноморські спроби зображення пейзажу хоч і виглядають вражаючими та греки (як згодом італійці доби Відродження) були людиноцентричні. І цей факт яскраво відображається в пейзажі. Пейзаж – це сцена для розгортання подій між людьми та богами. Аналогію можна провести з описами природи в «Одіссеї». Хоча саме елліністичні художники й створили першу пейзажну школу в західному світі.

І хоча пересічному глядачу здається, що між античністю та християнським світом лежить прірва – це абсолютно не так. Віденська Книга Буття 560 року являє собою унікальне явище поєднання двох світів. Художник, якого називають Ілюзіоніст, зумів передати єдину атмосферу пейзажу в ілюстраціях, не зважаючи на візантійське трактування людських фігур.  В Утрехтській псалтирі ІХ ст. також прослідковуються елліністичні впливи в пейзажних мотивах. Як бачите, прірва між двома епохами не така вже й нездоланна, як здається на перший погляд.

Однак, чим глибше ми йдемо в Середньовіччя, тим більш символічним стає пейзаж. А річ тут в тому, що згідно християнської філософії, земне життя – це лише мить. На цьому світі ніщо не має забирати надмірно нашої уваги, адже концентруватися людина має на вічному та на досягненні Царства Небесного (тобто праведного та часто стражденного життя заради можливості потрапити в рай після смерті). Саме ця філософія породжує декоративно-символічне мистецтво Середньовіччя.

Але, якщо в античності поштовх для розвитку пейзажу в живопису дав Гомер і Вергілій, то в християнському світі це був Данте Аліг’єрі. Його вклад в розвиток всього мистецтва доби Відродження, а отже і всіх наступних епох неможливо переоцінити. Саме в описах природи в «Божественній комедії» відбувається перехід від світу раннього Середньовіччя, який лякав людину до світу де Бог починає проявлятися в природі. Найвеличніший поет своєї епохи Данте та найвеличніший художник свого часу Джотто були друзями. Немає сумнівів, що поезія Данте вплинула на творчий шлях Джотто. Хоча він і не приділяв своїм пейзажам великої уваги та саме Джотто відійшов від візантійського золотого тла для зображення релігійних сцен. Його голі скелі створені для підтримання та виокремлення кожної сюжетної групи людей на фресці. Та все ж це вже скелі, окремі деревця, а не просто однотонний фон.

А з суто живописної точки зору тут ще не приділяється увага світлу, яке і робить пейзаж справжнім пейзажем. В італійському живописі світло так і не стало першою скрипкою пейзажу. А ось Поль Лімбург – нідерландський мініатюрист та автор Розкішного часослова герцога Беррійського досягнув нової єдності тону в живопису у 1410 році. А через п’ятнадцять років Хуберт ван Ейк в своєму «Поклонінні агнцю» на панелі Гентського вівтаря написав абсолютно новий пейзаж. Цей новий тип пейзажу Кеннет Кларк називає пейзажем реальності.

Перші пейзажі Нового часу з’являються в «Туринському часослові» і Кеннет Кларк вважає їх автором саме Хуберта ван Ейка. Унікальність цих пейзажів полягає в тому, що так і не було знайдено їх попередників, своєрідного джерела з якого вони б могли вийти.

Цікавість до характерних особливостей конкретної місцевості найбільше проявляється в акварелях Альбрехта Дюрера. На відміну від північних художників, які в пейзажі реальності спирались на те, що бачили власними очима, італійці спиралися на закони перспективи розроблені Філіппо Брунеллескі. Та точний математичний розрахунок, який ідеально підходив для побудови архітектурного простору або ж інтер’єру на природний пейзаж впливав «вбивчо».

Зовсім інша історія відбувається у Венеції. Пейзажи Джованні Белліні – художника, який став родоначальником венеційської школи живопису – сповнені любові до кожної деталі. Такий підхід був не характерний для італійських майстрів. Та Белліні закладає основи для подальшого розвитку пейзажу в Венеції та створення однієї з найкращих живописних шкіл Європи. Така увага до пейзажу призведе до технічних напрацювань в роботі з колоритом та світлом, які ми побачимо і у наступних поколіннях.

На Півночі ж Європи пейзаж реальності буде розробляти найкращий нідерландський пейзажист – Пітер Брейгель.

Але надмірна цікавість до реальності переросла в розробку фантазій. Так зародився пейзаж фантазій. І тут ми зупинимось на картинах Маттіаса Грюневальда. Його пейзажі знову лякають глядача. Вони зловіщі, величні та всеосяжні. В скелях та деревах Грюневальда точно ховаються чудовиська. Як же без них може обійтися такий дикий пейзаж. А якщо поєднати це з емоційно насиченими релігійними сценами, які відбуваються в цьому пейзажі (зверніть увагу, що не на фоні пейзажу, а безпосередньо в ньому).

А що ще надає цьому пейзажу фантастичності? – Світло. Яскраве, різке, контрастне світло, яке викликає почуття занепокоєння. Яскраві приклади такого пейзажу фантазії ми бачимо і в роботах Ель Греко. Подивіться на його «Вид Толедо під час грози». Відчуйте цей контраст, відчуйте душу Толедо. Як не дивно, Ель Греко – художник родом з острова Крит, який знайшов свій шлях саме в Іспанії. Цей пейзаж Толедо не схожий ні на зображення, характерні Середземноморській традиції, а ні на пейзажі XVI ст. Він набагато ближче до романтичних пейзажів XIX ст. Тут є щось, що потім ми побачимо у Тернера та Ван Гога. Можливо секрет криється в унікальному поєднанні візантійської традиції, якій намагався слідувати Ель Греко та маньєризму.

Композиційна схема маньєризму, яка вийшла з доби Відродження, і стала ніби проміжним етапом між двома великими епохами, підготувала ґрунт для одного з найкращих пейзажистів – Пітера Пауля Рубенса. Не зважаючи на те, що Рубенс на вершині своєї слави часто залучав Яна Брейгеля для роботи над пейзажами в своїх монументальних роботах, його бачення пейзажу вражає. Особливо гарно робота саме Рубенса видна в його малюнках. Він вмів передати атмосферу та гру світла та неймовірну життєву енергію.

Але перед тим як пейзаж виокремиться в самостійний жанр мистецтва художникам треба було напрацювати ідеальне бачення пейзажу. В античності ідеальні пейзажі ми знаходимо в «Енеїді» Вергілія. А вже за доби Відродження вергіліївські пейзажі стануть свого роду воскресінням античності. Художники будуть звертатися до його описів та надихатися ними для своїх пейзажних розробок. І тут окремо треба поговорити про Джорджоне. Можливо, якби він не помер від чуми молодим, то саме Джорджоне отримав би славу, яку досі має Тіціан. А можливо їх суперництво стало б для Венеційської школи тим самим, що суперництво Рафаеля та Мікеланджело під час роботи в Римі.

Джорджоне взагалі вивів пейзаж на якийсь абсолютно новий рівень. Це можна порівняти хіба що з ефектом, який Кеннет Кларк приписує Хуберту ван Ейку. Джорджоне, не зважаючи на своє італійське походження, ставить людину на другий план, а головну увагу приділяє пейзажу. Здавалося б для італійця це не мислима ситуація. Адже все італійське мистецтво доби Відродження стоїть на принципах гуманізму. На картині, яку критики назвали «Гроза» головним персонажем виступає природне явище, а вже потім ми звертаємо увагу на людей. А якщо взяти фрагмент з блискавкою та збільшити його, то ми отримаємо достатньо сучасне (його можна прийняти за виконане в ХІХ ст) зображення, яке може бути самостійною картиною.

Ідеальні пейзажі ми знаходимо і у Нікола Пуссена. Його аркадські пейзажі на довго стануть взірцем для художників майбутніх поколінь. Пуссен вважав, що ідеальний пейзаж – це гармонійний баланс горизонтальних і вертикальних елементів композиції. Він досягав ідеального ритму горизонтальних та вертикальних елементів, доводячи їх буквально до архітектурної точності. Не знаючи Пуссена не можливо зрозуміти Сезанна, а не розуміючи Сезанна не можна зрозуміти мистецтво ХХ ст (не лише пейзажне).

На початку ХІХ ст. почалася ера пейзажу. Пейзаж почав набувати популярності. Саме тут з’явився Тернер з його неймовірним баченням. Тернер був здатним витягати голову у вікно потяга, щоб побачити дощ на швидкості, а потім написати це своє бачення (реальне бачення) на полотні. В ХІХ ст. французькі художники відмовляться від академічної традиції Парижа та вирушать в ліс Фонтенбло, щоб створити Барбізонську школу. Тут же відбудеться революція в живопису зроблена імпресіоністами. А найголовніше, вперше в історії художники вийдуть на пленер і будуть писати колір та світло тут і зараз.

Величезні серії Моне, які будуть мати однакову композицію, але настільки різну атмосферу через те, що художник зуміє вловити сонячне сяйво конкретної миті назавжди змінять живописний пейзаж.

Логічний та послідовний аналіз пейзажу, зроблений Сезанном на прикладі його рідної гори Сент-Віктуар призведе до появи кубізму та прокладуть шлях живопису ХХ ст.

Та ми ще не знаємо скільки карколомних поворотів зробить мистецтво в дослідженні природи. Більше дізнатися про пейзаж та інші жанри живопису можна на онлайн лекціях з історії європейського мистецтва в арт-студії «Ліхтарик». А намалювати пейзаж в імпресіоністичній стилістиці запрошуємо Вас на майстер-класи олійного живопису. Зрозуміти, що таке акварельний пейзаж можна на наших майстер-класах акварельного живопису. Дізнавайтесь більше про мистецтво разом з нами.

 

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам