Фріда Кало

Подзвоніть зараз і замовте

Фріда Кало – це художниця, яка не потребує представлення. Ікона стилю, перша художниця, яка стала відома настільки, наскільки відомі художники-чоловіки, революціонерка, член комуністичної партії. Вона була жінкою, яка не відповідала ідеалу леді – курила, пила, була бісексуалкою, говорила відкрито про свої травми і викидні… Отож, що такого цікавого було в житті цієї жінки? Які були її картини? Ці питання ми сьогодні висвітлимо у статті.

Фріда народилася 6 липня 1907 році в Койоакані (передмістя Мехіко). При народженні отримала ім’я – Magdalena Carmen Frida Kahlo y Calderоn. Вона намагалася змінити рік свого народження на 1910 рік, але не для того, щоб здаватися молодшою. Фріда хотіла народитися в рік революції в Мексиці. Вона походила з інтелігентної родини: батько був фотографом, вихідцем з Німеччини з єврейсько-угорським корінням, а мати – з індіанським корінням. В родині було ще троє доньок, крім Фріди. Було визначено, що лише Фріда буде мати можливість на навчання серед доньок. Напевно, це можна було обґрунтувати тим, що вона  ще в дитинстві перехворіла на поліомієліт і її одна нога була коротша від іншої. Тому батьки вирішили дати її шанс розвиватись інтелектуально. Вона ходила в німецький коледж і читала німецьку філософію. Художниця мріяла стати лікарем і поступила в коледж, де стала однією з 35 дівчат, які мали змогу отримати вищу освіту на рівні з юнаками в той час. У період навчання в коледжі вона вперше побачила Дієго (свого майбутнього чоловіка), який тоді малював фрески. Коли їй виповнилось вісімнадцять років, сталась одна з катастроф її життя – це  була аварія. В автобус, в якому вона їхала з приятелем, врізався тролейбус. Одною з деталей цієї аварії було те, ще Фріда, після удару була повністю посипана золотою пудрою, тому що біля неї їхав ремісник – маляр, який мав золоту пудру. Це виглядало як своєрідне диво. Але це диво принесло їй багато болю та горя: хребет був зламаний у трьох місцях, металеві перила проштрикнули матку та вийшли через пах, нога була роздроблена. Лікарі не давали надії на життя, але вона прокинулась. Після цього молода Кало перебувала в гіпсі певний період і була знерухомлена, тому батько створив спеціальний підрамник, який дозволяв малювати в лежачому положенні, і прикріпив  велике дзеркало під балдахіном ліжка, щоб донька могла бачити себе і простір навколо неї. Художниця написала свій перший нарис «Аварія», в якому чітко зобразила  катастрофу, яка її  покалічила. Вона починає свої роботи в стилі кубізму, розуміючи актуальність цього стилю.

«Аварія», 1926 р.

Після того, як вона стає на ноги, Фріда вступає в комуністичну партію. Перша з її робіт – «Ля Аделіта, Панчо Вілья і Фріда», 1927 року – присвячена  героям повстанської революції, аделіти – це бойові подруги, які слідували за повстанцями.

«Ля Аделіта, Панчо Вілья і Фріда», 1927 р.

У цей період разом із кубізмом Фріда Кало починає писати автопортрети, а саме «Автопортрет в оксамитовій сукні» 1926 р. Картина була виконана в італійському стилі, який на той час вважався одним із кращих.

«Автопортрет в оксамитовій сукні», 1926 р.

Також вона малює портрети сестри, знайомих, друзів та свого хлопця, який її кинув, коли вони захворіла.

«Портрет Христини, моєї сестри», 1928 р.

Ці картини написані в стилі раннього Відродження. Це зазвичай були подарунки для близьких. Художниця також пробує малювати дитячі портрети в стилі, що близький до американських художників.

Пізніше Фріда знайомиться з Дієго Рівера: вона приходить до нього на виставку та показує свої картини раннього періоду творчості, зацікавлює його, а він – її. Вона пише картини дітей і жінок, які ближче до стилю Дієго. Прикладом таких картин є «Портрет Вірджинії (маленька дівчинка)», «Двоє жінок».

«Портрет Вірджинії (маленька дівчинка)», 1929 р.

Це був певний період дослідження стилю Дієго для неї. В 1930 р. вони одружуються, дарма що між ними велика різниця у віці. Мати художниці була проти цього шлюбу, адже Дієго був двічі розлучений і набагато старший за Фріду.

Її чоловік справив великий вплив на її творчість, адже він хотів відтворити мотиви національної ідентичності Мексики у своїх полотнах. І Фріда починає пошуки мексиканського стилю, який пов’язаний з її народом і культурою. Саме для Дієго вона починає носити традиційні костюми, які потім стають частиною її образу й легенди. В 1929 році з’являється картина, яка відзначає перехід від раннього Відродження до власного стилю мексиканської художниці – це «Автопортрет. Час летить».

«Автопортрет. Час летить», 1929 р.

Перший автопортрет у стилі старовинної картини – «Фріда та Дієго Рівера» 1931 року, на якому вона зображена як ідеальна жінка в традиційному костюмі, а її чоловік – більший від неї і з мольбертом у руках.

«Фріда та Дієго Рівера», 1931 р.

Сукні в подальшому стають частиною її виставок, тому що вона людина, яка створила не лише картини, а й саму себе як витвір мистецтва. Про це говорила сама Фріда, що «…народила сама себе». Потім вона пише автопортрети в образі мексиканської жінки.

Ці портрети були потребою примиритись зі своїм скаліченим і травмованим тілом, боротьбою та створенням нового тіла в живописі на заміну того, яке вона отримала внаслідок аварії. В 1931 році вона їде в США разом із чоловіком, який мав замовлення на розпис у Детройті – він розписував стіни Детройтського інституту мистецтв (DIA). В цей період стиль мексиканки стає більш захопливим. В Америці їй було не вельми цікаво, тож вона виражає свій сум у картині «Вітрина на вулиці в Детройті».

На цьому полотні вона відображає вітрину, за власне якою – лише пустий простір з недоробленим ремонтом.

«Картина на вулиці в Детройті», 1931 р.

Свою ностальгію за батьківщиною вона відображає на полотні «Автопортрет на кордоні між Мексикою та США» 1932 року, на якій США зображена як індустріальна країна, а Мексика – країна древніх руїн. Відображений своєрідний контраст – світу сонця та світу місяця. Фріда ніби з’єднує ці дві країни і демонструє свій вибір тримаючи в руках прапор Мексики.

«Автопортрет на кордоні між Мексикою та США», 1932 р.

В Америці вона розкриває, можливо, найболючішу тему для себе –  материнство. Вона прагнула мати дитину, але це було неможливо через її травми, отримані у вісімнадцять. Попри це, вона намагалася завагітніти та виносити дитину. Лікарі пропонували різні медичні шляхи вирішення проблеми й одним із них був кесарів розтин. Вона зобразила кесарів розтин на полотні «Фріда і кесарів розтин» 1932 року. На ньому зображено вона, голова Рівери Дієго, лікарі, які оперують, і дитина – тобто весь процес і його бачення нею. Це полотно відображує жіночу фізіологію та бажання мати дитину в найбільш відвертому вигляді і з тими деталями, які дозволяли її медичні знання. Вона намагалась відтворити естетику анатомічного атласу, адже колись хотіла пов’язати своє життя з медициною.

«Фріда і кесарів розтин», 1932 р.

Більш відома картина – «Шпиталь Генрі Форда (Ліжко, що літає)», де її лікували. На картині розташовані атрибути її страждань: зламані кістки тазу під час аварії, равлик, який відображає повільність процесу аборту, квітка, яку подарував чоловік, ембріон і медичні інструменти. Ця картина як своєрідний плач, сум для жінки, яка так хотіла мати дитину.

«Шпиталь Генрі Форда (Ліжко, що літає)», 1932 р.

Картина «Моє народження» з’являється в період, коли помирає її мати і вона втрачає дитину. На полотні ніби дійсно вона народжує саму себе, тобто вона не може народити дитину, але може створити себе як нову Фріду.

«Моє народження», 1932 р.

Вона починає зображати свої думки, сни й уявлення на картині «Мрія», які були близькі до сюрреалізму. Найбільш сюрреалістичним витвором є «Що мені дала вода» 1938 року – автопортрет без автопортрета, тому що ми не бачимо Фріди і ця ванна містить багато образів, що символізують біль, горе, смуток. Ця картина була однією з картин, яка виставлялась на першій виставці, де Фріду як художницю помічає Андре Бретон – ідеолог і куратор сюрреалістів.

«Що мені дала вода», 1938 р.

В 1935 році вона надихається газетною історією про жорстоке вбивство жінки і зображає це в картині «Всього декілька подряпин!». Злочинець, що скоїв вбивство, стверджував, що вбивство – це всього лише декілька невеликих ран.

Ця історія для неї про Рівера Дієго, який починає зраджувати їй, і про рани, які він їй наносить.

Вона починає переживати новий етап стосунків із Рівера як жорстокий роман. На картині «Автопортрет з хвилястим волоссям» написаній у 1935 році вона зображує себе з кучерявим волоссям, хоча її чоловік любить її гладке і пряме волосся. З одного боку, це своєрідна робота на зло чоловіку, а з іншого – це дослідження національної ідентичності, адже в неї в родині родичі мали кучеряве волосся. У цей час вона малює картину в наївному стилі «Мій дідусь, бабуся, мої батьки і я», на якій зображені її батьки зі своїми батьками та Фрідою у вигляді ембріона і вже народженої дівчинки. Ця картина була написана в період, коли Гітлер забороняв міжнаціональні шлюби, а вона хотіла підкреслити й виокремити своє змішане коріння. Фріда не дуже часто відгукується на події у світі, але полотно «Вони просили літаки, але отримали солом’яні крила» написане у 1938 році якраз з’являється в період громадянської війни в Іспанії та символізує літаки, які бомблять Іспанію. Це рідкісний для неї жанр, зазвичай для неї характерний алегоричний зміст про жорстоке кохання. В картині «Пам’ять, серце» написаній в 1937 році зображена Фріда в європейському костюмі, в якому її не любить Дієго, шкільній формі (в якій вони познайомились) і мексиканське традиційне вбрання, яке пронизує стріла. Як згадка про аварію зображена травмована нога. Ця картина – алюзія на зраду чоловіка з її сестрою.

Вона хотіла відновити своє «Я» та свою історію як людини. Це виливається в картину «Годувальниця і Я» 1937 року, на якій зображена няня-годувальниця індіанка з маскою на обличчі, бо художниця не пам’ятає цієї годувальниці. Тут ніби художниця повертає нас у минуле своєї Батьківщини, а з іншого боку – це ідол, який ніби тримає Фріду для жертвоприношення.  

В 1937 у пані Кало був досить відомий роман із Львом Троцьким, Рівера в той час надавав політичний притулок для родини Троцьких. Картина «Автопортрет присвячений Льву Троцькому (між шторами)» 1937 року був прощальним портретом про закінчення цього короткого роману. Епізод із буремних політичних перипетій пов’язаних із Троцькими яскраво описано у фільмі «Фріда» (2002 року), який засновано на фактах із біографії художниці.

Як мексиканська художниця, Фріда успадкувала традиційне ставлення до смерті – у Мексиці існує День мертвих, яскравість святкування якого відома усьому світу. Ці традиції відображені на полотні «Чотири мешканці Мехіко» 1938 року, на якій Фріда – це маленька дівчинка в оточенні картонного скелета зі свята, солом’яного опудала й ідола. Тут також присутній Іуда – картонна фігура, яка бере участь у мексиканських карнавалах у комбінезоні робочого. Цей Іуда трохи нагадує її чоловіка. Для Фріди існує світ, в  якому є вона, чоловік і лише ці фігури. Ідея материнства не покидала Фріду, тож вона ніби оточувала себе ляльками чи домашніми тваринами. Це все впливає на її творчий шлях і виявляється на картині «Я і моя лялька» та «Автопортрет з мавпою». Мавпа з одного боку символізувала диявола, а з іншого вона ніби заміняла материнство і зливалася з тваринним світом. Ідеї нещасливого кохання виявляються на полотні «Автопортрет з терновим намистом та колібрі» 1940 року. Мертве колібрі на намисті використовувалось для любовних приворотів. Ці тварини давали можливість проникати у власний світ, далекий від реального.

В 1939 році мисткиня мала виставку у Франції, куди приходили Пікассо і Марсель Дюшан. Французькі сюрреалісти їй не подобалась, вона вважала їх надто інтелектуальними, декадентськими. Дюшан став єдиною особою, яка була їй до вподоби у французькій компанії. Якщо говорити про стиль, то можна зарахувати Фріду до сюрреалістів. Адже саме в цей час з’явилася зацікавленість жіночим мистецтвом, та всім, що суперечило попередньому раціональному баченню.

Своєрідними є її натюрморти, які стають автобіографічними: вона зображає фрукти розкритими та розірваними, доповнює їх скелетом, маленькою фігуркою – нареченою собою. Кавуни насправді символізують жіночі органи, а на  її натюрмортах вони розрізані й ніби кровоточать. У 1939 році Фріда і Дієго розлучилися, і в цей день вона майже закінчила картину «Дві Фріди». Одна Фріда сидить в національному вбранні з неушкодженим серцем і тримає в руках мініатюрний портрет Дієго з кров’ю. Інша Фріда сидить у білій сукні з оголеним серцем і внизу вона тримає хірургічний зажим перекриваючи кров, яка тече з фото Дієго.

У 1940 році вона пише «Автопортрет із підстриженими волоссям», де вона сидить на стільці, що стоїть на коричневій землі, вкритій її чорним волоссям. На ній чоловічий костюм, схожий на Дієго, а в руках вона тримає ножиці. Але попри розлучення, вони люблять один одного і згодом одружуються вдруге. Її «Автопортрет з косою» 1941 року можна розглядати як повернення до шлюбу. Волосся, яке було розпущено на попередньому автопортреті, тут було заплетене у вигляді кренделя як символ повернення до жіночності.

В 1944 році Фріда написала картину «Дієго і Фріда 1929–1944» як подарунок Дієго на  їхню річницю. На картині обличчя складається з двох половинок Фріди та Дієго, які не сходяться.

«Дієго і Фріда 1929–1944», 1944 р.

В картині «Дієго і Я» 1949 року  вона плаче, а волосся ніби душить її. Зображення чоловіка над бровами дає уявлення про те, що Дієго завжди був у думках Фріди. У щоденнику, який художниця вела останні 10 років життя, вона виражала емоції до свого чоловіка.

В середині 40-х рр. її здоров’я погіршилося: вона схудла, мала високу температуру, посилились болі в нозі та спині. Їй потрібно було носити металевий корсет, щоб підтримувати спину. «Зламана колона» 1944 року була написана після операції. Цвяхи на її тілі нагадують про біль, корсет символізує несвободу людини з інвалідністю. Замість її хребта помітна тріснута колона, замість живого – уламки.

«Зламана колона», 1944 р.

Пізніше вона перенесла ще одну операцію на хребті, але її стан не покращувався, а погіршувався з кожним днем. На початку 1950-х років її стало ще гірше, тож вона перебувала в лікарні в Мехіко і перенесла декілька операцій. Коли їй ставало краще – малювала. Там була створена картина «Портрет сім’ї Фріди», на якій було зображено її генеалогічне дерево. Живопис був її натхненням, тож вона мріяла, щоб її стало ліпше і вона змогла малювати. Після трьох років у лікарні, вона намалювала «Автопортрет з портретом доктора Фаріля» як знак подяки. З погіршенням її стану прив’язаність до Дієго та комунізму ставала сильніше. Про це вона писала в щоденнику. На початку 1953 року лікарі говорили, що варто ампутувати ногу через гангрену.

«Ноги… для чого вони мені, якщо в мене є крила». В щоденнику вона описує свої страждання, через які вона готова була вбити себе…Та попри біль, вона зберігала живий діяльний дух усе життя. Якось холодного дня після усіх 33 нещасть, які художниця перенесла, Фріда піднялась з ліжка, щоб узяти учать в комуністичній демонстрації  –  це була її остання поява на людях. Наскільки вона сильна, чи не так?

Інколи мистецтво стає порятунком, даром, який втішає у миті болю, допомагає переосмислювати страждання. Інколи воно стає канвою для біографії. Мистецтво може осяяти життя, як віфлеємська зірка, тож дозвольте йому освітити ваші серця – замовляйте подарункові сертифікати та приходьте на наші майстер-класи.

Залишити заявку

    Найближчі майстер - класи
    Подивитися весь календар >>
    Відгуки наших клієнтів
    Як нас знайти

    Ми на карті

    Напишіть нам