Мистецтво виражає узагальнені сенси світу через конкретні образи. Однак бачення цих образів є різним у кожного з нас.
Мистецтво «говорить» із нами через кольори, форми, звуки чи слова. Але сенс цього послання кожен розуміє по-своєму. Відомий психолог Карл Юнг вважав, що твори мистецтва містять архетипи — універсальні символи, які впливають на підсвідомість. Однак те, як саме ми їх трактуємо, залежить від нашої особистості.
Мистецтво неможливо зрозуміти поза контекстом культури, у якій воно створене. Для європейця японська гравюра XVIII століття може здаватися простим естетичним зображенням, тоді як для японця вона несе глибокі символічні значення. Культура впливає не лише на створення, а й на сприйняття мистецтва. У різних країнах і епохах певні стилі або техніки могли вважатися взірцем досконалості, тоді як інші — недоречними. Наприклад, імпресіоністів на початку їхнього творчого шляху висміювали за «недбалі мазки», але сьогодні їхні роботи є символом революції в мистецтві.
Попри відмінності у сприйнятті, мистецтво здатне об’єднувати. Візуальні образи, музика чи поезія можуть бути зрозумілими без слів. Емоції, які викликає музика Бетховена чи скульптури Мікеланджело, однаково сильні для людей з різних кінців світу. Це пояснюється тим, що мистецтво апелює до базових людських емоцій. Воно торкається страху, радості, любові чи болю — тих почуттів, які ми переживаємо незалежно від національності чи мови.
Сьогодні ми сприймаємо мистецтво інакше, ніж століття тому. Завдяки інтернету та соціальним мережам доступ до творів мистецтва став практично необмеженим. Віртуальні музеї, цифрове мистецтво та інтерактивні інсталяції змінили саму природу творчості. З одного боку, це зробило мистецтво ближчим, адже тепер кожен може побачити «Мону Лізу» чи «Герніку» на екрані свого смартфона. З іншого — з’явилася проблема поверхового сприйняття: ми дивимося на шедеври лише кілька секунд, не вникаючи в їхню суть.
Джон Берджер, арт-критик та лауреат Букерівської премії, у своїй книзі «Як ми бачимо» зосереджується саме на тому, як люди бачать твори мистецтва, та розповідає, що впливає на наше ставлення до них у теперішній час. На прикладі живопису та реклами Берджер показує, що разом із сюжетним наповненням зображення несуть у собі певне ідеологічне значення.
Бачення передує словам. Дитина починає бачити та розпізнавати предмети ще до того, як вчиться говорити. Після того, як починаємо бачити, ми усвідомлюємо, що нас також бачать. Завдяки цьому ми визначаємо своє місце в навколишньому світі. Проте зв’язкам між тим, що ми бачимо, і тим, що знаємо, завжди бракуватиме визначеності.
У книзі Берджера закладена ідея різниці між зором і баченням. Очі дають нам можливість дивитися, однак бачення передбачає ще й розуміння контексту і теми. Наш зір активний, він утримує предмети в просторі та визначає все те, що існує навколо нас.
Берджер вважає, що наші способи сприйняття часто позбавлені спонтанності, адже вони зумовлені багатьма зовнішніми умовами. Спосіб бачення мистецтва минулого дозволяє розмірковувати про зміни, що відбулися в соціальних, владних та політичних механізмах сьогодні. Минуле й теперішнє – тісно пов’язані. З минулого, як із джерела, ми можемо черпати певні висновки та діяти відповідно до них.
Ідея про те, що бачення є політичним актом, яскраво проявляється в есе Берджера про жіноче тіло в історичній перспективі. Автор акцентує увагу на концепції гендерних відмінностей, яка із часів Ренесансу ґрунтувалася на ідеї, що той, хто дивиться на картину, – чоловік. Тоді як зображена жінка – це об’єкт, на який спрямовано погляд чоловіка. Тут Берджер проводить паралель із механізмами роботи й впливу реклами в сучасному світі й знаходить, що вона так само пропонує поглянути на жіноче тіло, як на об’єкт, а також активно використовує візуальні образи жінки з творів мистецтва минулого.
Усі зображення створені людиною. Спочатку вони виготовлялися для того, щоб прикликати образ відсутнього предмета чи істоти. З часом стало зрозуміло, що зображення показує, який вигляд предмет чи істота мали раніше – як їх колись бачили інші люди. Зображення – точніші та багатші за інші типи пам’яток або текстів.
Коли зображення визнають твором мистецтва, на те, як люди на нього дивляться, впливає ціла низка засвоєних уявлень про мистецтво. Те, що ми бачимо, залежить від того, де і коли ми знаходимося, у яких умовах ми перебуваємо на даний момент.
З винаходом камери змінилося те, як людство бачить. Візуальне набуло іншого значення та відобразилося в живописі. До винаходу камери кожен витвір мистецтва був унікальним центром всесвіту. А після виявилося, що не існує жодного центру. Також винахід камери змінив те, як люди бачили картини, написані задовго до появи фотоапарату. Раніше неповторність зображення була невіддільною частиною неповторності місця, де воно перебувало. Інколи картину можна було перенести, але неможна було побачити в двох місцях одночасно. Камера ж знищила унікальність зображення. Бо завдяки їй картина входить до помешкання кожного глядача. Зображення стали доступнішими. Від цього змінилося й наше ставлення до них.
Отже, на наше бачення мистецтва, його творів впливає безліч факторів. Інколи ми оцінюємо картини не за тим, що саме на них зображено, а за їх вартістю, за ставленням до них інших поціновувачів. Однак безумовно кожен здатен побачити у творах мистецтва щось своє, незалежно від того, яка була задумка автора.
У арт-студії «Ліхтарик» у Вас є чудова можливість дізнатися багато нового та цікавого про різні жанри мистецтва, а також безпосередньо долучитися до нього на різноманітних майстер-класах!
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
