Ікона – невід’ємний елемент кожного храму, живописне зображення Ісуса Христа, святих або певних подій зі Святого Письма. Іконопис, як особливий вид живопису, зародився ще в ІІ та набув свого розквіту в IV столітті. А найдавніші ікони, які збереглися до наших днів, були створені ще в VI столітті.
Іконопис бере свій початок у перших століттях нашої ери, коли християнство тільки утверджувалося як релігія. Перші ікони з’явилися у катакомбах Риму – підземних місцях поховання, де християни збиралися для молитви. Вони були простими зображеннями, які символізували Христа, Богородицю, святих або біблійні сцени. Ці ранні ікони відображали бажання вірян мати видимий символ Божої присутності. Іконопис також формувався під впливом античного.
Техніка іконописання сформувалася й широко розповсюдилася у Візантії. Найперші ікони створювали в техніці енкаустики (воскового живопису), після цього – темперою і рідше мозаїкою, а пізніше їх малювали масляними фарбами.
Візантія стала справжньою колискою іконопису. Саме тут ікона перетворилася з простого релігійного зображення на сакральний предмет, що відігравав важливу роль у богослужінні та особистій молитві. Іконопис став вираженням богословської думки, підкреслюючи духовну сутність зображуваних осіб і подій. Значним етапом у розвитку іконопису стало визначення ікони як частини православного культу на VII Вселенському соборі (787 р.). Собор підтвердив, що вшанування ікон не є ідолопоклонством, оскільки через ікону вірянин поклоняється першообразу, тобто Богу чи святому. Характерними рисами візантійського іконопису стали строгість, символічність, геометрична чіткість форм і відсутність перспективи. Лики на іконах зображувалися із суворим і зосередженим виразом, що символізувало духовний зв’язок із вищим світом.
Самобутні школи іконопису виникали у Єгипті та Ефіопії, південнослов’янських країнах, Грузії. Справжньою яскравістю та своєрідністю вирізняється давньоруська ікона. Археологічні розкопки виявили, що робота з використанням фарб була відома в Київській Русі задовго до прийняття християнства.
У VІІІ столітті християнська церква зіштовхнулася з проблемою іконоборства. У ті часи ікони продовжували створювати у провінціях, подалі від імператорського та церковного нагляду. Прийняття догмату іконопочитання у 787 році призвело до більш глибокого розуміння ікони. Іконоборство та його вплив У VIII-IX століттях Візантія пережила період іконоборства – релігійної кризи, пов’язаної з суперечками щодо допустимості використання ікон у богослужінні. Ікони знищували, а іконописців переслідували. Однак після відновлення іконошанування (843 р.) іконопис досяг нового розквіту.
Визначальними рисами для ікон були умовність та позачасовість (площинність, обернена перспектива, присутність золота і срібла як символів світла та раю тощо). Святих на іконах зображали з німбом, фронтально або оберненими.
Різниця у розумінні ікони в Західній та Східній традиціях призвела до різних напрямків розвитку мистецтва іконопису в цілому. Так, у період Відродження в Західній Європі іконопис був витіснений живописом та скульптурою. Іконопис розвивався, в основному, на території Візантійської імперії та країн, які прийняли Православ’я.
З Візантії традиції Іконопису перейшли й на українські землі. Першими іконописцями на території України були греки, які працювали з місцевими майстрами. В XI столітті було засновано іконописну майстерню при Києво-Печерській лаврі. У той час мистецтво іконопису в Україні досягло найбільшого розвитку.
Активно розвивався іконопис й у післякнязівський період. А з XVI століття збереглися навіть підписні ікони – з датою та іменем майстра, що створювалися під впливом західноєвропейської стилістики.
У XVII-XVIII століттях почали створювати величні багатоярусні іконостасні комплекси з великою кількістю ікон в основному та додаткових ярусах. В іконописі того часу розвивали нові теми, часто алегоричного змісту, активніше інтерпретували старозавітні сюжети.
Після так званого «відкриття ікони» на початку XX століття з’явився великий інтерес до древнього іконопису, що зберіг у собі особливу технологію та світовідчуття. Розпочалася епоха наукового вивчення ікони, як культурного феномена, в повному відриві від головної її функції.
Сьогодні іконопис залишається унікальним явищем, яке єднає людей із духовним світом і власною культурною спадщиною. Для багатьох ікона – це не лише твір мистецтва, а й молитва у фарбах, символ віри та джерело натхнення. Розуміння історії іконопису допомагає глибше відчути багатогранність цього феномену та його значення для кожного, хто прагне до духовного й культурного збагачення.
Запрошуємо Вас дізнатися більше про історію іконопису на лекціях в арт-студії «Ліхтарик»!
У меня синдром Стендаля сегодня. Утром ходили в Падуанский баптистерий. Смотрели фрески Менабуя. А после обеда у нас было посещение каппелы Скровеньи. Теперь я понимаю , что сделал Джотто для мира. Очень меня все это впечатлило в живую. Привет передала.
Мир прекрасен. Падуя очень понравилась:) спасибо за лекции Света!
Lily Golovchak
Ми на карті
