Леонардо да Вінчі – правда та міфи

Подзвоніть зараз і замовте

Леонардо ді сер П’єро да Вінчі – один з найвідоміших та найзагадковіших художників у світі. Його ім’я оповите такою кількістю легенд та міфів, що виокремити правду інколи вкрай важко. Особливо після гучного успіху роману та екранізації книги Дена Брауна «Код да Вінчі», в якій автор творчо інтерпретує творчий доробок Леонардо та підсилює ореол таємничості навколо його фігури.

Почнемо з того, що за життя Леонардо да Вінчі (з містечка Вінчі) був відомий скоріше як Леонардо Фіорентіно (з Флоренції). На справді майбутній художник народився в селищі Анкіано, поблизу Вінчі в Тоскані. Він був сином 26-річного нотаріуса та 16-річної служниці (а може й рабині Катерини). Леонардо був первістком, а тому не зважаючи на статус бастарда мав широку підтримку батьківської родини.

За законами 15 ст. бастарди не могли займатися нотаріальною діяльністю. Це, на перший погляд, обмеження розв’язало руки Леонардо та дозволило зайнятися наукою, живописом, музикою, скульптурою та архітектурою. Єдиний недолік такого обмеження полягав у відсутності університетської освіти. Недолік цей суттєвий, проте Леонардо не став на заваді в ґрунтовних дослідженнях різних сфер пізнання.

Багато років Леонардо лишався єдиним сином сера П’єро, його любили мачухи. А коли у художника з’явилися брати, він вже був зовсім дорослим та залюбки спостерігав за дітлахами, які стали моделями для образів Ісуса Христа та Іоанна Хрестителя на картинах художника.

Сер П’єро завжди підтримував Леонардо, влаштував його для навчання в майстерню видатного художника Андреа дель Верроккіо («верроккіо» в перекладі з італійської означає «правильне, чітке око»). Майстерня знаходилась у Флоренції, багато замовлень отримували від родини Медічі. Так юний Леонардо потрапив в саме серце інтелектуальної та мистецької Італії того часу.

Верроккіо був в першу чергу скульптором, тому багато знань передав Леонардо. Проте да Вінчі не зробив за свого життя жодної скульптури. У нього, взагалі, було мало закінчених робіт. Втім, амбіції зробити найбільшу скульптуру у Леонардо були. Вже працюючі в Мілані при дворі Людовіко Сфорца він проектував кінну скульптуру Франческо Сфорца (батька Людовіко), якій не судилося реалізуватися.

В 20 років Леонардо отримує кваліфікацію майстра Гільдії Святого Луки та починає самостійний творчий шлях. Батько допомагає йому отримувати замовлення. Проте, вже з ранніх років Леонардо затягує роботу та часто не закінчує її. Через це часто потрапляє до суду через позови замовників.

У Флоренції Леонардо відомий своєю вродою. За словами його сучасників він був наділений «нелюдською красою». Леонардо був високий, з довгим волоссям та бородою, з правильними рисами обличчя та вдягався доволі екстравагантно. Судячи з записів самого Леонардо він чимало грошей витрачав на дорогі тканини.

Ще працюючи у Флоренції Леонардо приймав участь в анатомічних театрах. На той час це було не зовсім екзотичне явище. При університетах розтини робили регулярно, щоб студенти-медики могли вивчати анатомію. Леонардо цікавився анатомією не лише людини, але й тварин та птахів.

Взагалі, Леонардо було цікаво як все влаштовано. Він ходив в гори та брав породи каміння для дослідження. Він цікавився можливістю всесвітнього потопу та марив створенням літального апарату. Справедливості заради, слід відмітити, що він не єдина людина свого часу, хто задавався такими питаннями. Ще з часів Стародавньої Греції відома легенда про Дедала та Ікара, які змогли полетіти з острова Кріт. Є свідчення про спроби польоту в мавританській Іспанії задовго до да Вінчі. Але всі вони закінчувалися в більшій чи меншій мірі трагічно. Леонардо теж не зміг змусити людину полетіти.

Орієнтовно в 1482 році Леонардо їде до Мілана на запрошення Людовіко Сфорца. Найвідоміша робота створена в цей час «Тайна вечеря» (1495 – 1498 роки) в трапезній домініканського монастиря Санта Марія делле Граціє. Слід зазначити, що це перша велика робота Леонардо та перша фреска. Він багато з нею експериментував, що призвело до значних пошкоджень ще під час роботи над нею. За часів завоювання Наполеона в трапезній розміщувалася конюшня, що привело фреску до катастрофічного стану. А за часів Другої світової війни, фреска уціліла дивом, бо в трапезну потрапила бомба.

Фреска – це живопис на мокрому тиньку. Це складна техніка, яку художники освоювали в останню чергу. Існує велике обмеження по використанню пігментів у фресках. Мінеральні пігменти не можна використовувати з вапном. Традиційно фрески малювали темперою (фарбою, замішаною на яєчному жовтку). До 15 ст. олійний живопис взагалі не був популярним, доки його не вдосконалив нідерландський художник Ян ван Ейк. В Італію новий живопис привіз Антонелло да Мессіна, а Леонардо завжди цікавило щось нове, експериментальне. Тому він вирішив писати фреску темперою та олійними фарбами одночасно. Да Вінчі розраховував, що олія нівелює вплив вапна на мінеральні пігменти, але дива не сталося.

Леонардо ігнорує й інші базові правила написання фрески. Живопис по вогкому вапну передбачає швидку роботу. Художник має закінчити роботу над фрагментом доки вапно не висохло. Однак, це не спосіб живопису Леонардо, він працює над фрескою як над картиною на дошці. Фреска не передбачає накладання шарів різних пігментів. Леонардо ж при написанні хітона Христа, на білий ґрунт накладає чорний пігмент на основі графіту, потім додає кіновар, зверху напівпрозорий краплак, а зверху знову кіновар. Таким чином він досягає максимальної яскравості хітону, але втрачає довговічність цієї фарби. Крім кіноварі, художник використовував лазурит (пігмент, який по вартості наближався до золота. Його можна було привезти лише з Афганістану). Проте, кіновар і лазурит – мінеральні пігменти, а отже їх не можна було використовувати у фресці.

Леонардо детально підбирав образи для своїх персонажів та ретельно продумував композицію, в центрі якої розташована фігура Христа, яка утворює рівнобедрений трикутник. Апостоли розташовуються так (зліва направо): Варфоломій, Яків Менший (молодший), Андрій, Юда Іскаріотський, Петро (позаду Іуди), Іван. Від Христа вправо: Фома (ззаду), Яків (старший), Пилип, Матвій, Тадей, Симон Кананіт.

Леонардо багато років збирав типажі людей, різні пози, вирази обличчя та рук. Він завжди носив з собою блокнот та олівець, щоб замальовувати персонажів. Художник міг цілий день слідкувати за людиною, яка зацікавила його своєю зовнішністю та запам’ятовувати характерні особливості цієї невільної моделі. А потім, робити багато ескізів для майбутніх картин. Так, для образу Христа, скоріш за все, обличчя та руки були взяті в різних людей.

Відомо, що Леонардо спочатку написав всіх апостолів, а потім перейшов до образу Ісуса. Джорджо Вазарі пише, що Леонардо не закінчив обличчя Христа бо не зміг зробити його настільки ж виразним як у апостолів. Однак, скоріш за все це не так. Вазарі взагалі часто допускає помилки в своїх текстах. Але це не применшує їх цінність, адже він був першим, хто задокументував життя і творчість італійський художників доби Відродження.

Достеменно відомо, що Леонардо вибудовував композицію на основі музичних гармоній. Він вважав, що перспектива в живопису – це візуальне вираження музичної гармонії. Сам же художник був ще й гарним музикантом. Крім вміння грати на музичних інструментах, він сам їх створював. Так існує згадка про лютню в формі кінської голови, з якою він приїхав у Мілан.

Над сценою Таємної вечері, в люнетах, розташовані герби родини Сфорца. Для Людовіко ці герби були вкрай важливі. Він намагався якомога глибше укорінити свою владу в Мілані.

Майже одразу після закінчення роботи над фрескою, Мілан опиняється під владою французького короля Людовика XII. Модель кінної скульптури в той час була зруйнована. Леонардо покидає Мілан.

1503 року Леонардо повертається до Флоренції, де успішно працює значно молодший Мікеланджело. Історія їх конкуренції заслуговує окремої розмови. Вони влаштовують своєрідне змагання в Палаццо Пітті, де Леонардо мав написати фреску «Битва при Ангіарі», а Мікеланджело «Битва при Кашині». Жодній з цих фресок не судилося бути закінченими.

У Флоренції Леонардо пише свою найвідомішу станкову картину «Мона Ліза». Саме ця картина подарувала Леонардо всесвітню славу вже у ХХ ст. Як би дивно це не звучало, але до кінця 18 ст. про Леонардо да Вінчі майже всі забули.

Своє життя Леонардо закінчив в королівському замку Кло-Люсе у Франції, куди його запросив французький король. Тут Леонардо займався механікою та організовував свята. Саме як організатор свят він був відомий і при дворі Сфорца.

У Леонардо було безліч ідей та планів, переважна більшість яких так і не була реалізована. Однак, його універсальний розум досі вражає людей. А його біографія та творчість викликають цікавість.

Більше про Леонардо да Вінчі Ви зможете дізнатися на наших онлайн лекціях та курсу з Історії європейського мистецтва в арт-студії «Ліхтарик».

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам