Найвидатніші художниці

Подзвоніть зараз і замовте

Те, що ми живемо в патріархальному світі ні для кого не секрет. Але коли ми говоримо про світ мистецтва, то складається враження, що він на сто відсотків належить чоловікам, а якщо дивитись в історичній ретроспективі, то взагалі нас оточують лише чоловічі імена: Леонардо, Мікеланджело, Рафаель, Рубенс, Роден та ще сотні імен.

А що ж було з жінками? Чи були видатні художниці в історії мистецтв? – Безперечно були! І прийшов час згадати їх імена.

Почнемо з надзвичайної Артемізії Джентілескі (1593 – 1652/53). Дівчинка народилась в сім’ї знаного художника, послідовника Караваджо – Ораціо Джентілескі. В 12 років дівчинка втратила маму. Батько зумів розгледіти в доньці талант та зайнявся мистецькою освітою дівчинки (хоча це сталось і не одразу, кілька разів він пробував відправити доньку в монастир). Згодом Ораціо відправив дівчину на навчання до свого друга Агостіно Тассі, який зґвалтував дівчину. Юна Артемізія розказала про скоєний злочин батьку і почався тривалий процес доведення провини негідника. 7 місяців тривав принизливий судовий процес, який Артемізія витримала з достоїнством. Тассі визнали винним та навіть засудили до року ув’язнення. Однак, це не завадило його кар’єрі. Він продовжив отримувати замовлення на нові й нові картини.

Артемізії було не сила лишатися в Римі, де кожен знав про те, що сталося. Судові розгляди таких справ були в ті часи публічні. Багато хто відверто не підтримував розголошення випадків насильства жінками. Тому, молода художниця, виходить заміж за флорентійського художника (з благословення батька) П’єтро Антоніо Стіаттесі та переїздить до Флоренції. Тут вона працює під покровительством Козімо ІІ Медічі. Її глибокі знання живопису та досконале володіння технікою світло-тіньового моделювання допомагали отримувати цікаві замовлення. Однак, Артемізія бралась і за таку роботу, яку боялися брати художники-чоловіки. А саме, вона співпрацювала з Галілео Галілеєм та малювала для нього карти зоряного неба та розташування планет. Художники не наважувались співпрацювати з Галілеєм через його конфлікт з церквою та сміливі твердження про влаштування всесвіту. За свої наукові переконання Галілея було страчено священною інквізицією.

Крім того, Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, яку обрали в члени Академії мистецтв у Флоренції. Але у Флоренції вона на довго не затрималась та поїхала до Генуї до 1627 року, а потім поїхала ще далі – у Венецію. Тут вона познайомилась з найвидатнішим учнем Пітера Пауля Рубенса – Антонісом ван Дейком. Це знайомство стало вирішальним для запрошення її працювати для Карла І. Перед переїздом у Лондон Артемізія працює в Неаполі, де пише свою першу фреску.

Артемізія Джентілескі – караваджистка. Її майстерність зараз порівнюють з самим Караваджо. Однак, що цікаво, коли дивитися перелік найвидатніших караваджистів, то можна зустріти Рубенса, Рембрандта і Веласкеса. Артемізія завжди не в цьому списку. Хоча її сміливі художні рішення вражають навіть сучасних глядачів.

Особливістю творчого шляху Артемізії було трактування біблійних сюжетів через демонстрацію насилля над жінками (яке пережила вона сама) та жіночої сили. Сила в Артемізії була величезна. Цю силу та розум жінки можна побачити в роботах: «Сусанна і старці», «Купання Вірсавії», «Юдит та Олоферн», «Іаіль та Сісара». Настав час прогриміти на повну силу й імені найвидатнішої художниці бароко – Артемізії Джентілескі.

Сумно виглядає, що в нашій мистецькій освіті досі немає місця видатним художницям. Мистецтвознавиці (а це переважно жіноча професія) вивчають та досліджують творчість художників, а не художниць. А коли, раптом, виникає ім’я неймовірної скульпторки ХІХ століття Каміли Клодель (1864 – 1943), то про неї говорять як про коханку видатного Огюста Родена. Але ж її роль в історії скульптури визначена зовсім не цими романтичними стосунками. Ну і я вже зовсім мовчу, що ані Родена, ні жодного іншого художника не розглядають крізь призму його особистих, романтичних стосунків з жінками або ж чоловіками (бо таких прикладів в історії мистецтва ой як не мало). Тож приділимо заслужену увагу скульпторці Камілі Клодель.

Дівчинка з заможної буржуазної родини з дитинства віддавала перевагу ліпленню з глини над усіма іншими дитячими заняттями. Більше того, вона прагнула ліпити з натури та змушувала позувати собі всіх членів родини. Певно, не слід говорити, що сім’я була не в захваті від такого захоплення доньки. Адже, народившись в середині ХІХ ст. вона мала стати «гарною дружиною» і для того, щоб «життя склалося» цього було більш ніж достатньо. Але не для Каміли. Вона багато читала, прагнула навчання та творчості. Батьки ніколи їй цього не пробачать. Нажаль ранні твори Каміли не збереглися. Проте, є свідчення її сучасників, які були в захваті від її творчості. Сучасники ставилися до її творчості доволі серйозно ще до знайомства скульпторки з Роденом. Ця зустріч стала для Каміли роковою.

У 1888 році вона оселилась в майстерні Родена, працювала з ним пліч-о-пліч та сподівалась стати його законною дружиною. Але не судилось. Дома Родена чекала Роза Бере, яка вела все його господарство, а в майстерні йому допомагала та надихала Каміла. Метра все влаштовувало і він нічого не хотів змінювати. Каміла надихала Родена на створення його найвідоміших творів, допомагала у всьому від формування задуму до реалізації. Твори ж самої Каміли безперестанку порівнювали з роботами метра, вона з самобутньої майстрині перетворюється на бліду тінь Родена, яким сама ж захоплюється.

Зрештою, Каміла починає дорікати чоловікові, що він використовує її творчий потенціал, краде її ідеї та не дає їй можливості реалізуватися як мисткині (саме задля цієї реалізації Каміла пішла на навчання до Родена). Існує припущення, що останньою краплею в чаші терпіння Каміли стала необхідність перервати вагітність. 15 років спільного життя Каміла розриває в один момент. І…лишається ні з чим. Ідеї Камілиних робіт були використані Роденом, вона втратила 15 років плідного творчого життя для підживлення творчості визнаного метра. Стверджували, що у неї почалася параноя. Вона запевняла, що за її новою майстернею стежить шпигун, який всі ідеї передає Родену (існування такого шпигуна не було ні підтверджене, ані спростоване). В той самий час, Роден стверджував, що вона не сповна розуму, але він хоче їй допомогти та всіляко сприяє організації її виставок, але Каміла не приймає допомогу. Однозначно тут можна сказати лише одне, ці стосунки були хворобливі та не принесли Камілі нічого доброго ні в особистому, ні в професійному житті. Каміла згасає…А після смерті переважна більшість її робіт буде розміщена в музеї Родена. Не зважаючи на те, що Каміла отримала порцію визнання та увійшла до історії мистецтва, вона точно заслуговує на власний музей для своїх скульптур. Бо ж ніхто не перейменує музей Родена на музей Родена та Клодель.

Повернемося з ХІХ ст. до XVII ст. В цей час в Голландії працює талановита Юдит Лейстер (1609 – 1660) – єдина жінка-художниця гільдії Святого Луки в Гарлемі.

Давайте уточнимо, що гільдія Святого Луки – це об’єднання цехів художників, скульпторів та граверів. Гільдія носить ім’я апостола Луки, який за повір’ям першим зобразив Діву Марію. Саме тому він традиційно вважається покровителем художників в християнській традиції. Традиційно – це було чоловіче об’єднання, але Юдит Лейстер виборола право на членство в цій організації.

Про Юдит відомо вкрай мало. Не має відомостей стосовно місця її навчання. Але в її роботах чітко видно вплив караваджизму (з іншого боку, складно знайти художника 17 ст. який би не був підвержений впливу Караваджо). Крім того, немає свідчень про навчання Юдит у Франса Халса, а ось його почерк дійсно перекликається з манерою письма Юдит. І цей зв’язок настільки міцний, що Лувр у 1893 році купив картину Лейстер переплутавши її з картиною Халса. Цю прекрасну історію помилки найбільшого музею світу описує авторка книги «Неймовірні». Ну і зовсім же очевидним лишається факт того, що коли помилку виявили картину Юдит закрили в сховищі, щоб замовчати помилку. А можна ж було зробити величезне відкриття, організувати виставку та познайомити глядачів з дивовижною художницею, яка не поступалася в майстерності Франсу Халсу. Однак, ця купівля картини великим музеєм дала поштовх до перегляду спадщини Халса та Лейстер і почала велике повернення художниці з 250 літнього забуття.

Ну і наче очевидна річ, але жінка-художниця і чоловік-художник ніколи не було одним й тим самим, ні за рівнем можливостей для реалізації, ні за кількістю часу затраченого на художню роботу. У Юдит було п’ятеро дітей. Читайте, п’ять вагітностей, п’ять грудних вигодовувань та п’ять малюків, які потребують турботи та виховання (а це ж все жіноча справа).

Ранні картини Юдит Лейстер не збереглися. Але до нас дійшли її прекрасні натюрморти та жанрові картини. Не проходьте повз Юдит Лейстер в Луврі. Вона варта уваги. А приємним бонусом буде відсутність черги до її картин (хоч я щиро вірю, що вона з часом таки збере свою чергу прихильників, які будуть їхати в Лувр заради неї).

Ще одна прекрасна художниця Розальба Карр’єра (1675 – 1757) – яскрава представниця італійського та французького рококо. Її особливістю була техніка пастелі. Свій творчий шлях вона почала розписуючи стільці та продаючи їх туристам, які приїздили у Венецію. За свою майстерність була прийнята в Академію Святого Луки в Римі, де була першою жінкою.

Техніка живопису Розальби була дуже тендітна та сповнена світлотіньового моделювання. Вона писала свої мініатюри на пластинах зі слонової кістки. Її роботи для туристів зробили художницю відомою на всю Європу. Заможні туристи замовляли собі мініатюрні портрети (приблизно 4х4см), які потім привозили додому та хизувалися ними своїм друзям. Розальба вміла показати своїх героїв з найкращого боку. Розальба наче вигадала Інстаграм 18 століття. І вже тоді це мало чималий успіх.

Важливим кроком для творчої реалізації Розальби стало знайомство з французьким колекціонером П’єром Кроза, який робив замовлення свого часу невідомому Антуану Ватто, а згодом для Розальби Карр’єри. Саме знаний колекціонер запросить художницю до Парижа. Тут вона створить 36 портретів для королівської родини. Розальба встигне познайомитись з Ватто і, навіть, напише його портрет. У Франції її чекало визнання. Замовлення для королівської родини та інших знаних сімей Франції приносили гарні гроші. Розальба стала членом Французької Королівської Академії мистецтв.

З Парижа художниця повертається до рідної Венеції, а потім їде на запрошення імператора Австрії Карла VI у Відень. Тут вона навчає малюванню майбутню імператрицю Марію-Терезію. Наприкінці життя Розальба втрачає зір та не може продовжувати роботу.

Але її успіх за життя був неймовірним для жінки. Наразі її пастелі зберігаються в найбільших музеях світу (Париж, Дрезден, Венеція, Рим, Відень можуть похизуватися картинами Розальби Карр’єри). Київський музей Ханенків теж має в своїй колекції «Портрет дівчини у тірольському вбранні» Розальби. Тож не треба далеко їхати, щоб познайомитись з її творчістю ближче.

У цій статті я відкриваю лише кілька імен видатних художниць, але ж їх набагато більше. Продовжу розповідь в нових статтях. А детальніше про творчість жінок-художниць можна дізнатися на курсі лекцій європейського мистецтва та лекціях з українського мистецтва.

Незабаром почнеться онлайн курс про жінок-художниць. Цей курс буде проходити у вигляді п’ятиденного марафону в Інстаграм, де я розкажу про найвидатніших художниць Італії, Франції, Голландії, США та України.

В наступній статті я розкажу про найвидатніших українських художниць, які зробили революцію в європейському мистецтві ХХ ст.: Марію Башкірцеву, Олександру Екстер, Софію Левицьку, Соню Делоне та інших.

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам