Джорджія Тотто О’Кіф (1887 – 1986) – це одна з найвідоміших американських художниць ХХ століття та одна з найважливіших постатей американського модернізму. Одного разу Джорджія сказала: «Чоловіки люблять применшувати моє значення до найкращої жінки художниці. Тим часом, я вважаю, що я одна з найкращих художниць не залежно від статі».
Джорджія О’Кіф вважається однією з найважливіших постатей американського мистецтва. О’Кіф відома своїми великими масштабними картинами квітів, хмарочосами Нью-Йорка та пейзажами Нью-Мексико, які відображають її глибокий зв’язок із природою та навколишнім світом. У 2014 році картину О’Кіф «Дурман (Біла квітка №1)» (1932) продали за рекордну суму в 44,4 млн доларів. Це стала найдорожчим твором мистецтва, створеним жінкою.
Вона народилася 15 листопада 1887 року в містечку Сан-Прері, штат Вісконсин. Джорджія вчилась анатомічному малюнку у Джона Вандерпоеля (John Henry Vanderpoel) в Університеті мистецтв в Чикаго в 1905 році. Через два роки вона переїздить до Нью-Йорку, де продовжує навчання в Студентській мистецькій лізі (Art Students League). Однак, вона швидко втратила інтерес до академічного живопису і справжній прорив в її творчості трапився, коли вона знайшла нові форми для самовираження. Художниця продовжила навчання абстрактному мистецтву у Алана Бленета, потім навчалась в мистецьких школах Вірджинії, Південної Кароліни та Техасу.
Значний вплив на творчий розвиток мисткині мав фотограф і галерист Альфред Стігліц, який згодом став її чоловіком. Саме він першим представив роботи О’Кіф публіці, організувавши її персональну виставку у своїй галереї «291» у Нью-Йорку в 1916 році. Це було початком її довгого та плідного шляху в мистецтві. А потрапили роботи Джорджії до Стігліца випадково завдяки її подрузі Аніті Пулітцер, яка вирішила показати малюнки Джорджії своєму другу галеристу.
У 1916 році Стігліц був одним з організаторів виставки сучасного американського живопису. Тоді там була представлена лише одна жінка – Маргарет Зорах (1887 – 1968) з Каліфорнії, яка представляла мистецтво фовізму в США. Однак, завдяки Стігліцу, на цій виставці з’явились роботи ще однієї мисткині – Джорджії О’Кіф.
Квіти стали однією з найвідоміших тем у творчості Джорджії О’Кіф. Її картини, такі як «Червоний мак» (1927) та «Біла квітка» (1932), відомі своїми великими масштабами та деталізованістю. О’Кіф зображувала квіти з такою майстерністю, що глядачі мали можливість побачити їх у новому світлі, відчути їхню внутрішню структуру та красу. Вона використовувала техніку збільшення, щоб підкреслити форму і текстуру, тим самим створюючи ефект абстракції. Квіти О’Кіф бачила наче як в режимі макро зйомки на фотоапараті.
Вона вважала, що люди просто дивляться на квіти і не бачать їх витонченості та справжньої краси. Тому, О’Кіф показує глядачам квіти, якими бачить їх художниця. Вона демонструє лінії, фактури, кольори кожної конкретної квітки. Таким чином, зображуючи квіти, О’Кіф створює наче абстрактне полотно.
Нью-Йоркські періоди у творчості О’Кіф також заслуговують на увагу. У 1920-х роках вона почала створювати серії робіт, що зображували міські пейзажі та хмарочоси. Вона була захоплена стрімким розвитком і динамізмом міського життя, що знайшло відображення в її картинах. Наприклад, її робота «Радіатор Білдінг — нічний вигляд» (1927) демонструє велич та силу сучасної архітектури, яка вражала О’Кіф і стимулювала її творчу уяву.
Період творчості Джорджії О’Кіф у Нью-Мексико, що розпочався в кінці 1920-х років, став переломним моментом у її мистецькій кар’єрі. Відвідуючи цей штат, вона була зачарована його драматичними пейзажами, яскравими кольорами та глибоким духовним відчуттям, яке він випромінював. Відтоді Нью-Мексико стало для О’Кіф невичерпним джерелом натхнення. Однією з основних тем її творчості в цьому періоді стали пустельні ландшафти з їх характерними формами та кольорами.
Вона знаходила красу в сухих кістках тварин, залишках рослин та червоних скелях, які часто зображувала на своїх полотнах. Картини художниці демонструють її здатність бачити величне у простому та передавати це через мистецтво. Життя в Нью-Мексико також принесло О’Кіф відчуття незалежності та свободи. Її будинок у Ghost Ranch став тихим притулком, де вона могла роздумувати та творити.
Тут її основним джерелом натхнення стали місцеві пейзажі, кістки тварин вибілені сонцем і вітром за безліч років. Тут у Джорджії з’являється інший колорит, що базується на баченні місцевого пейзажу: червоний, жовтий, синій та загалом яскраві, глибокі, насичені кольори.
Справжнім домом для О’Кіф став штат Нью-Мексико, куди вона переїхала після смерті Стігліца у 1946 році. Цей край із його величними пейзажами, червоними скелями та безкрайніми пустелями став для неї джерелом натхнення на решту життя. Вона створювала серії робіт, присвячених місцевим пейзажам, кісткам тварин і архітектурі. Її картини «Сірий хребет з синім» (1941) і «Білий хребет» (1936) демонструють її здатність передавати велич і спокій природних ландшафтів. О’Кіф також відома своїм унікальним підходом до роботи з кольором.
Вона використовувала насичені відтінки, щоб підкреслити емоційну глибину своїх творів. Її палітра варіювалася від яскравих червоних і жовтих до спокійних синіх та зелених, що допомагало створювати різноманітні настрої та враження. Її картини, наповнені яскравими кольорами та виразними формами, стали втіленням її естетичного бачення світу.
Джорджія О’Кіф тривалий час лишалась в тіні свого чоловіка Альфреда Стігліца. Її мистецтво сприймали крізь призму «суто жіночої творчості», а виставки її робіт проходили під гаслом «Альфред Стігліц презентує». Та через кілька десятків років сам Стігліц казав: «Жінки можуть лише народжувати дітей, говорили науковці, але я кажу, що жінки можуть створювати мистецтво і Джорджія О’Кіф підтвердження цьому». Для О’Кіф було шоком, що її зображення квітів чоловіки арт-критики почали трактувати крізь призму вчення Фройда. Вони продовжували описувати мистецтво О’Кіф як суто жіноче та жонглювати фразами на кшталт критика модернізму Пола Розенфельда у 1924 році: «жоден чоловік не може відчувати так як О’Кіф». Художниця ж намагалась відстояти своє право на мистецтво на рівні з чоловіками без поблажливого ставлення до неї як художниці через її стать. Варто сказати, що вона досягла великих успіхів на цьому шляху. А вже у 1962 році О’Кіф обрали членкинею американської академії мистецтв.
У 1970-х роках О’Кіф почала втрачати зір, але це не зупинило її творчу діяльність. Вона продовжувала малювати за допомогою асистентів і навіть експериментувала з новими техніками. В цей час мисткиня почала активно працювати з керамікою. Вона залишалася активною до самої смерті в 1986 році, залишивши після себе величезну спадщину з понад 2000 творів мистецтва.
Більше про творчість жінок художниць можна дізнатись в арт-студії «Ліхтарик» на лекціях або майстер-класах. На майстер-класах олійного живопису спробуйте техніку живопису Джорджії О’Кіф, а на заняттях з флюїд арт відчуйте всі переваги абстрактного живопису. Даруйте сертифікати на творчі майстер-класи своїм близьким і долучайтесь до творчості разом з нами.
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
