Картина “Крик” Едварда Мунка

Подзвоніть зараз і замовте

Сьогодні, ми поговоримо з вами про картину відомого норвезького живописця та графіка, одного з перших представників експресіонізму.

Едвард Мунк – це всесвітньо відомий норвезький художник, сама впізнавана картина якого – «Крик» (насправді існує 4 варіанти картини, написані в проміжок між 1893 р. та 1910 р.).

У 1994 році за 50 секунд двоє чоловіків пограбували Національну галерею в Осло. Забравши картину, вони залишили натомість нахабну записку: «Спасибі, що це було так просто». На щастя, і картину, і викрадачів було знайдено через 3 місяці. Злодії хотіли отримати викуп розміром в 1 мільйон доларів, але отримали судовий вирок.

У 2004 році історія повторилася — кілька людей у масках вдерлися до Музею Мунка в Осло, і поки один викрадач тримав усіх під прицілом, другий знімав картину зі стіни. Цього разу знайти їх виявилося важче — ця справа забрала в місцевої поліції 2 роки. Але й на цей раз картину успішно повернули в музей.

Ця ж картина нині відома не лише завдяки славетним і провальним історіям викрадення, а й через свій пророчий характер — вираз обличчя її головного героя втілює всі жахи ХХ століття, які насувалися на Європу. Широко відкритий рот героя волає про свої почуття, але почують його лише в повоєнний період. Саме тоді, коли Європою пронесуться дві війни, людський слух нарешті вловить цей «Крик».

Обличчя з цієї картини мимоволі стало символом для багатьох екологічних кампаній — вони використовували і досі використовують «Крик», щоб привернути увагу до катастрофічних природних змін. А враховуючи, що одною з перших назв картини був «Крик природи», ці кампанії часто так і називають:

Ба більше, розробники відомого фільму жахів «Крик» зробили Мункового героя «обличчям» свого персонажа. І хоч спершу складається враження, що це дріб’язковий факт, варто придивитися до нього пильніше — чи не свідчить це, що «Крик» дійсно справив унікальний вплив на культуру ХХ століття?

Картина «Крик» нині тиражується у неймовірній кількості примірників. Посприяв цьому Енді Воргол та сам Едвард Мунк. Останній захоплювався друкарськими техніками, тож іще за свого життя почав виробляти чорно-білі копії шедевру. А Енді Воргол у 80х роках ХХ ст. роках відмітив, що стиль Мунка збігається з його естетичними поглядами. Тож пан Енді й собі створив серію друкованих «Криків», але він повністю відмовився від чорно-білої гами і вирішив зробити їх кислотно-яскравими.

Літографія «Крика», створена Едвардом Мунком

Часто трапляється так, що в ході історії деякі роботи визнаних майстрів відсувають на периферію, а деякі підносять до статусу іконічних. Так сталося і з «Криком», оскільки Едвард Мунк відомий насамперед як творець цього полотна. Але «Крик» насправді є частиною цілого циклу картин.

Цикл, про який ми говоримо, художник почав створювати в 90-х роках ХІХ ст. Назва циклу лаконічна та всеохоплююча водночас — «Фриз життя: поема про любов, життя та смерть». Цей цикл зараз складається із 22 картин, які проводять глядача всіма стадіями людського життя. Але з-поміж них людині без художньої освіти буде знайомий лише «Крик». І хоча для Мунка цей цикл був нероздільним — він прагнув, щоб усі картини були показані глядачам разом у якійсь достойній виставковій залі, ми знаємо «Крик» перш за все як самостійну роботу. Мунк прагнув, щоб «Крик» та інші картини з «Фризу…» не розділяли. А враховуючи ідею циклу — перехід життєвих стадій — вони дійсно становили єдність.

Місце «Крика» в циклі заслуговує на окремий коментар. Річ у тім, що Мунк був закоханий у панянку на ім’я Тулла Ларсен. Але він не міг бути з нею, оскільки та була одружена з іншим. Кілька років він мучився через почуття до неї, але зрештою, Мунк дійшов висновку, що в них немає майбутнього. Тож через те, що любовна лінія в особистому житті Мунка була нещасливою, частина «Фризу» про кохання закінчується полотном «Крик». Цікаво, чи не так? Між іншим, на одній із картин «Фризу» Тулла зображена осторонь від Мунка, який ніби заручається з іншою жінкою. Ту таємничу жінку критики трактують як мистецтво, якому присвячує себе чоловік. Цей погляд має право на існування, оскільки Мунк за життя не створив власної сім’ї, а власні картини він сприймав, як рідних дітей. Через це митець не любив їх продавати.

Хоч ми і вказали на місце «Крика» у фризі, все ж не варто вважати, що ідея створити цю картину виникла через нещасливе кохання. Причини до її появи були абсолютно інші. Ось, що насправді спонукало художника до роботи над нею:

[Запис у щоденнику 1892 р.] 

«Я йшов по дорозі з двома товаришами, аж раптом небо стало криваво-червоним. Я спинився, відчувши  страшенну втому й вибух меланхолії, і сперся на поручень. Над містом лежали кров і полум’я. Друзі пішли вперед, а я залишився сам. І почув нескінченний крик, що пронизував природу».

Це відчуття надто далеке від мук втраченого кохання, чи не так? Воно захопило художника так зненацька й укоренилося у свідомості настільки міцно, що пан Едвард неодноразово брався за спроби відобразити його. Але перші спроби Мунка мали вигляд дещо відмінний від того класичного «Крика», про який ми знаємо тепер. Ось як вони виглядали:

Червона барва надто сильно впадає в око, правда ж? Саме про це подумав Мунк і відмовився від цього варіанту. Йому не хотілося, щоб небо відволікало вас від почуття тривоги. Небо не головний герой на полотні, тут головним героєм є почуття.

Також серед перших етюдів було зображено одинака, що простує пустелею. Однак «у якийсь момент він зрозумів, що ескізи недостатньо сильні. Замість страху, який він відчував, створюється меланхолійна атмосфера. І для Мунка хмари не  були хмарами — це була згорнута кров», — пояснює Магн Брутейг, старший куратор Музею Мунка. Тож митець починає міняти замальовки, потроху розгортаючи фігуру обличчям до глядача.

«Відчай» (наступна версія), Едвард Мунк

Наступний «Відчай» зображує чоловіка в півоберті. Тепер ми бачимо, наскільки він вразливий і пригнічений. На попередній роботі його вираз обличчя залишається невідомим, а сама постать здається більш незалежною і стійкою. Що більше Мунк повертає свого героя до глядача, то сильніше він розкриває його внутрішній стан і загострює емоції.

Через рік після «Відчаю» —  в 1893 році  — Мунк пише ще одне полотно на цю-таки тему із подібною композицією. Але цього разу він створює картину пастеллю, а не олією, як попередні. І цього разу на ній уже з’являється крик.

«Крик», Едвард Мунк, 1893 рік

Це була перша картина в історії, дійовою особою якої був крик. Погляньмо на обличчя героя картини — воно спотворене жахом. Через це ми навіть не можемо впізнати в ньому людини. Зрештою, постає навіть запитання: а це людина взагалі? Внутрішня меланхолія, що розриває світ. І світ, який обтяжений цією меланхолією. Але чи людина тут основна? І як Едварду Мунку вдалося транслювати це відчуття жаху на нас?

Існує кілька можливих відповідей на останнє запитання. По-перше, нас вражає колірна гама, за допомогою якої створюється відчуття тривоги. Картина наповнена типовими для Мунка фарбами — червонопомаранчевими — а сині тони створюють разючий і неприємний контраст. По-друге, композиція картини теж викликає відчуття тривоги. У тій частині, що ліворуч, спостерігаємо строгі закони перспективи — як данина реальному світу. Але права частина побудована за іншими законами — перспектива зникає, тож і герой, і пейзаж написані в одній площині. Складається враження, що ще трохи, і людина зіллється з хвилеподібними лініями природи та розчиниться в них. Ці лінії слугують символом хиткого метафізичного світу. А стан героя близький до почуттів, які переживають під час екзистенційної кризи. Коли людина проходить цей етап життя, її  засмоктує у вир думок про сенс життя, у постійне відчуття тривоги та дискомфорту з цього приводу. Такий етап проходили герої творів Ф. Достоєвського, В. Підмогильного і чи не кожна жива людина на цій планеті. У Валер’яна Підмогильного в «Місті» знаходимо такі рядки про головного героя: «…вечори обнімали його лячним неспокоєм, почуття страшної самотності гнітило його». Чи не схожі ці емоції на те, що сталося з Едвардом Мунком під час прогулянки?

Завдяки цьому складному набору психологічних рис картину вважають символом екзистенціалізму. А завдяки насиченим фарбам — початком експресіонізму, в якому головне — відобразити почуття через сміливі поєднання барв. Можливо, туга героя стає для нас очевидною саме завдяки цій експресії.  

Оскільки на картині почуття стають основною дійовою особою, пейзаж намальовано так, щоб він був їхнім відгомоном. У ньому настільки викривляється світ, він має настільки розмиті рамки, що ми не можемо навіть упізнати в ньому чарівний норвезький фіорд. Він розкинувся під кривавим небом і віддзеркалює його жовтаві тони. Кажуть, що в ті роки побачити червоний захід сонця тут було цілком можливо через виверження вулкану Кракатау. Та якби ми зараз побачили реальне місце, на якому Мунк відчув цей жах, ми б навряд чи провели паралель між цією локацією та картиною. Та відкиньмо здогадки — погляньте на фото цього місця та порівняйте з «Криком»:

Дорога з полотна Едварда Мунка

Саме цією дорогою біля пагорба Екеберґ простував Мунк із товаришами, коли почув «пронизливий крик». Знавці місцевості стверджують, що в Мунка були всі шанси почути тут реальний крик живої душі. Річ у тім, що поруч із цією дорогою розташовувалося одразу кілька страхітливих місць — скотобійня та жіноча психіатрична лікарня. Крім того, місце здобуло трагічну славу через самогубства, які ставалися тут, а це, в свою чергу, могло тиснути психологічно.

 

Словом, почуття було пережито, а «Крик» написано. Тож, здавалося, можна відкласти пензель і продати цю роботу. Але з певних причин Мунк іще неодноразово вдосконалюватиме вигляд картини. Із 1893 до 1910 року митець створить чотири основні варіанти «Крика». Три з них тепер зберігаються в норвезьких музеях, а один — у приватній власності. Тож «Крик» це радше серія робіт, а не одна картина. Наступні версії «Крика» мали ту ж саму композицію та героя — очевидно Мунк нарешті зобразив його так, як хотів — але художник продовжував експериментувати з виражальними засобами, тож у наступних варіантах він використовуватиме не лише пастель, а й олійні фарби, темперу, а також він переміщуватиме сюжет на більший формат.

До речі, нещодавно проведене інфрачервоне сканування картини виявило ледь помітний напис олівцем в лівій верхній частині, на якому зазначалось: «Це міг намалювати тільки божевільний». Проведений аналіз почерку Мунка підтвердив, що цей надпис зробив саме Едвард Мунк. Це сталося в результаті сильної критики, яку викликала картина та розмов з приводу його психічного стану. Сильні переживання з приводу цього, буцімто призвели до того, що він зробив такий надпис олівцем.

4 основні варіанти «Крика», Едвард Мунк, 1893–1910 рр.

За одною з версій, праобразом «Крику» стала перуанська мумія, яку художник міг бачити під час навчання в Парижі. Час, який Мунк провів у Парижі був нетривалим, але визначальним для нього. Там молодий митець перейняв в імпресіоністів схильність до використання яскравих кольорів й остаточно переконався втому, що малювати треба не позбавлені життя натюрморти — до чого привчали в Королівській академії в Осло — а щирі й актуальні почуття та події. Але здобути стипендію на навчання в Парижі молодому норвезькому художнику було нелегко. Його, як це традиційно склалося в мистецькому світі, не розуміли. Сипалися закиди про те, що картини Мунка недомальовані, а ще грубі, та й узагалі — неохайні якісь. Але очевидно, що в них щось-таки було, бо вже на першій персональній виставці в 1889 році Мунка помітили і запропонували відточувати майстерність у Парижі. Там Мунк потрапляє під вплив свого учителя Крістіана Крога, який, власне, і спонукав його до відтворення власних ідей, а не наслідування академічних тенденцій. Але радощі навчання обірвалися — вдома, у Норвегії, помирає батько. У депресії Мунк повертається додому. Ще одна смерть у його родині. «В нашім роду самі лиш хвороби та смерті. Ми з цим народжуємося», — запише художник в одному зі щоденників. Враховуючи дійсно трагічну історію його сім’ї, це не меланхолійне перебільшення. Це смиренне визнання факту. Тож спробуймо зрозуміти Мунка.

Коли йому було 5 років, від туберкульозу померла його матір. Батько впав у депресію і заглибився в роздуми про пекло. Тож кожного разу, коли його діти бешкетували, він лякав їх геєною огненною. Ці історії впливали на Мунка настільки сильно, що він маленьким хлопчиком бувало прокидався серед ночі і думав, що потрапив до пекла. Потім туберкульоз забрав його сестру. Інша його сестра більшу частину життя провела у психлікарні, а молодший брат помер невдовзі після свого одруження. Проілюструвати сприйняття Мунком цих усіх фактів може фраза зі щоденника: «Хвороба, і смерть, і божевілля стояли над моєю колискою». Сам Мунк теж був дуже хворобливим хлопчиком у дитинстві. А в дорослому віці йому навіть доводилося проходити стаціонарне лікування у психіатричній клініці. Враховуючи усі ті 33 нещастя, що спіткали його сім’ю, митець був схильним до тривожності та інших проблем. Але яке щастя, що мистецтво рятувало його. Яке щастя, що він зміг прокричати весь біль у картині і впоратися з бідою у такий спосіб. Можливо, його постійне звернення до теми «Крику» було пов’язане саме з драматичними подіями дитинства. Можливо, «Крик» був його терапією.

Про мистецтво як терапію ми знаємо багато. Але воно має й сотні інших функцій, наприклад естетичну. Якщо ви прагнете додати естетики в своє життя або зняти стрес щоденних викликів, майстер-класи в арт студії «Ліхтарик» створені саме для цього. Крім того, для Вас ми створили лекції з історії мистецтв. Дозвольте мистецтву ввійти у ваше життя – приходьте на заняття в нашу студію.

 

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам