Історія викрадення Джоконди

Подзвоніть зараз і замовте

«Портрет пані Лізи дель Джокондо» або ж «Мона Ліза» чи «Джоконда» – одна з найзагадковіших картин в історії. До того ж, одна з найвідоміших картина світу. Складно знайти людину, яка ніколи не бачила або ж не чула нічого про цю картину. В чому ж криється таємниця такої шаленої популярності?

Почнемо з початку. Перлина колекції Лувра була написана близько 1503 року людиною, яку ми зараз знаємо як видатного художника Відродження. А в далекому 15 столітті, відомою як організатор свят при дворі міланського герцога Людовіко Сфорца. Леонардо ді сер П’єро да Вінчі був винахідником і все життя мріяв робити військові машини та літальні апарати. Ні одній, ані другій мрії не дано було реалізуватись. Більше того, найамбітніший творчий проект – кінна статуя на замовлення Сфорца, теж не був реалізований. А наймасштабніша живописна робота – фреска «Тайна вечеря» – почала руйнуватися ще до свого закінчення. Це пов’язане з експериментами художника над фарбами та порушенням технології фрескового живопису.

Зважаючи на неймовірну популярність Леонардо зараз, складно собі уявити, що після його смерті про нього забули на довгі століття. Річ у тому, що Леонардо на багато випередив свій час. Не обмежений класичною освітою (яку він не отримав через те, що був незаконнонародженим) Леонардо цікавився всім, що його оточувало. Сфера інтересів майстра включала в себе живопис та скульптуру (завдяки навчанню в майстерні Верроккіо), інженерну справу (одні спроби спроектувати літальний апарат чого варті), геологію (регулярні походи в гори для дослідження гірських порід), анатомію (птахів, тварин та людей).

«Мона Ліза» не зважаючи на високу якість роботи та неймовірну повітряну перспективу (сфумато), яку винайшов Леонардо, не зважаючи на це, відомою цю картину зробило не це. Таємниця популярності картини полягає в геніальному маркетингу Лувру та випадковому збігу обставин, який дав поштовх для популяризації картини. А саме, її викрадення у 1911 році.

Достеменно не відомо хто ця загадкова жінка на картині. Хоча про загадковість Джоконди вперше заговорив у 1855 році французький письменник Теофіль Готьє. Саме він вперше сформулював поняття «таємничої усмішки». Саме він створив найпопулярніший мистецький штамп – «усмішка Мона Лізи», яка донині не дає спокою дослідникам картини та незчисленним туристам, які щороку приїздять у Лувр побачити її на власні очі.

Цікаво, що в Луврі експонується понад 35 тисяч експонатів, але переважна більшість відвідувачів приходить саме до «Джоконди». Не зважаючи на те, що до неї буквально не проштовхнутись, вона зберігається за куленепробивним склом та за рахунок свого не великого формату її складно розгледіти. Однак, таємниця посмішки та шалена популярність картини в поп культурі робить її однією з найвідвідуваніших картин світу.

Свою назву картина отримала, коли вважалося, що на ній зображена – Донна Ліза дель Джокондо – дружина флорентійського торговця шовком Франческо дель Джокондо. Перша згадка про картину в переліку спадщини Леонардо вказує саме на таку атрибуцію – «Ла Джоконда» було записано в документах. А перший мистецтвознавець та автор біографій художників Джорджо Вазарі підтримав цю версію та зробив її на довгий час провідною, якщо не єдиною.

Не відомим лишається те, чому художник не віддав картину замовнику. Безумовно, Леонардо не можна звинуватити в надмірній пунктуальності при виконанні робіт. Його затримки виконання контрактів не раз приводили митця до суду. Проте, Джоконда була закінченою картиною, яку художник все життя тримав при собі. Першими хто оцінив якість картини були художники 16 століття. «Мону Лізу» копіювали безліч разів, щоб досягти потрібного рівня майстерності. Серед прихильників картини був навіть Рафаель.

Переїхавши до Парижу Леонардо, начебто, привозить картину з собою. Працюючи при дворі Франциска І Леонардо продовжує тримати картину при собі, а після смерті «Мона Ліза» потрапляє на королівські стіни. Але її місце видається нам досить дивним – Джоконду розміщують в лазні в замку Фонтенбло. Такий вибір короля говорить про те, що Джоконду в ті часи вважали досить грайливою та легковажною. Перебування у лазні не сприяло ідеальному збереженню картини. Іншою версією появи картини у Франції вважають купівлю картини Франциском І у Салаі (учня Леонардо, якому да Вінчі заповів своє майно). В такому випадку, виходить, що Леонардо лишив картину в Італії перед своїм від’їздом до Парижа.

Після Фонтенбло картина побувала у Луврі, Версалі та Тюїльрі. Картина потемнішала, втратила деякі деталі, а разом з ними і свій шарм. Був період, коли її хотів купити англійський король Карл І. Він як раз займався формуванням своєї колекції. Але кардинал Рішельє відмовив французького монарха від продажу. Тільки уявіть, як могла змінитися історія Лувру якби угода вдалася.

У 18 столітті «Мона Ліза» вже пилилась в найтемніших закутках французької художньої колекції. Красу картини в цей час вже ніхто не цінував. Вона стала старомодною та не подобалась придворним. Це міг бути кінець безславної історії шедевру Леонардо. Але, на щастя для «Джоконди» у Франції сталася революція. Картину конфіскували для показу в першому (але на справді другому) публічному музеї – Луврі. Картину одразу ж оцінив один з найвидатніших художників свого часу – Фрагонар. Після цього картина на три роки переїхала до спальні Наполеона. А згодом, повернулась в Лувр. Отримавши можливість бути побаченою, «Джоконда» нарешті почала здобувати популярність.

Але справжню славу картині приніс 1911 рік, коли 21 серпня вона була викрадена посеред білого дня з залу Лувру. Зникнення картини помітили не одразу. На сполох забив один із відвідувачів – художник, який прийшов писати копію з картини. Лувр був улюбленим місцем для всіх, хто вчився малювати або прагнув підвищити свою майстерність. Копіювання картин в музеї – це важлива частина навчання майбутніх художників. Проте, наглядачі музею заспокоїли спантеличеного відвідувача. Мовляв, картину забрали фотографи чи реставратори.

Коли ж стало зрозуміло, що ані у фотографів, ні у реставраторі, ні де інде в музеї картини немає, музей забив на сполох. Директору Лувру Гомолле це викрадення коштувало роботи. Як у передчутті події, він незадовго до цього заявляв, що викрасти «Мона Лізу» неможливо. Це, буцімто, рівноцінно викраденню Нотр-Дам де Парі (Собору Паризької Богоматері).

Франція, а не лише Лувр, сприйняли це викрадення, як скандал міжнародного масштабу. У викраденні «Джоконди» звинувачували кайзера Вільгельма ІІ. Вся поліція Парижа та й Франції в цілому була задіяна в пошуках шедевру. Преса щодня висвітлювала останні новини щодо викрадення століття. Другим підозрюваним став Пабло Пікассо. Молодий, скандальний художник виявився також не причетним. Наступні два роки марних пошуків врешті навели французьку поліцію на слід.

2 грудня 1912 року флорентійський антиквар отримав пропозицію купити «Мона Лізу». Продавець казав, що хоче повернути викрадену Наполеоном (а ми вже знаємо, що у Франції картина була задовго до його приходу) видатну італійську картину. Вінченцо Перуджа – бідолаха, який викрав картину та не зміг її продати, виявився колишнім співробітником Лувру. Саме під час роботи в музеї, він викрав картину. Зробив це непоміченим, але завдяки журналістам, які сповістили про крадіжку на весь світ не зміг її продати. Найцікавішим було те, що горе злочинець два роки тримав картину у себе під ліжком. Він буквально спав на викраденому шедеврі під носом у паризької поліції. Ще одним шпином для правоохоронців було те, що на знайденій одразу після викрадення рамі від картини, був відбиток пальця. Але, детектив не знав як скористатися цим доказом.

Повернення «Мони Лізи» стало другим інформаційним приводом, який створив репутацію картині. Певно не було такої газети в світі, яка не написала про цю подію. Перед поверненням до Лувру картину виставляли в кількох містах Італії. А потім Лувр організував гастролі картині. Правда сталося це вже у 1962 році за підтримки Шарля де Голля.

Саме де Голль поставив мету перед французьким урядом створити найбільший та найкращий музей світу на базі Лувру. Одним з кроків до популяризації музею були гастролі «Мони Лізи». Жаклін Кеннеді стала покровителькою картини в США. У Вашингтоні та Нью-Йорку за два місяці «Джоконду» побачили понад півтора мільйона людей. Кажуть, що більшість відвідувачів вперше прийшли в музей, щоб побачити відому картину.

1974 року картина продовжила мандри й відправилась в Японію. Тут за місяць картину побачили більше людей, ніж в США за два. «Джоконда» справила неймовірне враження на японців. Картина стала культовою в країні.

Мандрівка «Джоконди» робить картину однією з найвпізнаваніших робіт світу. Вона стає культовою в поп культурі. Реєструється торгова марка «Мона Ліза» і її образ тиражується повсюди. Лувр же робить заяву, що «Джоконда» більше не покине свого дому и якщо хтось хоче побачити картину, то треба їхати в Париж. З 2005 року шедевр зберігається в 711 залі галереї Денона (про цього дивовижного чоловіка, першого директора Лувра варто написати окрему статтю), який носить назву своєї найвідомішої картини. «Джоконда» виставляється поруч з картинами Веронезе, Тіціана і Тінторетто. Тут представлена найбільша колекція венеційського живопису за межами Італії. Але саме завдяки перлині Леонардо цей зал є одним з найбільш відвідуваних – за рік тут буває до 8 мільйонів людей.  Тобто, майже кожен хто приходить в Лувр йде дивитися «Мона Лізу».

Художники ХХ століття також не проходять повз шедевр Леонардо да Вінчі. Казимир Малевич, Марсель Дюшан, Рене Магрітт, Сальвадор Далі, Енді Ворхол робили власні інтерпретації на тему «Джоконди». Найзагадковіший художник сучасності – Бенксі, теж не лишився в стороні. Він, принаймі, двічі звертався до культового образу в своїй творчості: малюнок Мони Лізи, яка повертається спиною до глядача та піднімає спідницю догори та Мона Ліза з гранатометом.

Більше про «Джоконду» та інші детективні історії з життя картин можна почитати в прекрасній книзі Григорія Козлова «Замах на мистецтво». А послухати про історію мистецтва можна на наших курсах: «Історія європейського мистецтва», «Історія українського мистецтва» та «Жінки в мистецтві».

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам